УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Змушували бути мішенню для снайперів": українець розповів про пекло, яке він пережив у Бучі

6 хвилин
24,5 т.
'Змушували бути мішенню для снайперів': українець розповів про пекло, яке він пережив у Бучі

Українець, якому пощастило вижити в окупованій рашистами Бучі, розповів про катування росіянами мирних українців. Він з родиною перебував в захопленому росіянами місті з 24 лютого по 9 березня і побував у них в полоні через спроби допомогти іншим містянам.

Чоловік розповів, що вулиці Бучі встелені трупами цивільних мешканців. Свою сповідь про пережитий жах Антон Кирик опублікував на своїй сторінці у Facebook.

"Навіщо росіяни катують цивільних в Україні? Здається, ще вчора я, будучи пілотом GulfStream G200, дивився з висоти більше 12000 метрів на крисиве і тихе узбережжя Тівата, а буквально за декілька днів стою на колінах в домі передмістя Києва з руками, перетягнутими проволокою за спиною, з ганчіркою на голові і облитий бензином. І слухаю розмови, де мене краще підпалити, в приміщенні чи на вулиці", - почав розповідь мешканець Бучі.

Він описав жахіття війни, що прийшла в Україну вранці 24 лютого. З 5:55 ранку, коли Кирик та його родина дізналися про напад Росії на нашу державу, вибухи в його рідному місті не вщухали ні на мить. Лише згодом до бомбардувань додалися перестрілки на вулицях.

Кирик розповідає, що перші кілька діб його родина разом з іншими бучанцями просиділи в підвалах, ділячись один з одним запасами консерв з мирного життя. Потім окупанти перебили електрику, комунікації - і людям довелося шукати, де взяти води, їжі та де підзарядити мобільні телефони.

Чоловік також описав, як містяни намагалися врятувати з-під російських обстріліва хоча б маленьких дітей.

"На сьомий день війни мене друг попросив винести маленьку дівчинку на ім'я Поля з її мамою на евакуацію в місто Ірпінь.Я забрав їх в церкві Віфанія і поніс маленьку Полю, якій півтора рочки, на Ірпінь. Ми проходили вздовж купи розбитої і спаленої техніки рашистів, по вулиці Вокзальна. Я проніс маленьку через всі блокпости, далі наш військовий на автівці довіз їх до поїзда на евакуацію і все пройшло добре. Повертаючись до Бучі я зняв на телефон той жах, що стався з вулицею Вокзальна", - написав Кирик.

Він розповів, як разом з другом Стасом вони взялися на велосипедах розвозити бучанцям, що сиділи у підвалах, передані з міської ради ліки та дитяче харчування. Рашисти відкрили по беззбройних чоловіках вогонь з автоматів, вони дивом вціліли. Втікаючи від обстрілів, чоловіки потрапили ще й під вогонь ворожого снайпера.

До своїх родин того дня Антонові та Стасу повернутися не вдалося.

"Ми постукали в хату, попросились пересидіти. В нас всі люди налякані, бачать смерті, всім страшно. Ще і по всім ЗМІ передають що орки перевдягаються в цивільних і просять сховатися. Спочатку господарі нас сказали що не впустять. Ми стояли перед хатою і тут по вулиці, геть близько почали стріляти з автоматичної зброї. Ми гадаємо, що то ходили нас добити в тій злівній канаві. Чоловік, що виходив з хати, забіг в неї обратно і зачинив двері, а ми забігли до льоху і просиділи там зо півтори години. Дуже замерзли", - пише Кирик.

Зрештою господарів будинку вдалося вмовити впустити волонтерів. У цьому будинку вони провели наступні 5 днів.

"Через день, 5 березня, в сусідню хату зайшли російськи військові і там зробили базу, загнавши БМД у двір. Вони нас перевірили, подивились мій телефон і старший їх, побачивши відео вигорівшої і розбитої колони орків, аж в лиці помінявся і став розпитувати, де це знімалося. Коли я йому відповів що це за 500 метрів звідси, він і побілів", - пише Кирик.

Тоді чоловіків окупанти ще не чіпали. У цей час безперервно йши бомбардування та обстріли. Бучанець розповідає про розбомблені будинки, про людей, яких витягали з-під завалів. Потім окупанти звеліли чоловікам іти через "зелений коридор" на Ірпінь.

"Ми ще більше вагалися, бо в нас не було ніяких відомостей, що з нашими сім'ями... Було прийняте рішення іти. Можливо це було помилкою... Ми пройшли до вулиці Водопровідна уздовж розстріляних машин з цивільними людьми. І солдати російської армії, які знаходились в дворі дому 217, в нас стали цілити зі зброї і сказали лежати. Ми лягли, кажучи, що діє зелений корідор. Вони сказали підходити по одному, постійно тримаючи нас на мушці. Їх у дворі було більше двох десятків і там стояла якась бойова техніка і якісь військові приладдя. Мене почали жорстко обшукувати і вилучили телефон. Потім мене жбурнули до погребу і зачинили двері. Через декілька хвилин закинули і Стаса. Ми зрозуміли що ми у полоні", - написав бучанець.

У полонених українців рашисти забрали телефони. А потім почали викликати на "допити". Як пройшов допит у нього, Кирик детально описав.

"Завели в хату під пістолетои і поставили на коліна перед старшим, цілячись в мене пістолетом, а позаду з автомату. Мене стали допитувати, питали, де нацики, кого я знаю і де батальони Айдар та Азов. Питали, де полонені, де зброя. Для більшого залякування вдарили рукояткою пістолета по голові, з мене хлинула юшка крові. Допит продовжувався ще декілька хвилин, вони з фото мого телефону дізнались, що я пілот літака і за це теж питали і трохи били. Після цього мене знову відвели до погреба і зачинили двері", - описав Кирик.

Десь за півгодини по Антона прийшли знову. Відтоді свого друга, який лишився у підвалі, він більше не бачив.

"Коли я вийшов, мені на голову натянули чорну ганчірку, обмотавши довколо шиї і зав'язали проволокою руки позаду спини. Стали тикати в мене автоматом, погрожуючи мене повісити, порізати і пристрелити. Нагнувши мене кудись повели. Вели, постійно погрожуючи, що це мої останні хвилини життя. Завели в якесь приміщення, де було багато цих гнід і ударом (від якого постраждала нога) кинули на підлогу. Це все супроводжувалося ударами стволів в мене. Коли я лежав на підлозі, мене стали поливати бензином, з викриками, що зараз мене підсмажать", - описує чоловік.

Потім його вивели надвір, поставили на коліна обличчям до стіни - і почали бити. Прикладом автомата йому перебили ребра. Окупанти погрожували вирізати йому очі.

Згодом Антона перевдягли в російську форму, надягли бронежилет без бронепластин, каску з георгіївськими стрічками та білі пов'язки на руки. І відправили вилізти на танк: окупанти хотіли виманити українського снайпера "на живця". Пообіцяли відпустити, якщо чоловік зробить те, що йому наказують.

"Мені наказали щось поробити з орудіем на бронемашині. Я заліз і почав максимально тупо себе поводити. Я похлопував по орудію, підіймав рюкзак, котрий лежав на бронемашині. Потім було спрацювання нашого снайпера, котрого вони хотіли мною вичислити. Я гадаю, що снайпер зрозумів, що це перевдягнений чоловік і стріляв по броні. Мені в руку попав осколок чогось, або пулі, або броні, я схопив запакований сухпай рос армії, який лежав на машині і побіг за сарайчик, за яким чекали рюзьгіе", - написав Кирик.

Усупереч обіцянкам бучанця вдруге послали лізти на танк - з першого разу вичислити українського снайпера окупанти не змогли. Далі його змушували вилазити на інший танк. Перед тим одягли в яскравий одяг. Однак український снайпер більше не зреагував.

"Підійшов старший і поставив перед собою. Почав говорити. "Слушай меня. Тебя отправили в мою бригаду чтобы расстрелять. Я принял решение использовать тебя по-другому и дать тебе шанс. Ты трижды ушёл из под снайпера, наверное ты святой". Я сказав, що вони обіцяли віддати Стаса, на що він відповів, що це не в його компетенції. Він віддав наказ солдату провести мене за хату і відпустити", - згадує бучанець, додаючи, що в якості "перепустки" для того, аби його не розстріляли по дорозі до своєї родини, окупант порадив казати іншим загарбникам, що "работал на углу с "Успехом".

"Дуже страшно, що ми, проживаючи в Бучі, звикли бачити трупи, трупи на вулицях, трупи у візочках супермаркетів, шматки тіл людей. Один з орієнтирів був "за трупом наліво". А просто зараз не було кому прибрати тіла наших цивільних громадян, вбитих руськими "асвабадітелямі". Це жах - бачити розстріляні авто з написом ДІТИ... У братській могилі біля церкви захоронено 67 невпізнаних громадян... А маму з маленькою дитиною поховали просто у дворі. Ви не можете уявити собі мій жах та переляк від однієї думки, що зі Стасом, у якого дитині 4 рочки", - пише Кирик, додаючи, що єдиною їх "провиною" було намагання допомогти мирним бучанцям, розвозячи ліки.

9 березня родині Кириків вдалося вибратися з окупованої Бучі до Києва.

"З нами виїхала сім'я з 10 місячною дитиною і собакою, так ми і їхали, 7 душ, спереду у дружини в ногах їхав наш пес. Заради цього нам довелося викласти весь наш одяг, щоб їм було місце. Їхали з Бучі 9 годин. Останню машину в колоні підбили, хлопці просили тягнути. Нас завезли на площадку автовокзалу на Борщагівці, там була тепла їжа, та медична допомога... Я підійшов до рятувальника, попросив дозволу його обійняти і розридався. Росіяни для мене більше ніколи не будуть людьми", - завершив свою розповідь бучанець.

"Змушували бути мішенню для снайперів": українець розповів про пекло, яке він пережив у Бучі

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що у Бучі російський окупант розстріляв чоловіка у присутності його сина.

Тільки перевірена інформація у нас в Telegram-каналі obozrevatel. Не ведіться на фейки!

"Змушували бути мішенню для снайперів": українець розповів про пекло, яке він пережив у Бучі