Блог | Життя у респіраторі: чому Київ важко дихає?

Маска і респіратор – це наша нова реальність. Але тепер вони мають захищати нас не лише від коронавірусу, а й від забруднення повітря. І такий стан речей у Києві різні чат-боти показують майже через день.

Якщо вірити міжнародній системі спостережень за якістю повітря IQAir, то у лютому Київ був у світових "лідерах" з індексом 160-180 при нормі 50. Щоправда, різні ЗМІ приписували йому хто перше місце, хто восьме. І хоча методологія – це важливо, але суті це не змінює – низька якість повітря, яким ми дихаємо, помітна навіть на око.

Як на мене, то проблемою є вже те, що відповідні служби опікуються моніторингом стану повітря значно менше, ніж самі кияни. Всі ті екологічні чат-боти, які ми ставимо на своїх смартфонах і щоранку перевіряємо, – це ж громадські проекти. Єдиної муніципальної системи моніторингу досі немає, а державна – є морально застарілою і не відображає реальний стан речей.

Наведу приклад. Державна система моніторингу повітря, яку здійснює Центральна геофізична обсерваторія ім. Бориса Срезневського, має 16 стаціонарних постів у Києві. Відбори проб на постах ЦГО відбуваються лише 3-4 рази на добу 6 разів на тиждень, тобто система не моніторить стан атмосферного повітря в режимі онлайн. А на двох постах ЦГО спостереження протягом усього 2019 року проводилися не за 20 показниками, а лише за одним (оксид азоту) через відключення від електроенергії.

Не знаю напевне, але цілком можливо, що при такому моніторингу "рейтинг" забрудненості атмосферного повітря серед українських міст у Києва не такий катастрофічний, як показує IQAir. Та ж ЦГО на основі даних Гідрометслужби за перше півріччя 2020 року фіксує, що найвищий комплексний індекс забруднення атмосферного повітря був у Маріуполі, Кам’янському, Одесі, Дніпрі, Кривому розі, і на 6-му місці – Київ. Тобто міста з розвиненою промисловістю все ж таки "випереджають" столицю у цьому рейтингу, хоча й не потрапляють у глобальний моніторинг.

Для справедливості скажу, що столиця поставила і тестує 2 автоматизовані пости на Лівому березі Києва – на Харківському шосе і вулиці Вербицького. Але цими постами прикриваються вже більше року, а нових немає. Тож створення комплексної і повноцінної системи моніторингу якості повітря у Києві залишається під питанням.

Але коректний моніторинг – це тільки частина справи. Треба шукати першопричини і коригувати їх, поки це можливо.

Найчастіше "вину" за забруднення повітря в Києві покладають на ТЕЦ, особливо Дарницьку, яка працює на вугіллі, та на автотранспорт. Це стабільні фактори, але на них дуже впливають і за певних умов посилюють інші змінні – ті ж пожежі у передмісті, рівень вологості чи навіть напрям вітру. Тобто забруднення повітря – це комплексне питання, яке здебільшого залежить від діяльності людини, але трохи і від природних умов.

Ті екологічні речі, які "зав’язані" на промислових об’єктах, місто більш-менш відпрацювало. Маю на увазі: ремонти електрофільтрів та встановлення хімічної системи очищення димових газів на сміттєспалювальному заводі "Енергія", встановлення електрофільтрів на Дарницькій ТЕЦ. Якщо враховувати, що деякі підприємства є комунальною власністю, а решта – приватні, то результати взаємодії є.

Але найважча частина задачі – це зменшити використання автотранспорту, щоб розвантажити дороги від заторів, і як наслідок – зменшити викиди. Для цього треба реалізувати 2 напрями одночасно. Перший: консолідувати депутатів від Києва у парламенті і з їхньою допомогою завершувати будівництво повноцінної кільцевої дороги. Цим ми вже приберемо частину трафіка з міста.

А другий напрям: змінювати транспортну модель у Києві – тобто створювати якісну альтернативу у вигляді велоінфраструктури та громадського транспорту, щоб кияни відмовлялися від приватного принаймні для щоденних робочих поїздок. Поки що місто обрало light-варіант зміни моделі: оновлення рухомого складу, смуги громадського транспорту, фрагменти велодоріжок, евакуація припаркованих автівок порушників. Але, щоб дихати вільно, ми повинні бути готовими і до жорсткіших обмежень.

Тому що, маючи в Києві мільйон машин, водії яких за жодних умов не пересідають на громадський транспорт, як мінімум дивно підписувати петиції, що пропонують створювати більше парків і садити більше туй у дворах, бо вони найкраще очищують повітря. Зелені зони, безумовно, потрібні, але респіратори ми зможемо зняти тільки тоді, коли і влада, і мешканці мегаполісу будуть однаково відповідальними для вирішення цієї проблеми.