Встати! Реформа йде!
Одна розумна людина колись сказав: "Якщо не знаєш, що робити, проводь реформу". Стосовно до нашого часу, це буде звучати так: "Якщо хочеш щось поламати, проводь реформу". Наприкінці 80-х Горбачов вирішив поліпшити економіку, відкрив кордон, до нас хлинули підприємці з усіх країн з дешевим ширвжитком, на чому наша економіка і лопнула. У середині 90-х Кучма затіяв аграрне "перетворення" і знищив село. На черзі - судова реформа ...
Свавілля під носом президента
У столичному Жовтневому палаці зовсім театральний аншлаг: служителі Феміди з усіх кінців України зібралися на VII суддівський з'їзд. Захід ощасливили своєю присутністю навіть президент і спікер.
Замовкають останні акорди гімну, і раптом, немов бісики з табакерки, казна-як проникли у святая-святих двоє хлопців вскочили в самому центрі залу і, розтягнувши транспарант, почали скандувати: "Свободу політв'язням" Братства "!". На обличчях присутніх - розгубленість, а президентсько-спікерські бодігарди тільки руками розводять. Щоб дістати бешкетників, треба потурбувати сидять по обидва боки ряду важливих суддів, але не можна - суддівська недоторканність. Та й самі панове судді мають вельми солідні габарити і підняти їх з місця вельми непросто.
Втім, коли мітингувальники розійшлися не на жарт і зажадали суду над Петром Порошенко, охоронці не витримали: звідки тільки сили взялися - миттю забули про всякі церемоніях, відтіснили "недоторканних" і вибили бунтарів за двері. Парадокс ситуації в тому, що в залі яблуку ніде було впасти від великої кількості слуг правосуддя, а зробити елементарне - закликати порушників до порядку - ніхто навіть пальцем не поворухнув. Більш того, деякі, що сидять недалеко від юних бунтарів слуги Феміди, стали пересідати подалі, щоб їх ні в якому разі не запідозрили в причетності до цього інциденту.
Очевидно, Віктор Андрійович відчув всю безглуздість ситуації, що тут же сказав все, що думав про суддів:
- Майже половина судових рішень не виконується. У рік в Україні налічується 3,5 млн правопорушень. Якщо з такою статистикою ми проживемо ще 9 років, то через цей шлях пройде майже все населення. Більше половини громадян не довіряють суддям. Судова реформа необхідна, але головне її не проспати.
Кримінальні справи складують в туалетах
Якщо запитати у простих обивателів, як ви ставитеся до суддів, вам, не замислюючись, дадуть відповідь: "Погано, вони все хабарники. Половину треба вигнати, другий пересаджати, а щоб вирішити питання з кадрами, суддів треба обирати як депутатів і позбавляти недоторканності ". Так, принаймні, свідчать громадські анонімні опитування. Однак самі судді вважають інакше: потрібно просто провести невелику реформу, і "усьо піде як по маслу".
- Навантаження у суддів в порівнянні з 1990 р. виріс в 4 рази, - говорить глава Верховного суду Василь Маляренко. - При такій завантаженості суддя не має можливості думати, немає часу для вивчення справ і законів. У США суддя розглядає 133 справи на рік, тоді як наш - 120 на місяць. Американські колеги просто сміються над нами, коли дізнаються, що ми слухаємо абсолютно все: пішохід перейшов вулицю у невстановленому місці, це вже стало предметом розгляду - щорічно в наші суди приходить судитися 12 - 17 млн. громадян. Через це Верховний суд перетворився на вавилонську вежу з справ: за 9 місяців до нас надійшло 78 тис. справ, у нас шафами з них заповнені всі коридори, скоро почнемо ними засталять і туалети ...
Ох, Василь Тимофійович, ну лукавите адже! Чи не ви самі породили настільки порочну бюрократичну систему? Давайте разом спробуємо проаналізувати. Уявіть найпоширенішу ситуацію - "липову" покупку квартири. Як правило, в дев'яти випадках з десяти в таких ситуаціях задіяний якийсь чиновник: БТІ, адміністрації, жеку ... - неважливо. І в справі одна із сторін представляє полддельную довідку від однієї з цих організацій. Про це чітко знають відповідач і позивач. Але перший ще в районному суді "передав, кому треба" енну кількість доларів, і суд прийняв його позицію, вважаючи, що все законно. Обурений позивач йде далі - до Апеляційного суду, але там (або від перевантаження, або за малозначністю), поверхнево переглянувши справу і не побачивши нічого, що суперечить, залишають рішення в силі. Куди потім йде людина? Правильно, в улюблений Верховний Суд, де справа його буде лежати роками. І ця порочна система проїла судову систему зверху до низу. Та Ви й самі це підтверджуєте ...
- Цього року за порушення присяги звільнено п'ять суддів, а щодо семи порушено і розслідуються кримінальні справи. У 2004 р. до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 129 осіб, а в першому півріччі цього року - 62 судді, - продовжуєте Ви. - Однак звільнити сьогодні зарвався суддю дуже непросто - у нього дуже багато захисників, у тому числі і серед впливових осіб. Різні політичні сили хочуть мати "кишенькових" суддів і захищають їх. Водночас непокараним залишається такий злочин, як тиск на суд. У 2003 - 2005 рр.. не була засуджена за цією статтею жодної людини, хоча це ніяк не говорить про те, що в Україні відсутній тиск на суддів. Втручання у вигляді депутатських запитів, голодувальників і пікетувальників відбувається постійно ...
Вчора - грабіжник, сьогодні - суддя
- У реформі судів ми говоримо про форму, а суті не торкаємося, - стверджує глава парламентського комітету з правової політики Василь Онопенко. - Сьогодні наш комітет підійшов до того, щоб визначити суть - боротися не з наслідками, а шукати причини, чому перевантажені суди. Судові інстанції повинні бути доступні людям. Ідеальна система - три ланки: місцеві суди, апеляція, касація. Верховний суд, як касація, практично вже не працює, тому що проходить 2-3 роки перед тим як черга дійде до чергової справи. І рішення, прийняте за декілька років уже нікому не потрібно. Одна з основних завдань реформи - судді апеляційного суду не повинні направляти знову в місцеві судові органи - якщо не згодні з рішенням першої інстанції, їм треба розбиратися самим і виносити рішення.
Дійсно, в радянський час судді не направляли справу на додаткове розслідування: суддя досконально розбирався в ситуації і після цього роздавав "всім сестрам по сережках", в тому числі й міліції з прокуратурою, якщо ті погано вели розслідування. А що тепер? Ледь що неясно, відразу на дораследованіе, де справа незабаром і "ховають" - закривають по самим різним приводами.
Якщо виходити із суті проблеми, можна сказати, що судова реформа повинна проводитися в трьох напрямках: кадрова політика - суддя будь-якого рівня має обиратися тільки через комісію, що складається з ради суддів. Сьогодні ж їх призначають за поданням начальника. Кандидат якимось чином повинен "протоптати" до голови Апеляційного суду невидиму доріжку і сподобатися так, щоб той підписав подання. Дійшло до того, що в Харкові призначають суддів, які по кілька років "топтали" зону: в Дзержинському райсуді слуга Феміди була засуджена на 9 років позбавлення волі. А в Красноградському райсуді "відправник правосуддя" судимий за грабіж і зберігання зброї. Звільнився, закінчив юракадемію і став працювати суддею. А був би конкурс - його прізвище друкувалася б у ЗМІ, факти, може, і спливли б.
Друга проблема - залежність судді, на якого тиснуть всі кому не лінь: голова суду, прокуратура, адміністрації району, міста, області. При цьому зарплата, дійсно, повинна бути гідною: сьогодні через свою мізерність вона дає суддям хороший привід брати хабарі і статус "довічників", що дарує безкарність. І третя, вона ж головна проблема: спрощення самого судочинства, яке надто вже "зволікали". Але як вирішити всі три проблеми однієї реформою, як кажуть, велике питання.
Убий в собі хабарника
- Судова реформа зайшла в глухий кут. Судів і суддів все більше, а справи з правосуддям все гірше, - розповідає заступник голови Апеляційного суду Харківської області Михайло Бородін. - Замість того, щоб спрощувати розгляд справ, законодавець, навпаки, ускладнює процедуру і збільшує кількість суддів до нескінченності. Наприклад, візьмемо дрібне хуліганство: в радянський час порушнику порядку призначали б 10 діб виправних робіт. Ця постанова нікуди не оскаржувалося, а зараз воно оскаржується в чотири інстанції - і в цьому наша система дійшла до абсурду. У той час, як в усьому світі існує принцип подвійного підсудності: перша інстанція і апеляційний суд, третій - Верховний як велике виключення. У нас же він через повальної завантаженості не може нічого: ні аналізувати справи, ні узагальнювати практику. Про що говорити, якщо з усієї України люди їдуть судитися в Київ. Касація повинна бути перенесена в регіони - до рівня області.
Судова реформа в Україні - як затяжний серіал. Виходить правової парадокс: всі знають, що і як треба реформувати, однак також добре знають, що проблеми це не вирішить. Один столичний адвокат якось запропонував укласти угоду: або суддям взагалі не давати хабарів, або узаконити цей процес, а адвокатів перейменувати в "помічників судді". Не підтримали колеги ... Не давати хабарів зовсім - не можна, без них вже ніхто давно нічого не вирішує. А узаконити - теж погано: відсоток за ризик сильно впаде, працювати стане невигідно. Ось і виходить: скільки систему ти не реформуй, все одно прийдемо до тих же результатів. Потрібно змінювати менталітет, але тоді доведеться задіяти зовсім інші служби ...
Наталія Кружиліна, "ВВ"