Блог | Що змушує людей подавати на розлучення

Міжособистісні відносини двох близьких людей, як правило – річ непроста.

А вже само по собі рішення пов’язати власну долю з іншою людиною, вступивши у шлюб

(навіть цивільний), потребує від обох відповідальності, вірності, терпіння… готовності, що після цього кроку ваше життя може дуже сильно змінитися – і не факт що в кращій бік. Но все це вам буде по силам, якщо ваші стосунки скріпляє високе почуття справжнього кохання! Але ж, разом з цим, з’являється одна серйозна проблема, яку дуже точно, в одній зі своїх пісень, озвучив Олександр Башлачов:

"Любовь – режиссёр с удивлённым лицом, снимающий фильмы с печальным концом". Переклавши ці рядки з мови поезії на мову прози, стане зрозуміло, що будь-які, навіть найсильніші почуття, з часом згасають. І про це нам офіційно повідомляє серйозна наука "Нейрофізіологія", яка стверджує, що кохання – це просто хімічна реакція у нашому головному мозку, яка перестає існувати, максимум – через п'ять років. І нерідко, після цього перестає існувати і сам шлюб. Але, якщо перейти від теорії, до чистої практики, то які ж саме чинники, з одного боку сприяють руйнуванню подружнього життя, а з іншого, навпаки можуть сприяти його збереженню, на протязі багатьох років? І не дивуйтесь тому, що це одні і ті ж самі чинники!

І зараз я їх перерахую по порядку:

1) Чинник ефективної комунікації. Чим більше між подружжям взаєморозуміння на емоційному та вербальному рівні, тим більші їх шанси прожити разом довге і щасливе життя.

Цей чинник складається з двох ступенів:

- обопільне розуміння почуттів та емоцій один одного;

- близькість думок та міркувань при розв’язанні важливих проблем у родині.

У протилежному випадку, якщо такого розуміння та близькості зовсім немає, тоді

спілкування між подружжям може швидко стати конфліктним, або припинитися зовсім.

2) Чинник терпіння та самоконтролю. Говорив я про це вже багато разів, та легко скажу знову: ми з початку закохуємося у "достоїнства" своєї другої половини, але жити у побуті, під одним дахом, вже доводиться з її "недоліками". І саме тому, здатність стримувати своє роздратування, не роблячи при цьому гострих та образливих зауважень, наприклад, з приводу балакучості, або вчасно заплющити очі на розставлені всюди шкарпетки – це дуже важливе вміння, яке також допомагає зберегти ваші стосунки. Бо при відсутності таких навичок, гострі

сімейні конфлікти стануть неминучими.

3) Чинник бажаного образу. Оскільки для кожного з нас важливо не тільки бути кимось у власних очах, але і щось символізувати в очах своєї другої половини, при нерозумінні цього моменту, в родині можуть виникати грандіозні сварки та скандали. Наведу простий приклад:

для чоловіка дуже важливо, щоб його дружина бачила в ньому рішучу та сильну особистість.

З цією метою, він регулярно приносить їй розповіді (іноді їм вигадані), як він на роботі

жорстко відстоює власні інтереси, а значить і інтереси їхньої родини. А для цього він різко розмовляє як зі своїми колегами, так і з керівниками. Але замість схвальних слів від своєї дружини, яка всього цього не розуміє, він регулярно чує від неї дорікання в тому, що він просто не вміє коректно розмовляти з людьми, і взагалі не здатен вирішувати робочі конфлікти. Звісно, що від таких зауважень, чоловік починає лютувати, і виплескувати цю лють на дружину. А та, у свою чергу, по причині того, що дуже хоче виглядати в очах чоловіка сильною та емоційно незалежною (до речі, така поведінка – зараз взагалі самий модний жіночій стиль), робить вигляд що його лють її взагалі не чіпає. За що і отримує від розлюченого чоловіка грубі докори в байдужості до нього, та його прагнень добитися благополуччя для їхньої родини.

4) Чинник інтимної близькості. Через незадоволення своїм інтимним життям, у подружжя, звісно, виникає ціла гама проблем: починаючи з хронічного роздратування дружини (особливо якщо вона має чорний пояс по Камасутрі), і закінчуючи повною емоційною відчуженістю чоловіка, який, в таких обставинах, починає шукати заміну дружині на стороні (іноді, серед її ж подруг). Ну і, звісно, що як тільки в сімейних відносинах починаються неприховані зради, шлюб починає тріщати по всіх швах. І якщо його таки вдається врятувати, то або завдяки "святому терпінню" дружини, або в наслідок повної відсутності самоповаги з боку чоловіка. І як тут не пригадати стару приказку з кабінету психолога: "Так Миколай, вже увесь будинок знає, що Олександр спить з вашою дружиною. Але ж не засмучуйтесь! Бо на її місці могли опинитися ви!.."

5) Дитячий чинник. Я про наявність дітей в шлюбі та їх вік. Взагалі на тому, що в шлюбі обов’язково повинні бути діти, наполягають в переважній більшості, звісно, дружини – бо материнський інстинкт тут є найсильнішим мотивом. І коли дитина у шлюбі з’являється, то в переважній більшості випадків, він шлюб укріплює, підіймаючи відповідальність чоловіка перед власною родиною. Але при збільшенні кількості дітей, та у непередбачуваних ситуаціях, пов’язаних з їхнім здоров’ям – наприклад, якщо у дитини діагностували важке, невиліковне захворювання – певна кількість чоловіків починають дивитися на своє подружнє життя, як на дуже важкий тягар. І саме з цієї причини, нерідко, залишать родину. Але ж якщо діти ростуть здоровими, то це часто стає вирішальним фактором, як для жінок, так і для чоловіків, зберігати свій шлюб, навіть якщо стосунки між подружжям вже давно та безнадійно зіпсовані.

6) Чинник втручання в сімейні стосунки інших рідних. Тут я маю на увазі, що жити у шлюби під одним дахом з батьками – це ще одна серйозна проблема. Подружжю, особливо молодому, дуже важливо відділитися від батьківського дому. Бо часто, саме втручання батьків, у сімейні стосунки своїх дітей і призводять до того, що подружжя або тікає з під їхньої опіки, або дуже сильно починає мріяти вже про розлучення. Окрема тема – коли мешкаючи вже не разом з батьками, чоловік, або дружина, замість того, щоб приймати самостійні рішення, залишаються залежними від думки власних батьків, це також є дуже деструктивним чинником для будь-яких сімейних відносин. Але про це я окремо розповім вже іншим разом. 7) Матеріальний (або фінансовий) чинник. Багаторічні дослідження сімейних психологів по всьому світу невблаганні, та вбивчі для будь-якої романтики. Згідно з ними, найміцніший та найстабільніший вид шлюбу в цьому світі – це шлюб за розрахунком. Якщо у подружжя є міцна фінансово-матеріальна основа для їхнього союзу – великі фінансові активи, багато рухомого та нерухомого майна, і тем більше якщо все це чітко розподіллено, та зафіксовано в шлюбному контракті, то це майже стовідсоткова гарантія збереження таких сімейних відносин на багато-багато років. Бо такі стосунки максимально полегшують відносини між чоловіком та дружиною, вони припиняють заважати один одному жити і працювати у своє задоволення, обговорюючи при цьому лише по-справжньому цікаві їм обом теми.

8) Чинник витривалості, в наслідок розлучення. Як показують дослідження сімейних психологів в останні роки, не дивлячись на те, що жінки, у більшості випадків, намагаються до останнього врятувати свій шлюб, саме вони значно впевненіше за чоловіків почувають себе після розлучення. Це, вірогідніше за все, пояснюється різким відчуттям свого внутрішнього звільнення, якого жінки з одного боку дуже бояться, але з іншого, коли його вже відчувають, ні за що не хочуть більше втрачати, іноді знов і знов відмовляясь від нових офіційних стосунків.

З чоловіками ж спостерігається протилежна картина. Розлучення, особливо якщо його домоглась дружина, це для них доволі важкий удар по власній самооцінці. Багато чоловіків, які і так були не схильні до спілкування, переживши розлучення, особливо десь після сорока років, взагалі замикаються в собі. Зв’язуючи тісні стосунки лише з пляшкою та стаканом.

А в кінці своєї статті, я змушений визнати, як і усі інші психологи світу, що на сьогоднішній день нам на голову звалився ще один фактор – це фактор світової пандемії COVID -19. Бо внаслідок тривалого перебування в ізоляції, багато сімейних пар, які до того почувались в шлюбі досить нормально, раптом різко захотіли розірвати свої стосунки, через над тривале

знаходження поруч один з одним, та виникнувшего, внаслідок цього, хронічного стресу. І порада тут, по суті, лише одна – шукайте у такому випадку спосіб розірвати міжособистісну дистанцію, та намагайтесь проводити якомога більше часу займаючись цікавими особисто для вас справами, не перевтомлюючи один одного рутинними домашніми обов’язками, проблемами та доріканнями. Бо, в кінці кінців, крапку у сімейних стосунках поставити значно легше, ніж правильну кому, у виразі: "Піти неможна залишитись". А це означає, що і остаточний вибір в цьому питанні, все одно завжди залишається за вами.

Дякую всім за увагу!