Примушування до перемир'я
Перша російсько-українська війна скінчилася. Всіх, хто думає, що це ненадовго, запевняю: надовго.
Скінчилася вона, що примітно, тим же що і російсько-грузинська. А саме: створенням на території держави, яка Кремль вважав ворожим, жебрака і кримінального анклаву, єдиним видом зайнятості в якому буде боротьба проти "українських фашистів".
Взагалі обидві війни протікали абсолютно однаково.
В обох випадках гнів Кремля був викликаний революцією, організованою, як здавалося Кремлю, США.
В обох випадках інструментом дій Росії служили кримінально-терористичні анклави. В обох випадках Росія заявляла, що не контролює події, хоча без її підтримки і осетинський, і донецький ХАМАС не протрималися б і дня. В обох випадках Росія, не дозволяє своїм громадянам мати зброю, раптом пропускала через свої прикордонні пункти величезна кількість "добровольців", велика частина з яких представляла собою кримінальний озброєний набрід.
В обох випадках розповіді про звірства "грузинських фашистів" і "українських карателів" служили для ідеологічного скресання цього наброду, звичної кримінальної діяльності якого раптом надавався характер служіння ідеї. В обох випадках набрід виявився абсолютно не боєздатний перед обличчям регулярної армії.
В обох випадках у справу довелося вводити армію, причому перевагу російської армії було обидва рази переважною. Відкрита фаза російсько-грузинської війни тривала 5 днів. Відкрита фаза російсько-української - близько 10 днів, якщо рахувати з 24 серпня - моменту, коли частини 8-й і 9-й мотострілкових бригад, а також 98-й і 106-й повітряно-десантних дивізій, посилені підрозділами 31-ї десантно -штурмовой бригади, перетнули російсько-український державний кордон і вдарили по Іловайськ.
Чому Україна пішла на перемир'я?
По-перше, за три дні вона втратила під Іловайськ близько 1000 чоловік, тобто стільки ж, скільки за весь час війни з "сепаратистами". Демократична держава не може собі дозволити такі втрати. Втрати Росії були порівнянні, але Росія - держава недемократична.
По-друге, з введенням російських військ в Донецьк і Луганськ стало ясно, що ці міста взяти неможливо. Армія країни, що прагне до Європи, в принципі не може взяти місто-мільйонник у противника, який перевершує її за кількістю та якістю озброєння, що не дотримується ніяких правил ведення війни, користується мирними жителями в якості заручників і точно знає, що будь-які жертви серед мирного населення спише на "українських фашистів".
По-третє, існувала небезпека, що Кремль рушить далі, і тоді Україна втратить як мінімум Маріуполь, а як максимум - всю територію "Новоросії" і вихід до моря.
По-четверте, Європа тиснула на Україну в рамках проведеної Європою політики умиротворення Путіна. Не випадково російське наступ почався після візиту в Україну канцлера Німеччини Ангели Меркель. Після нього остаточно стало ясно, що навіть на "Боїнг" Європа готова закрити очі і що Україна - це нова Чехословаччина, а Порошенко - це новий Бенеш.
Чому пішов на перемир'я Путін?
По-перше, він виконав програму-мінімум - створення кримінального анклаву на території України. Країну з такою виразкою не візьмуть в ЄС і НАТО, а якщо почнуть брати - з території анклаву в будь-який момент можна буде організувати обстріл, війну або теракт.
По-друге, продовження війни загрожувало нежартівливими санкціями. Мюнхен не вічний.
По-третє, підсумок війни був вельми не ясний. Російські війська за кілька днів боїв зазнали втрат, зіставні з українськими, при цьому далеко не всі військові цілі були досягнуті: навіть Маріуполь не було узято, саме завдяки запеклій обороні.
При цьому бойовий дух військ, які опинилися під українським "Градом", різко змінився, і замість телевізійних гасел "боротьби з українськими фашистами" в їхніх приватних розмовах стали переважати скарги на те, що їх покинули помирати, як собак, і навіть не визнають, що вони воюють. Історія, розкопана нашим кореспондентом Ніною Петляновой, - про мертвого десантнику Леоніді Кічаткіне, по телефону вдови якого якась жвава панночка відповідала, що "Льоня живий і поруч зі мною", - судячи з усього, справила велике враження.
Незважаючи на фразу Путіна, нібито загрожував, як заявив Баррозу, "взяти Київ за два тижні", виникало питання: а що буде, якщо він Києва не візьме? "Маленька переможна війна" хороша, тільки поки вона маленька і поки переможна. Якби війна протривала, скажімо, місяць і Росія втратила би вже не 800-1000, а кілька тисяч людей (нагадаю: в Афгані ми втратили за весь час 14 тисяч), то протверезіння, яке охопило воюючі частини, поширилося б на все російське суспільство .
Підсумок війни вже можна підводити.
По-перше, ніякої "Новоросії" не вийшло. Проект закритий. Завоювання Катериною Великою "Новоросія" відрізняється від звільненого Путіним Лугандона приблизно так само, як сам Путін - від Катерини.
По-друге, це повне випадіння решті України, як і Грузії, з "Русского мира".
По-третє, це економічна криза, яка вдарить в повній мірі через кілька років у зв'язку зі стратегічним рішенням на зниження нафтогазової залежності Європи від Росії. Ця криза, судячи з усього, призведе до остаточного розділу економіки між друзями Путіна, зникненню незалежного середнього класу і будь-яких інноваційних галузей і до обмеження вільного обігу валюти.
По-четверте, це продаж країни Китаю - яка вчиняється на наших очах, мабуть, в прагненні продемонструвати Європі, що на російські газ і нафту, крім неї, є й інші покупці.
Загалом, якщо коротко, то підсумок війни такий. З образи на Європу, яка чомусь називає нас агресорами, продали країну Китаю. Зате українцям, гадам, життя медом не здасться: у них тепер на території буде вічна виразка, і, якщо вони захочуть до Європи, виразка відразу почне возбухати.