Ексклюзив. Піскун - Генпрокурор. Рішення суду про незаконність звільнення

Праворуч № 2-12238/05

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2005 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Мороз І.М.

Суддів: Білошкап О.В., Ігнатченко Н.В.

при секретарі Голуб О.А.

розглянувші у відкрітому судновому засіданні в м. Києві впоралися за адміністративним позовом Піскуна Святослава Михайловича до Президента України про Визнання Указом № 1441/2002 от 14.10.2005 року неправомірнім ТА ЙОГО Скасування, зобов'язання вчинити Дії про Поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернув з позовом про Визнання неправомірнім та Скасування Указу Президента України № 1441/2002 от 14.10.2005 року "Про Звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України", мотівуючі тім, что зазначенім Указом его Було безпідставно звільнено з посади Генерального прокурора України, всупереч діючому законодавству України та конституції України, а тому просити поновити его на посаді.

У обгрунтування своих позовних вимог позивач посілається на ті, что Констітуцією України передбачені Гарантії від незаконного Звільнення та обов'язки органів ДЕРЖАВНОЇ влади діяті на підставі, в межах Повноваження та у способ, что Передбачення Констітуцією України. Проти Президента України бачено Указ № 1441/2002 от 14.10.2005 року, Який є підзаконнім актом індівідуальної Дії, Який видань в супереч діючім Законам України, в тому чіслі Закону України "Про прокуратуру", оскількі в ньом відсутні Підстави Звільнення позивача з посади Генерального прокурора України. А тому, позивач считает зазначеній Указ незаконним.

У судновому засіданні, позивач та йо ПРЕДСТАВНИК підтрімалі заявлені Позовні вимоги, зазначаючі такоже про ті, что в день видання віщезазначеного Указу позивач БУВ тимчасово непрацездатній за станом здоров'я та получил лікарняний лист.

ПРЕДСТАВНИК відповідача, Позовні вимоги НЕ признал, мотівуючі тім, что оскаржуваний Указ є індивідуально-правовим актом, Який є наслідком конституційно-ПОЛІТИЧНОЇ відповідальності посадової особини - Генерального прокурора України и Президентом України в межах Повноваження НАДАННЯ Йому п. 11 ч. 1 ст.106 конституції України, а тому зазначеній акт має конституційно-правову природу та є предметом констітуційної юрісдікції и Розгляд зазначеного питання віднесено до юрісдікції Конституційного Суду України. А тому позивач НЕ вправі оскаржувати его в суді Загальної юрісдікції в порядку адміністратівного судочинства.

У судновому засіданні ВСТАНОВЛЕНО, что Президентом України Було бачено Указ № 1441/2002 от 14.10.2005 року "Про Звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України", в якому зазначено: "Відповідно до пункту 11 частина 1 статьи 106 конституції України звільніті Піскуна Святослава Михайловича з посади Генерального прокурора України. "

Зазначеній Указ Було бачено Президентом України до Закінчення п'ятірічного рядок Повноваження Генерального прокурора України, передбачення ст. 122 конституції України, что НЕ оспорювалось сторонами.

За поясненнями позивача та йо представніків, смороду НЕ оспорюють право Президента України на Звільнення Генерального прокурора України, а оспорюється законність віщезазначеного Указу Президента України відносно безпідставності Звільнення позивача.

Стаття 55 конституції України, встановлюючі Судовий захист прав и свобод людини й громадянина, гарантує кожному право на Оскарження в суді РІШЕНЬ, Дій чі бездіяльності органів ДЕРЖАВНОЇ влади, органів місцевого самоврядування, посадових и службових ОСІБ.

Статтей 43 конституції України громадянам гарантується Судовий захист від незаконного Звільнення.

Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 07.05.2002 року, у деле за констітуційнім Поданєв Президента України Щодо Офіційного Тлумачення Положень частин Другої, третьої статьи 124 конституції України (праворуч Щодо підвідомчості АКТІВ про призначення або Звільнення посадових осіб), ВСТАНОВЛЕНО, что призначення на посади та Звільнення з посад Президентом України або Верховною Радою України посадових ОСІБ НЕ может обмежуваті їх право на судові захист у разі незаконного Звільнення.

Відповідно до ст. 124 конституції України Судочинство здійснюється Констітуційнім Судом України та судами Загальної юрісдікції, до якіх за ст. 125 конституції України входять Спеціалізовані суди.

Згідно статьи 150 конституції України та ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" до Повноваження Конституційного Суду України захи Вирішення вопросам про відповідність конституції України (констітуційність) Законів та других правових АКТІВ Верховної Ради України; АКТІВ Президента України; АКТІВ Кабінету Міністрів України; правових АКТІВ Верховної Ради Автономної РЕСПУБЛІКИ Крим.

За ст. 150 конституції України та ст. 40 "Закону України" Про Конституційний Суд України "Ці питання розглядаються за Звернення окремої категорії суб'єктів Конституційного Подання: Президента України; не менше як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної РЕСПУБЛІКИ Крим.

У констітуційному поданні вісувається клопотання про Визнання оскаржуваного акту неконстітуційнім. Результатом Визнання акту неконстітуційнім згідно ст. 152 конституції України, є Втрата ним ЧИННОСТІ.

Громадяни України Відповідно до ст. 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" можуть Звертатися до Конституційного Суду Виключно з констітуційнім Звернення по вопросам дачі вісновків Констітуційнім Судом України у випадка необхідності Офіційного Тлумачення конституції України та Законів України.

Способ захисту від незаконного Звільнення - Скасування протізаконного акту та Поновлення на посаді. Це підтверджується й ст. 255 Кодексу законів про працю, Який відповідно до ст.1 розповсюджується на трудові відносини всех працівніків ("у разі Звільнення без законної Підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен буті поновлень на Попередній работе органом, Який Розглядає спір").

Таким чином, скасуваті спірній акт, в констітуційному провадженні позивач возможности НЕ має, оскількі громадянин України, що не є суб'єктом Конституційного Подання за законом. А Тлумачення норм конституції України з цього приводу надані Констітуційнім Судом у віщезазначеному рішенні.

Конституція України Стаття 8, 19, 22, 24, 43, 55 встановлює та закріплює право шкірного громадянина на Ефективний Судовий захист та Поновлення его порушеннях прав у разі незаконного Звільнення.

Вказані Вище норми закріпілі верховенство права та обов'язковість Законів для всіх громадян України І, відповідно до вимог ст. 106 конституції України, Президент України в на Основі та на Виконання конституції и Законів України. А тому смороду могут перевірятіся на відповідність НЕ Тільки конституції, а й законам України и перевірка законності зазначеніх АКТІВ є функцією судів Загальної юрісдікції.

Віходячі з змісту позовних вимог, позивачем оспорюється НЕ констітуційність правового акту Президента України, а законність акту індівідуальної Дії, відповідність его законам України, в тому чіслі конституції України як Основного Закону, что Визначи у вступі конституції України.

Такоже слід Зазначити, что Відповідно до ст. 147 конституції України Конституційний Суд вірішує питання про констітуційність правових АКТІВ, а не АКТІВ індівідуальної Дії. Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2002 ВСТАНОВЛЕНО, что Вирішення Констітуційнім Судом України вопросам Щодо відповідності конституції України (констітуційності) АКТІВ Президента України та правових АКТІВ Верховної Ради України НЕ віключає возможности Оскарження до судів Загальної юрісдікції АКТІВ Президента України або постанов Верховної Ради України індівідуального характеру по вопросам призначення на посади чи Звільнення з посад Стосовно їх законності. Віняток становляит позбав акти, Які є наслідком конституційно-ПОЛІТИЧНОЇ відповідальності посадових ОСІБ, до Якої Конституційний Суд у Вказаною Рішенні відніс вісловлення недовірі Верховною Радою України, яка має наслідком відставку Генерального Прокурора. Акт Президента України, вінесеній не так на підставі вісловлення недовірі Верховною Радою України, що не є наслідком конституційно-ПОЛІТИЧНОЇ відповідальності Генерального прокурора України, а тому оспорюваними Указ підлягає РОЗГЛЯДУ в порядку адміністратівного судочинства.

Відповідно до ст. 19 конституції України органі ДЕРЖАВНОЇ власти, їх посадові особини зобов'язані діяті позбав на підставі, в межах Повноваження та у способ, что передбачені Констітуцією та законами України.

Згідно ст. 123 конституції України організація і порядок ДІЯЛЬНОСТІ органів прокуратури візначається законом.

За ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України становляит єдину централізовану систему, якові очолює Генеральний прокурор України; здійснюють свои Повноваження на підставі ДОДЕРЖАННЯМ конституції України та чінніх на территории РЕСПУБЛІКИ Законів, Незалежності від будь-яких органів ДЕРЖАВНОЇ влади, посадових ОСІБ, а такоже РІШЕНЬ Громадському об'єднань чи їх органів.

Стаття 7 Закону України "Про прокуратуру" гарантує прокуратурі незалежність від будь-яких органів влади та посадових ОСІБ держави.

За Вказаною Вище нормами, прокуратура, очолювана Генеральним прокурором України є Незалежності централізованім органом и НЕ є підзвітною Президентові України чі іншім особам. Єдиний орган, якому Генеральний прокурор має звітуваті про свою діяльність та діяльність підпорядкованого Йому органу за ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" - Верховна Рада України. Саме цею орган может прітягнуті Генерального прокурора до конституційно-ПОЛІТИЧНОЇ відповідальності, Висловіть Йому недовіру, Що буде мати наслідком его відставку.

Відповідно до статьи 122 конституції України, рядків Повноваження Генерального прокурора України - п'ять років. Згідно цієї статьи конституції України та ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" Верховна Рада України может Висловіть недовіру Генеральному прокуророві України, что має наслідком его відставку з посади. Генеральний прокурор України звільняється з посади такоже у разі: Закінчення рядок, на Який его Призначено; неможлівості Виконувати свои Повноваження за станом здоров'я; Порушення вимог Щодо несумісності; набрання законної сили обвінувальнім ВІРОК Щодо нього; Припинення его Громадянство; Подання заяви про Звільнення з посади за власним бажанням.

Прот, посилання на агентство Підстави для Звільнення Генерального прокурора України передбачені в ст. 122 конституції України та ст. 2 Закону України "Про прокуратуру", в оспорюваними Указі відсутні.

Стаття 43 конституції України та ст. 5-1 Кодексу законів про працю, гарантують громадянам захист від незаконного Звільнення, тоб Звільнення, Яке відбулося не так на підставі закону.

Стаття 19 конституції візначає три невід'ємніх умови для законності Дій чі РІШЕНЬ: смороду мают відбуватіся на підставі, в межах Повноваження та у способ, визначеня законом. Альо, в даним випадка визначення в Указі законних Підстави для Звільнення позивача відсутні.

А тому, суд считает, что Звільнення Генерального прокурора без визначення підстав его Звільнення, может вважатіся способом впліву на Генерального прокурора України та засобой втручання в его діяльність, оскількі створює залежність Генерального прокурора України та йо Дій чі РІШЕНЬ від відповідної посадової особини - відповідача по деле .

Суд пріймає до уваги и ті, что Конституційний Суд У Рішенні № 8-рп/2002 Зробив Наступний ВИСНОВОК: з викладеня немає юридичних підстав вважаті, что окремі норми Кодексу законів про працю України НЕ могут НЕ застосуватіся до членів Кабінету Міністрів України, керівніків других центральних органів віконавчої власти та ОСІБ, якіх згідно з Констітуцією України прізначають на посади чи звільняють з посад Президент України або Верховна Рада України. Відповідно до статьи 11 Закону України "Про державну службу" державні службовці мают право захіщаті свои законні права та Захоплення у віщестоящіх державних органах та у судновому порядку, а решение про Припинення ДЕРЖАВНОЇ служби смороду могут оскаржіті безпосередно до суду (статьи 11, 32 Закону).

Суд не может Прийняти ПОСИЛАННЯ представніків відповідача на ті, что посада Генерального прокурора України є Політичною, оскількі це суперечіть нормам ст. 121 конституції України, ст.ст.2, 3,5,6,7 Закону України "Про прокуратуру" відносно Переліку функцій прокуратури України, непідвідомчості та незалежності прокуратури органам власти, крім Верховної Ради України та передбачення ст. 122 конституції України Тільки одного випадка констітуційної відповідальності и Тільки перед Верховною Радою України, что Було Визначи в рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2002. Крім того, стаття 3 Кодексу адміністратівного судочинства України, в роз'ясненні Поняття "ПУБЛІЧНА служба", відокремлює Політичні посади та прокурорів.

Крім того, суд считает, что гарантованого ст. 43 конституції України громадянам України захист від незаконного Звільнення, Який визначеня в Кодексі законів про працю України, Стосовно недопустімості Звільнення в Период тімчасової непрацездатності, має стосуватись и позивача, оскількі ним наведені докази Стосовно тімчасової непрацездатності 14.10.2005 року (листок непрацездатності серія ААВ № 313913 ).

А тому, суд приходити до висновка, что Указ Президента України № 1441/2002 от 14.10.2005 року "Про Звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України" є протиправного, а права позивача підлягають захисту путем Скасування зазначеного Указу та Поновлення позивача на посаді Генерального прокурора України з 14.10.2005 року.

При цьом, суд такоже візнає загальновідомою обставинні и такою, что НЕ нужно доказуваті, решение Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2004 року (справа № 2-4541) по спору между Тімі ж особами та відносно тихий же підстав Звільнення позивача. Зазначенім суднового рішенням в цівільній деле, законної сили, ВСТАНОВЛЕНО, что Звільнення позивача з посади Генерального прокурора України за Указом Президента України без зазначення будь-яких підстав є порушеннях ст. 2 Закону України "Про прокуратуру", а тому, відповідно до вимог ст. 72 КАС України, зазначена обставинні НЕ підлягає повторному доказуванню.

На підставі викладеня, Керуючому ст. ст. 8, 19, 22, 24, 43, 55, 64, 103, 106, 121, 122, 123, 124, 147,, 150, 152 конституції України ст.ст. 13,40,43 Закону України "Про Конституційний Суд України", ст.ст. 2,3,5,6,7,56 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 3,6,15,17,72,158-163,256 Кодексу адміністратівного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Піскуна Святослава Михайловича задовольніті.

Визнати протиправного Указ Президента України № 1441/2002 от 14.10.2005 року "Про Звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України" та скасуваті его.

Поновити Піскуна Святослава Михайловича на посаді Генерального прокурора України з 14.10.2005 року.

Рішення про Поновлення на посаді Піскуна Святослава Михайловича підлягає негайному Виконання.

Постанова может буті оскаржена до Апеляційного суду м. Києва путем подачі заяви про Апеляційне Оскарження до Шевченківського районного суду м.Києва ПРОТЯГ десяти днів з дня проголошення решение та Подання апеляційної Скарги ПРОТЯГ двадцяти днів после Подання заяви про Апеляційне Оскарження.