Блог | Будапештські гарантії: на що може претендувати кожен українець

Українська зовнішня політика вчергове на роздоріжжі. Або країну остаточно затягнуть до "мінської колії", прокладеної Путіним для Порошенка, або у Володимира Зеленського вистачить духу привселюдно твердо поставити питання про виконання Будапештських гарантій. Робити це без нас і за нас ніхто не стане.

Кремль через агентів впливу в українській владі та суспільстві, соціальні мережі та придбані ЗМІ дуже професійно спрацював для того, щоб посіяти в Україні зневажливе ставлення до гарантій безпеки, отриманих нашою країною в обмін на третій в світі за потужністю ядерний арсенал.

Читайте: Мінська колія веде не в той бік

Багато випадкових в українській політиці персонажів настільки увірували в цей московський наратив, що стали з різних трибун, в т.ч. в ООН, принижувати і висміювати Будапештські гарантії. Це призвело до того, що самі гаранти (Росія – не береться до уваги) засумнівалися, що вони що-небудь винні Україні, окрім співчуття і добрих порад. Так спрацював відомий принцип, який говорить, що в сучасному світі поважають і виконують лише ті гарантії, на яких твердо наполягає зацікавлена сторона.

Однак не все втрачено – проблема російської агресії та окупації наших територій нікуди не поділася, як і наше право вимагати реалізації отриманих гарантій.

Головне – нам самим необхідно зрозуміти і пояснити нашим партнерам, що Україні необхідний реальний мир, а не його ілюзія, розтягнута на довгі роки.

Читайте: Перемога: сьогодні, завтра або ніколи

Очевидно, що Будапештський Меморандум не містить зобов'язань країн-гарантів воювати за нашу землю, але у нас є право вимагати колективного застосування достатніх за своєю ефективністю невійськових методів примусу Російської Федерації до миру і звільнення всіх без винятку наших територій.

Для цього необхідно домогтися від країн-гарантів, як мінімум, трьох речей.

Перша – доведення в короткий термін економічних санкцій щодо Російської Федерації до рівня, достатнього для примусу Путіна до миру і звільнення наших територій. Ми готові обговорювати з Москвою графік, але не умови виходу з Криму і Донбасу.

Однім з таких заходів, здатних примусити агресора до миру, може стати реальна загроза введення міжнародного ембарго на покупку російської нафти і нафтопродуктів. Перспектива втрати понад 40% експорту країни в змозі швидко протверезити режим, який живе за рахунок нафтодоларів.

Водночас світ здатен протягом 6 – 8 місяців компенсувати відсутність російської нафти за рахунок збільшення видобутку країнами OPEC, США та інших джерел.

Читайте: Торговці життями

Друга складова наших вимог базується на тому, що в результаті нашої відмови від ядерної зброї не лише країни-гаранти, а й всі країни НАТО за чверть століття заощадили на оборонні витрати багато мільярдів доларів.

Це дає нам право наполягати на істотному посиленні військово-технічної допомоги, яка гостро необхідна країні для створення ефективної системи протиповітряної оборони, відродження Військово-Морських Сил і зміцнення наших можливостей на сучасному рівні протистояти наземному вторгненню.

Третім напрямком реалізації Будапештських гарантій повинна стати системна допомога Україні з боку країн-гарантів з виконання рішень судів про стягнення шкоді, заподіяної українським громадянам російською збройною агресією та окупацією частини території нашої країни.

Загальна сума шкоди, заподіяної російською агресією нашим громадянам, без урахування потерпілого бізнесу і втрат держави, наближається до 300 мільярдів євро. Сума ж шкоди, заподіяної важким категоріям постраждалих, – родинам загиблих, пораненим, вимушеним переселенцям, громадянам, які втратили особисте майно, колишнім військовополоненим і заручникам путінського режиму, а їх два мільйони осіб, – перевищує 100 мільярдів євро.

Читайте: Лист далекому співвітчизнику

Росія послідовно ігнорує рішення будь-яких міжнародних та національних судів, а нещодавно відмовилася і від пріоритету своїх міжнародних зобов'язань над національним законодавством. Саме тому єдиним способом виконання судових рішень щодо Російської Федерації є примус через арешт зарубіжних активів держави-агресора.

З урахуванням кількості постраждалих громадян і сум завданих збитків, мова може йти не про закордонні об'єкти нерухомості, що належать РФ, а про значно більш серйозні речі – фінансові активи держави-агресора та її права у великих інфраструктурних проектах в Європі та інших країнах.

Реалізація такого підходу вимагає системних зусиль з боку нової української влади і особисто президента країни, якому належить навчитися займати жорстку позицію у відстоюванні національних інтересів України та виконання даних нам гарантій.

Читайте: Жити добре! А добре жити – ще краще!

Треба не соромитися постійно нагадувати західним партнерам і гарантам про те, що на нашій території відбувається не локальний і, тим більше, не внутрішній конфлікт. Опинившись на лінії цивілізаційного розлому, Україна ціною життів своїх солдатів, величезних руйнувань і страждань мільйонів людей захищає демократичний світ від агресивної навали. Треба зробити так, щоб за судовими рішеннями проти Російської Федерації західні політики та їхні виборці побачили не Кремль, з яким не хочеться свариться, а обличчя тисяч українських вдів, сиріт, скалічених солдатів і мільйонів вимушених переселенців.

Український народ чекає на таке виконання Будапештських гарантій і має право на цьому наполягати.