Три роки кабали

Поки Україна не знайшла в своїх заначка нічого, що могло б вплинути на брутальну позицію Росії в газовій суперечці. Подальші зустрічі доведеться починати з чистого аркуша, і що напишуть високі сторони на цьому аркуші - поки не знає ніхто. Символічно, що три роки тому, 12 січня 2009 р. Росія вже заявляла про своє право починати газові переговори з чистого листа - мовляв, термін дії меморандуму 2008 закінчився. Тижнем пізніше на аркуші, вже списаному кабальними пунктами газових угод, поставили свої підписи Юлія Тимошенко і Володимир Путін.

У нинішньої влади немає того фінансового ресурсу, який був у розпорядженні Тимошенко і який завдяки підписанню московських угод швидко перетік в казну "Газпрому". Нинішня влада просто змушена шукати вихід із ситуації - інший, ніж в черговий раз підписати кабальний контракт. Благо, є гіркий досвід Тимошенко, та й власний досвід Харківських угод дечому навчив - зокрема, навчив не вірити Росії, яка завжди прагне отримати незрівняно більше ніж віддати, будь то ціна на газ, базування Чорноморського флоту або українська ГТС .

Ні, не можна сказати, що продовження терміну існування бази ЧФ РФ в Криму (що опозиція патетично називає здачею Севастополя Росії) було зовсім безглуздим. Ті 100 доларів знижки, які Москва кинула нам з барського плеча в обмін на севастопольські причали, дозволили держбюджету заощадити на сьогоднішній день близько 8 млрд. доларів. Це, між іншим, порівнянно з максимальними витратами на модернізацію газотранспортної системи.

Що робити з трубою?

Коли глава "Газпрому" говорить про українську ГТС, що історичним скарбам місце в музеї, він недалекий від істини. За словами Міллера, в році українська ГТС може серйозно впасти в ціні, і з цим не посперечаєшся. Напівміфічне заяву загадкового "джерела в АП" про те, що Росія пропонує за трубу 4 млрд доларів, рано чи пізно з газетної качки перетвориться на реальність - і ситуація може скластися так, що ми будемо раді навіть таким грошам.

Звичайно, можна слідом за Тимошенко говорити про ціну ГТС в 200 млрд євро. Можна слідом за Міллером сумніватися, що наша труба заважить і 20 млрд доларів. Можна, подібно українським експертам, шукати цифру десь в проміжку між названими крайніми позиціями.

Однак розмови про те, скільки коштує українська газотранспортна система, нічого не значать без авторитетної незалежної оцінки, який поки не проводилося. Однак і без оцінки відомо, що без ремонту і модернізації будь технічна споруда зношується, старіє морально і, як наслідок, дешевшає. Звичайно, автомобіль або запальничка з часом можуть стати раритетом і, як наслідок, вирости в ціні, навіть втративши свої корисні властивості їздити або давати вогонь. ГТС ж така доля не загрожує - вона цінна лише у своєму прямому призначенні.

Так, поки вона працює. І пропрацює ще довго. Але факт залишається фактом: ГТС - це 38 тис. км газопроводів і 71 компресорна станція. Багато агрегати і компоненти системи прослужили вже майже 40 років і давно виробили свій експлуатаційний ресурс. Коли вони почнуть ламатися, буде занадто пізно.

Заходи з модернізації ГТС вимагають як мінімум 4,8 млрд. доларів протягом 7 років, пише "ДТ" з посиланням на дані компанії Mott MacDonald, яка готує техніко-економічне обгрунтування модернізації української труби. Втім, Міллер називав суму майже вдвічі більшу.

Продукт опору сторін

Остання пропозиція України про тристоронній газовий консорціум було відхилено Москвою. Київ хотів залишити собі 34% ГТС, поділивши залишилися 66% порівну між Росією і Європою. Зрозуміло, все це мало відбуватися після незалежної оцінки "товару".

Зрозуміти Росію можна - вона хоче (і розраховує) отримати все, а не якусь жалюгідну третину. Не дивно зрозуміти і Європу, яка неодноразово нагадувала Україну, що не отримувала з її боку ніяких конкретних пропозицій щодо створення газотранспортного консорціуму. Зі свого боку, українські експерти кажуть, що Європа не робить кроків до спільного управління українською трубою.

Ситуація ясна в цілому: згода є продукт при повному непротивлення сторін, як говорили класики. А консорціум на те й тристоронній, що брати участь в ньому повинні три сторони. І якщо російська сторона брати участь не хоче, то переконувати її повинна ніяк не Європа, а власник ГТС - Україна.

Прес-секретар єврокомісара з питань енергетики Гюнтера Оттінгера Марлен Холзнер днями нагадала, що Європа з 2009 р. без жодного консорціуму бере участь у модернізації української ГТС, проте умовою для отримання Україною першого модернізаційного траншу є реформи з реструктуризації НАК "Нафтогаз", з якого повинен бути виділений "Укртрансгаз". Ці реформи поки застрягли на підступах до Верховної Ради.

Їм сняться рідкі сни

Поки на Сході та Заході справи йдуть не кращим чином, Україна пильно дивиться на південь. Один з варіантів вирішення проблеми - постачання зрідженого газу. Найбільшим постачальником цієї сировини сьогодні став Катар. З шейхом Катару про постачання газу ще восени говорив український прем'єр Микола Азаров. Катарський скраплений газ можна отримувати з італійських терміналів через трубопроводи Болгарії та Румунії. Проте цей шлях зробить газ майже таким же дорогим, як і російський.

Можна піти іншим шляхом - везти скраплений газ танкерами через Босфор і Дарданелли до нашого терміналу, який буде побудований поблизу Одеси. Туреччина, як правило, не любить пропускати подібні вантажі через свої протоки. Однак Україна ще в листопаді минулого року почала консультації з цього питання з офіційною Анкарою. Днями міністр палива та енергетики Юрій Бойко повідомив журналістам, що Україна вступила в переговори з Туреччиною щодо нового маршруту постачань газу до України.

Через Туреччину, мабуть, Україна зможе отримувати і зріджений газ з Азербайджану. Баку останнім часом дуже тісно співпрацює з Анкарою в газових питаннях. Перспективи газовидобутку в Азербайджані великі - до 2025 там планують видобувати 50 млрд кубометрів газу на рік, з яких лише близько 12 млрд кубометрів припадає на внутрішнє споживання.

Менше газу - більше вугілля

На жаль, скрапленим газом Україна зможе скористатися не раніше 2015 р., коли і якщо буде побудований власний термінал. А проблему слід вирішувати вже зараз - у вікні маячить Міллер, недвозначно і наполегливо помахуючи розвідним ключем.

Бойко вже заявив, що українські електростанції перейдуть з газу на вугілля. Це дозволить заощадити на купівлі 6 млрд кубометрів газу на рік. Благо, за словами Азарова, в Україні створено профіцит вугілля в 5 млн т, та й запасів газу вистачить для забезпечення внутрішніх потреб у поточному році.

Але щоб подібна економія мала сенс, Україна повинна відмовитися купувати надлишки газу. Що й сталося на останньому раунді переговорів. Тепер "Газпром" наполягає на виконанні пункту контракту, згідно з яким Україна повинна викуповувати 52 млрд кубометрів газу, або платити за невибрані обсяги палива.

Звісно, ??Росія не проковтне українського самоуправства. У неї вже є досвід звернення до Стокгольмського арбітражу через суперечку про приналежність 12 млрд кубометрів газу в українських підземних сховищах. І цього разу Москва не забуде піти знайомої доріжкою. Однак Україна в ролі відповідача виявляється в несподівано вигідному становищі. Оскільки росіяни будуть апелювати до букви контракту, а Україна зможе говорити про примус до дискримінаційної угоді.

Шлях, що й казати, ризикований - заздалегідь передбачити, на чию користь буде винесено рішення Стокгольмського арбітражу, неможливо. Однак у даній ситуації Україні втрачати нічого. Можливо, це єдиний шанс припинити розплачуватися за необережно укладену три роки тому угоду ...