Юнака завалило сходовою кліткою, сім’ї не вистачило кілька хвилин, щоб спуститись у сховище: як загинули люди в Ржищеві під час атаки російськими дронами

Під Києвом попрощалися з жертвами російського удару дронами по гуртожитках та ліцею у місті Ржищів. Це сталося у ніч проти 22 березня. Серед загиблих 17-річний студент, дві чергові гуртожитку, переселенка з Луганська. Багато людей не встигли спуститися до підвалу.

Докладніше читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Вирішив піднятися нагору – і пролунав вибух

У ніч проти 22 березня російські війська знову обстріляли Україну іранськими дронами. Чотири з них прилетіли в Київську область до міста Ржищів. Унаслідок удару було зруйновано два цивільні гуртожитки та професійний ліцей. Загинули дев'ять людей.

Один із загиблих – 17-річний Роман Таран із села Шандра Миронівської ТГ Київщини. Хлопець навчався на третьому курсі у ліцеї, хотів стати кухарем.

Коли почалася тривога, ліцеїстів відвели до укриття у підвалі. Роман ще розбудив дівчинку, яка спала і не чула тривоги. Вони спустилися вниз. Через деякий час Роман чомусь вирішив піднятися нагору. І коли він був на сходах – стався вибух, сходова клітка впала, і хлопця завалило.

"Рома народився в селі Росава, потім вони переїхали до нас у Шандру. Сім'я багатодітна, їх у мами троє, Рома був середньою дитиною. Мама працює на фабриці з виробництва курей. Проста працьовита родина. Рома хороший, спокійний хлопець, працьовитий. Пішов вчитися на кухаря тому, що йому подобалося готувати. Та й професія хороша, у нас кухарі працюють у ресторанах", – каже староста села Сергій Шевченко.

Рома не дожив до свого повноліття кілька місяців – у травні йому мало виповнитися 18 років.

Загинули дві чергові та переселенка з Луганська

Тієї ночі загинули одразу два чергові гуртожитку ліцею. Одна з них – Наталія Піпченко.

"Це мама моєї подруги дитинства і моя сусідка. Ми жили з нею в одному будинку, але в різних під'їздах. Знаю її як люблячу доньку, маму та бабусю для своїх онуків. Вона була дуже творчою і талановитою людиною. Займалася рукоділлям, вишивала картини та рушники. Цього навчила і свою єдину дочку. Роботи Наталії Миколаївни завжди прикрашали виставки та конкурси. Не обходилися без її презентацій і творчих робіт у рідному профліцеї", – розповідає про неї Олена Побережна.

Наталія Піпченко була людиною віруючою, доброзичливою та життєрадісною.

"Вона дбала про тварин, колись тримала невелике господарство на дачі. Пам'ятаю, вона часто приходила до церкви з онукою Софійкою. З наймолодшого віку прищеплювала їй любов до Бога, пошану до християнських традицій. Завжди з радістю допомагала своїй доньці доглядати дітей, тому що дочка рано вийшла на роботу після декретної відпустки", – продовжує Олена.

Востаннє вона бачилася з Наталією Миколаївною перед початком повномасштабного вторгнення – тоді Наталя Миколаївна привела старшу онучку подивитися новорічну ялинку.

Друга загибла – чергова гуртожитку профліцею – Наталія Нетреба. Про неї розповіла її хрещена Катерина Дребот.

"Моя хрещениця була чудовою, світлою, вона завжди посміхалася. До того ж вона дуже працьовита. Все буквально горіло у неї в руках. Вона могла добре готувати, вміла робити ремонт, а на її городі все, що не посадиш, росло. А які красиві квіти в неї були. У її альтанці біля будинку завжди збиралася вся вулиця, вона захоплювалася їздою на машині, водила вже років 25. Раніше вона працювала в магазині, а в гуртожитку – останні чотири роки. У неї залишилися дочка та син, двоє онуків. Чоловік помер два роки тому", – каже Катерина.

Рідні не знають, як саме загинула Наталя, кажуть, що начебто піднялася з підвалу, щоб відшукати одного студента.

Також під час атаки загинула Тетяна Бердюгіна. Вона переїхала до Київської області у 2014 році з Луганська. Працювала на заводі "Новопак" пакувальницею. Про неї кажуть, що вона була дуже старанною і жодних зауважень на роботі до неї не було. Завжди всім допомагала, була добрим другом і дуже відповідальним працівником.

"Тетяни Бердюгіна приїхала до нас у місто у вересні 2014 року із сином. Тоді Дімі було 12 років. Директор нашого заводу влаштував їх у гуртожиток, усі допомагали з посудом, меблями, постіллю. Працювала Таня у нас на заводі укладальником-пакувальником. Дуже спокійна, чуйна, інтелігентна. Завжди добре виглядала, завжди з усмішкою, гарним макіяжем, дуже приємна жінка. Вона бігла від російських окупантів у 2014 році, а вони наздогнали її у 2023", – зі жалістю каже бухгалтер підприємства Людмила Вітіщенко,

Син Тетян у той день був у Білій Церкві, він там навчається.

Не встигли спуститися до підвалу

Під час російського удару дронами по мирному Ржищеву серйозно постраждала ціла родина Горгулів. Глава сім'ї Олександр загинув, його дружина Юлія та 11-річний син отримали тяжкі поранення.

Про це повідомила їхня родичка Тетяна Клепка. "Горгуль Юлія перебуває в лікарні Обухова у важкому стані, а син Святослав – в Охматдиті з роздробленою рукою. Їхню квартиру повністю зруйновано. Удар був такої сили, що навіть меблі розлетілися на друзки. Нічого не залишилося, ні документів, ні речей", – написала Тетяна.

Наразі Юлію вже перевезли до лікарні в Києві, у неї гематома голови, опіки обличчя і тіла, рвані рани та перелом стегна. Родичка повідомила, що після одужання знайомі фахівці допоможуть Юлії позбутися рубців після опіків.

Вона попросила допомоги для лікування та реабілітації Юлії та її сина. Картка Ощадбанку 5167803228445180 на ім'я Юлії Горгуль. А також Монобанк 4441114444343477 Клепка Тетяна.

Олександра вже поховали. Йому було 36 років. Сам він родом з Єнакієвого Донецької області, працював машиністом на Трипільському пакувальному комбінаті. До Київської області він переїхав ще 2009 року, коли одружився з Юлею.

Один із сусідів по гуртожитку розповів, що тієї ночі, коли пролунала тривога, більшість мешканців спустилися до підвалу. "Їм теж постукали у двері, Юля відчинила і сказала, що вони вже взуваються і йдуть. А буквально через кілька хвилин прилетів цей дрон. Коли люди вибігли на вулицю після вибуху, то з'ясувалося, що Горгулів серед них немає, вони трохи не встигли", – каже сусід.

Про Олександра знайомі відгукуються добре. Розповідають, що його захопленням було ходити лісами з металошукачем. Іноді він знаходив якісь монети. Але робив це не заради пошуку скарбів, а просто любив багато гуляти. У них у сім'ї була машина, але їздила на ній лише Юля, бо Олександр завжди вважав за краще ходити пішки.