Медовий рік скінчився

На початку поточного місяця у всіх областях нашої країни, а також на території кримського півострова фахівці відомої соціологічної компанії Research & Branding, проводили опитування. Соціологів цікавила думка українців щодо стану двосторонніх міждержавних офіційних стосунків Києва та Москви. Результати вимірювання пульсу суспільних настроїв оприлюднив учора в ході спеціальної прес-конференції керівник R & B Group Євген Копатько. Якраз після закінчення заходу "Обозреватель" поговорив з Євгеном Едуардовичем не тільки про традиційно чутливих україно-російських відносинах, а й про політико-економічної ситуації в Україні та її сприйнятті нашими співвітчизниками.

- Які ключові висновки ви зробили для себе, проаналізувавши результати опитування?

- Перше, про що хотілося б сказати. Я для себе зробив висновок, що "медовий рік" україно-російських відносин, в общем-то, закінчився. Закінчився з тієї простої причини, що трохи знизилося число українців, які розглядають Росію як братську країну, дружню державу і зросла кількість людей, які або не можуть відповісти, або розглядають РФ як звичайного сусіда. Цей тренд - НЕ тривожна тенденція, але все-таки він дозволяє говорити про те, що після приходу до влади нового президента в Україні, серйозних змін у двосторонніх відносинах не відбулося. Якщо в грудні 2010 року 58% українців називали двосторонні відносини як хороші і добросусідські, то в лютому поточного року таких 50%. У грудні минулого року Росію називали братською країною 30% українців, у лютому 2011 року - 27% опитаних. Чим це пояснити? Напевно, тим, що після підписання відомих "харківських угод", після тих проривів у зовнішній політиці нічого, по суті, не відбулося. В області економіки зокрема. Тобто, наміри великі, запит в суспільстві дуже серйозний, але якихось конкретних кроків і результатів люди так і не побачили.

- А чому? Як ви вважаєте? Адже нинішню владу багато хто називає проросійською.

- Що виходить? Президенти двох країн дійсно зустрічалися досить часто, у них хороші особисті відносини і т.д. І в принципі поліпшення українсько-російських відносин можна записати в актив Януковича за підсумками його річної діяльності на президентській посаді. Це з одного боку. З іншого, крім того, що президент особисто серйозно бере участь в цих питаннях, потрібні дії влади в цілому. Якісь кроки, скажімо, міністерств, представників бізнесу, влади інших ешелонів. Словом, мова про те, щоб відносини формувалися на якихось конкретних вчинках і діях. Ось тоді б, напевно, результат був би більш помітний. Деякі кроки були, але вони не зовсім зрозумілі. Це пов'язано з намаганням закрити українську бібліотеку, яка створена за гроші московського уряду і т.п. Деякі експерти називають не дуже вдалим, некоректним висловлювання прем'єр-міністра Путіна про ВВВ. Хоча, якщо розібрати ситуацію, нічого критичного там не було сказано. Тим не менш, це було використано людьми, які себе друзями Росії ніяк вже не вважають. Це призвело до того, що багато людей, в общем-то лояльні до РФ, виявили своє невдоволення.

- За рік свого президентства Віктор Янукович відвідав чимало країн. Як на ваш погляд, змінилася Україна в геополітичному контексті за цей період?

- Я думаю, що за цей рік змінилося ставлення України до зовнішнього світу і ставлення до України по ряду деяких позицій. Перше, що можна занести в актив - це безумовне вибудовування вертикалі влади, чого добився нинішній президент і команда, яка з ним прийшла. Друге, це знову-таки те, що покращилися відносини між Україною і Росією, але виник ряд моментів, які вимагають уточнення або подальших кроків, особливо в галузі економіки. Я вважаю, що змінилося ставлення до України і на Заході. Хоча Захід і був лояльний до минулої української влади, але він не був лояльний до того конфлікту, який склався між різними гілками влади. Коли і минулий президент, і прем'єр, і, загалом-то, спікер висловлювали щодо якихось подій в Україні деколи полярні позиції. У результаті конфлікт виходив за межі країни і ставав предметом обговорення на Заході. Зараз для Заходу зрозуміло, що є якась вертикаль влади. Але наскільки вона буде ефективна в реалізації питань, пов'язаних і з відносинами з Заходом, і з РФ, і у внутрішній політиці (насамперед, у галузі економіки), покаже час. Разом з тим, треба відзначити, що в суспільстві зросла критика і очікування того, що потрібно здійснювати реформи, які повинні привести до позитивного результату. Спроба влади провести реформи (які не проводилися останні 5 років) потребує зрозумілих в суспільстві діях.

- А чи готове українське суспільство (адже кожен більшою чи меншою мірою відчув на собі "обійми" фінансово-економічної кризи) до хворобливих реформам?

- Насамперед, зазначу, що перед новою владою стоїть більше викликів, ніж перед попередньої. Коли Ющенко прийшов до влади, країна мала досить високі темпи економічного зростання, і вони фактично були збережені до останніх півтора років його президентства. Нинішня влада до всього іншого, отримала в доважок серйозну кризу. Минула влада не впоралася з багатьма викликами, і Україна за багатьма показниками в Європі впала на останні місця. Це створило для нової влади додаткові складнощі і проблеми. Влада це розуміє, і, за великим рахунком, на моделі поведінки політичного керівництва країни ця ситуація відбилася безпосередньо. Але люди в принципі розуміють, що реформи потрібні. Однак я вважаю (як би банально це не звучало), що потрібен суспільний діалог. Незважаючи на важкі умови, потрібно пояснювати людям, говорити з людьми. Взяти ту ж пенсійну реформу або реформу ЖКГ. Треба говорити, до яких початковим наслідків вони приведуть, і які блага люди отримають потім. Якщо цього не буде, владі складно буде пояснювати логіку своїх дій. І, до речі, підприємницький Майдан під час прийняття Податкового кодексу призвів до того, що був знайдений якийсь компроміс. І в даному випадку ми звернули увагу на те, що люди намагалися піти від політизації своєї акції. Як буде зараз розвиватися ситуація? Складно сказати. Наприклад, дуже критичне ставлення людей до пенсійної реформи. Вона ще не проведена, а критика влади ще та! Це - ще одне свідчення того, що повною мірою не було проведено роз'яснення політики дій влади з приводу пенсійної реформи. Я розумію, що це дуже непопулярні, чутливі речі, але врешті-решт треба розуміти, що вони проводилися в багатьох країнах. Як складатиметься ситуація через 2-3 місяці, я, на жаль, сказати не можу. Але те, що є запит на реформ - це факт. Питання лише в тому, як це робити і в які терміни.

До речі, у травні минулого року, коли нинішня влада була на піку популярності, ми проводили опитування. Так от, майже 50% респондентів на питання про те, скільки потрібно часу для того, щоб країна вийшла з кризи, відповіли, що близько двох років.

- Наші люди часто ідеалізують можливості влади, і разом з тим прикрашають своє розуміння. Тобто, якщо 50% респондентів говорять, що для виходу з кризи потрібно два роки, то на кухні своєї, що вони говорять? Зовсім інше. У підсумку, через рік правління нової команди, навіть у таборі симпатиків нинішньої влади зростає кількість незадоволених.

- Безумовно. Але люди, відповідаючи на питання про час, необхідний для виходу з кризи, як раз проявили якийсь прагматизм, демонструючи якраз те, що вони не будували ніяких ілюзій щодо цієї влади. Я саме це хотів підкреслити. А взагалі, ідеалізації ніякої не було і не буде, тому що невдоволення виросло, а рейтинги політичних сил, які знаходяться при владі, впали. Але проблема полягає ще й у тому, що рейтинги не виросли і у опозиції.

- До речі, чому, як вважаєте?

- Перш за все, тому що рівень недовіри до опозиції теж досить високий. До того ж, вона роздроблена і не здійснює консолідованих дій. І проблеми влада не конвертувалися в успіх опозиції.

- До речі, на тлі падіння рейтингів влади і також низьких електоральних позицій опозиції в експертному середовищі заговорили про запасі громадського терпіння. Більш того, деякі експерти називають єгипетський сценарій сигналом для вітчизняних властей. Ваша думка на цей рахунок.

- Так, дійсно деякі експерти порівнюють події в Єгипті з Україною. На мій погляд, це некоректне порівняння. Той, хто вважає, що революція в Єгипті - досягнення, глибоко помиляється. Революція - це найбільш варварський спосіб прогресу. Я поділяю думку про те, що будь-яка революція не є предметом гордості для будь-якої нації. Це, за великим рахунком, предмет великого національної ганьби. Якщо говорити конкретно про Єгипет, зазначу таке. Ми бачили кадри вітчизняних і зарубіжних телекомпаній. І говорити про те, що це протест народу, щонайменше, нерозумно ... Навряд чи громадським досягненням можна вважати дії тієї юрби божевільних людей, навіть віддалено не схожих на осудних. Скільки крові пролилося! І це досягнення? Це перший момент. Другий. Наслідки по зміні влади до кінця не прораховані. З тієї простої причини, що невідомо, яка саме влада прийде. Такі революції не є шляхом до демократії. Швидше за все, навпаки, це будуть зворотні дії, пов'язані з ростом фундаменталістських настроїв. З'являється можливість для радикалізації та ісламізації ситуації і не тільки в Єгипті. У кінцевому рахунку, це призведе до виникнення нових загроз, викликів для інших країн.

Тепер що стосується України. Безумовно, ресурс електоральної довіри у будь-якої влади небезмежний. Якщо нинішня влада не зможе свої досягнення конвертувати в позитивні результати, це ускладнить її позиції на виборах 2012 року. Разом з тим у опозиції зараз також мало аргументів у вигляді потенційної електоральної підтримки для того, щоб вирішувати ситуацію на свою користь. Однак, на мій погляд, тут є одна дуже небезпечна тенденція. Якщо ситуація буде ускладнюватися, а конфлікт заглиблюватися, жодна зі сторін у разі серйозного розхитування соціальної човни, що не підхопить човен. Недавні муніципальні вибори показали, що більш ніж в 10 регіонах перемогли місцеві, локальні проекти. Це може призвести до дестабілізації ситуації до такої міри, що є загроза втрати керованості країною.