Блог | Ірраціональна поведінка і невивчені уроки президента Зеленського

Те, що суспільство вдарилось у смакування манер президента, виглядає, чесно кажучи, якось хворобливо.

Але в цілому звично.

Адже емоційна складова сприйняття поведінки управлінської еліти не є чимось дивним: українці давно звикли розмовляти з телевізором виключно матом у моменти, коли на екранах з’являються "вершителі доль". Останні, безперечно, багато зробили для того, щоб їх сприймали виключно у такий спосіб.

Читайте: Без досвіду, без прикладу, у ворожому середовищі. Якою буде доля "політичної дитини"?

Народ плює в монітори при появі "радикалів", "ригів", "народнофронтовиків", "бепепешників", "слуг народу"… На кожен "політичний проект" знайдеться добряча порція щирої, відвертої відрази, тож екрани ні у кого не залишаються чистими.

І біда в тому, що суспільство таким чином все більше розшаровується, а не об’єднується навколо якоїсь ідеї. Тому, що наша політика – це здебільшого імітація процесів, красива обгортка, постійний шлях до чергового розчарування і зневаги, до лайки – одним словом до чистої емоції. Так, це епоха постправди, яку у гіпертрофованому вигляді застосували проти українців, привчивши їх до того, що зважений, спокійний, об’єктивний погляд на реальність вмер, а крик, гам і "картинка" прийшли йому на заміну.

Читайте: 8-й тиждень дипломатії Зеленського: зовнішня політика залишається заручником виборчих перегонів

От, скажімо, нещодавно у прошарку маргіналів було ледь не свято. Президент Зеленський заговорив у манері, близькій і зрозумілій тим, хто вечорами "під півасік" лузгає сємки у темних павільйонах дворових дитсадків. Маю на увазі його відверто нестриманий (м’яко кажучи) діалог із чиновником в Борисполі.

Цей випадок є показовим не тільки з точки зору емоційного наближення президента країни до "низів", які сприймають такі шоу як бальзам на душу. Він є і технологічним, таким, що підтверджує існування у нинішній владі вектору потурання смакам натовпу. Скажіть, хто не мріяв хоч раз в житті перенести в реальне життя свої розмови з телевізором? Отак узяти і послати куди подалі якого-небудь чинушу! У формі, яка його розчавить, принизить. І щоб він не пікнув!

Знайоме відчуття?

Президент в Борисполі, грубо виставивши з зали секретаря місцевої райради, просто задовольнив цей давній комплекс багатьох невдах, які аплодували стоячи.

Але водночас Зеленський примусив іншу, більш успішну і розумну частину людей впасти в істерику, шукаючи відповідь на запитання – як може глава держави, політичний діяч дозволити собі таку, вибачте, "сявську" манеру? Як може публічно і зухвало опускатися до рівня примітивного хама?

Звичайно, прибічники такої форми "близькості до народу", зараз заволають про те, що президент вигнав злочинця, нагадавши про те, що той є фігурантом кримінальної справи. І тут ми виходимо на ще один небезпечний аспект цього випадку. Він полягає в тому, що президент, тавруючи людину злочинцем, послався на дані… з Інтернету! Ви ще не відчуваєте дисонансу? Тоді повторюю – посадова особа, яка має можливості і важелі отримати достовірну інформацію із першоджерел (правоохоронних або судових інстанцій), базує свою нищівну, образливу риторику на новинах з Інтернету.

І це виглядає дико, адже не треба бути неофітом на державній посаді, аби знати, наскільки злочинно безвідповідальними і брудними бувають ЗМІ. Не кажучи вже про те, що і Феміда українська, на яку часто посилаються ЗМІ, є світовим рекордсменом із фабрикації справ та конструювання "злочинців".

Кажу про це із знанням справи, адже прізвище "Слюсарчук" зусиллями прокуратури, суду і ЗМІ свого часу було заплямоване до чорного. І навіть тепер, коли суди визнали усі звинувачення фабрикатом, відкрийте Інтернет – ви дізнаєтесь про такий фейковий "букет" моїх злочинів, що впадете у депресію під гаслом "як земля таке носить"…

Я ніяким чином не намагаюсь розбиратись в тому, чи є насправді злочинцем людина, на яку так зухвало "наїхав" Зеленський. Але я стверджую, що президент не може, по-перше, демонструвати презирство і зневагу до будь-якої людини, по-друге – не має права оперувати неперевіреними даними щодо цієї людини.

Чи бачимо ми в цій поведінці повне нехтування "Гарантом" основними конституційними принципами? На жаль, так.

Але чи є цей випадок проявом "справжнього" Зеленського? Це важливо, адже саме через це багато хто впадає у відчай. І от що найцікавіше – насправді він таким не є. Бо, скажімо, маємо свіжу картинку, коли президент "розбирався" із закарпатськими митниками. Він робив це чітко, порою різко, але стримано, як належить.

Базуючись на цих двох сценах, мушу зробити висновок про те, що ми є свідками прояву ірраціональної поведінки. Вона проявляється, зокрема і в повній ірраціональності акту публічного приниження, до якого вдався наш молодий президент в Борисполі. Та й на зустрічі з митниками він не втримався від трансляції власного підсвідомого, лякаючи присутніх перспективами появи "свого" генпрокурора і "своєї" парламентської більшості.

Такі проекції вже дещо лякають, адже президентська риторика і особливо її форма вказують на те, що Зеленський аж ніяк не має наміру відмовлятись від старої забавки будь-якої української влади – домінування сили держави над суспільством. В будь-якому разі – закон і справедливість знов не є домінантами, "свої" люди на відповідних посадах знов є інструментом досягнення мети! Ми це вже проходили, чи не так?

І якщо така тенденція сформується остаточно – Україні годі чекати на позитив у вигляді зміни політичної культури.

То ж усе нині залежить від контроля суспільства і внутрішніх сил глави держави опиратись спокусам влади.

Адже нічого дивного насправді не відбувається. У Зеленського потрохи ростуть крила – через цей психологічний етап, гадаю, проходять усі, кого доля виносить на вищі щаблі суспільної вертикалі.

Вченим відомий цікавий феномен, який був помічений у соціальній поведінці груп щурів під час серії експериментів. В цих групах, як водиться, сформувались нечисленні "верхи" і масові "низи". І після того, як соціальний устрій груп щурів формувався остаточно, дослідники вивчали мозок тварин з різних прошарків "суспільства". Тоді і була помічена цікава особливість – мізки "вождів" зазнали структурних змін, при тому, що в головах "мас" нічого не змінювалось!

Влада є стресовим фактором для окремої людини, тим більше – для людини непідготовленої. Вона стає водночас батьком, братом і сином для усіх, і ця роль змінює особистість. Тільки справді сильні і розумні виходять з такої колізії із новим усвідомленням себе і користю для людей і держави.

Тому Зеленський для нас досі – невивчений урок.

Для нього ж історія дає багато підказок.

Скажімо, Вінстон Черчилль прийшов у політику зовсім молодим, у 26 років вперше ставши членом Палати общин. Його політичне життя було тривалим, а роль у ключових процесах розвитку Великої Британії – визначальною.

Чи переживав він спокуси владою? Безперечно, так. Як вийшов з них із усвідомленням себе і з користю для людей і держави?

Є відомою його відповідь на запитання журналістки про те, чи приємно йому усвідомлювати, що кожного разу під час публічний виступів, зали забиті битком? "Приємно, навіть дуже. – Відповів Черчилль. – Але кожного разу, коли я бачу повну залу, я не можу не думати про те, що, якщо б я не виголошував промову, а підіймався на ешафот, глядачів зібралося б удвічі більше…"