Як у Києві виглядає найбільший блошиний ринок на "Почайні". Фоторепортаж

В Оболонському районі Києва неподалік станції метро "Почайна" розташувався найбільший у столиці блошиний ринок. Він виник тут поряд із книжковим ще в 1990-х роках й до нині став одним із символічних місць для киян і гостей міста. Сюди приходять за унікальними речами для наповнення своїх колекцій, цікавими предметами інтер’єру чи просто як у своєрідний "музей" золота серед непотребу.

Подивитися і придбати на столичній барахолці є що, хоча місцева влада й надумала провести там реконструкцію – ймовірно, повністю "прибрати" торговців із залізничних колій біля станції "Зеніт", що вже відбулося із подібними ринками на Куренівці й Дарниці. Допоки цього не трапилося, OBOZREVATEL пропонує читачам добірку знімків із блошиного ринку Києва, зроблених фактично в розпал пандемії – один із погожих днів наприкінці вересня 2020-го (щоб подивитися фото і відео, доскрольте новину до кінця).

Що являє собою барахолка на "Почайні"

Більшість киян звикли купувати потрібні речі в інтернет-магазинах, де можна читати відгуки, шукати оптимальні варіанти і, звичайно, економити час, замовляючи товар за онлайн-доставкою. Однак знавці впевнені: за унікальними речами потрібно йти не на сайт гіпермаркету чи китайського "Аліекспресу", а на блошиний ринок.

У Києві можна нарахувати декілька таких локацій майже під відкритим небом. Проте великий почайнівський блошиний ринок не порівняти з куренівським і дарницьким, торговці з яких після "знесення" у 2020-му перебазувалися саме сюди.

Простягається він за книжковим ринком уздовж вулиці Вербової по обидва боки дороги, далі переходить на тротуари і встелений камінням клаптик території напроти гіпермаркету. А якщо звернути вбік до станції міської електрички "Зеніт", то зігзагом розміщується між залізничними коліями, далі знову виходить на дорогу – вулицю Вікентія Хвойки.

Обійшовши її і повернувшись назад до станції, можна ще пройтися тротуарами попід проспектом Степана Бандери, "пірнувши" в підземний перехід, проскочити на "п’ятачок" під естакадою, а також повернути ще на вулицю Новокостянтинівську, де під великою сірою будівлею й закінчується "блошка". Загалом, прогулянка нею може зайняти пів дня.

Щосуботи й неділі сюди з'їжджаються колекціонери й звичайні торговці з усіх куточків Києва. На вулиці Вербовій, де розташувалися крамниці та вагончики, торгівля є платною (за оренду останнього – від 800 гривень на місяць), а ближче до "Зеніту" – безкоштовною. Але всюди свій крам люди розкладають просто на асфальті-землі, розстеливши звичайне покривало, якийсь мішок чи шматок клейонки. Всідаються в саморобні крісла або на рейки, за сонячної чи дощової погоди ховаються під парасольками, і на імпровізованих торгових місцях продають речі, які багато хто навряд чи десь міг бачити за останні років десять чи й більше.

Виглядає все дуже скупчено і хаотично, а на залізничних коліях – ще й небезпечно. Відстань від організованого на землі "прилавка" до поїзда – до пів метра. Але люди небезпеки у ризикованій торгівлі не вбачають: на хвилину відходять назад, коли на них із шаленою швидкістю і сигналячи мчить товарняк, та не поспішають відсовувати речі з рейок. Покупці ж, бува, просто топчуться по цінній колекції на землі. На жаль, не раз траплялися і трагічні випадки: через необачність під колесами поїзда загинуло декілька осіб.

Що можна знайти на блошиному ринку в Києві

Речей, які продають, віддають за просто так чи обмінюють на найбільшій столичній барахолці, не перелічити. Тут можна знайти все – від дорогого антикваріату до непотребу, за який більшість не дали б і залізної гривні. Від платівок виконавців, яких вже ніхто не пам’ятає, чорно-білих мобільників, які колись для багатьох були мрією, до, як би банально це не звучало, старої білизни і прострочених ковбаси, алкоголю.

Здавалося б, кому може знадобитися колекція розібраних на частини замурзаних ляльок чи дешеві польські льодяники, у яких давно минув термін придатності. А, мабуть, таки комусь і це потрібно – постійний відвідувач "блошки" одразу помічає, що асортимент навіть такого примітивного товару дійсно міняється, а його запаси поповнюються.

Барахолка на "Почайні" має запах ностальгії. Люди ж, які виставляють на загал свої "скарби", належать до різних соціальних груп, що одразу кидається в очі. Є тут торгаші, які за декілька гривень на "похмелитися" віддають чи то вкрадені, чи то знайдені на смітниках майже нові речі з будинків багатіїв. Також можна побачити торговців із рисами східної зовнішності, а біля них – скупчення відвідувачів барахолки, які перебирають у ящиках дешевий китайський конфіскат: силіконові чохли й пластикові кришки для смартфонів, дроти, навушники по долару, пожмакані батарейки тощо.

Старенькі жіночки майже за безцінь продають старомодні яскраві сукні, туфлі й сумки. Деяким бабусям, котрі роками торгують на барахолці, уже за 80-90 – сумно, але дня них це чи не єдиний спосіб заробити додаткову копійку до пенсії. Натомість із усмішкою багато хто дивиться на чоловіків "за 50", котрі пропонують придбати щось із їхньої колекції пластмасових машинок, м’яких та іграшок із кіндер-сюрпризів або ляльок Барбі.

Досвідчені антиквари зранку вишукують у невигадливих "колег" унікальні речі й перепродують там, де на ринку ходять багатші покупці. Дехто навіть обвішує себе срібними прикрасами для привернення більшої уваги до коштовного товару. Та багато тут є і справжніх поціновувачів, для яких це місце – можливість поділитися тим, що вони колекціонували упродовж багатьох років. Часто це дійсно рідкісні речі, до яких відвідувачі барахолки довго придивляються з усіх сторін, цікавляться їхньою історією у власників і, звісно ж, торгуються.

Серед іншого, на барахолці багато радянських речей і предметів побуту: алюмінієвий, кришталевий посуд, дорогі набори срібних столових приборів. Можна знайти на блошиному ринку електричні й на дровах самовари часів СССР, різноманітні бронзові, порцелянові статуетки, а ще ляльки у вишуканих нарядах; колишні чемодани, музичні інструменти, фототехніку; картини, шкатулки, люстри й свічники; колекції блискучих дорогоцінних прикрас, сотень значків, монет, бон, банкнот...

Є і "червоні" куточки з різноманітними атрибутами радянського минулого, які давно потрапили під закон про декомунізацію. Також багато краму, привезеного з таких само блошиних ринків європейських країн: срібні келихи і кубки для вина, вигнутий мідний і латунний посуд, яким користувалися в давнину тощо.

Як на будь-якому ринку, щоб розбавити чимось час, тоторговці-колекціонери голосно сперечаються з покупцями за ціну тієї чи іншої антикварної речі, між собою говорять про життя, розповідають анекдоти, п'ють чай або відкрито розпивають спиртне.

Що глибше пробираєшся всередину барахолки, то більше охоплює відчуття, ніби тебе перенесли машиною часу щонайменше на початок 2000-х років чи й ще раніше. З вигляду людей, котрі ходять між усього цього різноманіття, можна зрозуміти, що це місце приваблює не лише охочих придбати щось унікальне для власної колекції чи, наприклад, інтер'єру, декорацій, але й туристів.

Як виникла барахолка на "Почайні" в Києві

У 1990-х роках, після розпаду СРСР та руйнування планової економіки, столичні заводи виживали як уміли – в результаті спорожнілі цехи стали обживати нові підприємці. Так зародився і місцевий книжковий ринок. Згодом сюди стали приїжджати з усього Києва: спочатку продавали книги просто біля дороги, але потім для них облаштували справжні торговельні ряди. Невдовзі тут пожвавішала реалізація, наприклад, піратських дисків.

Торгівля ж раритетними, колекційними речами в останні десятиріччя в Києві декілька разів міняла дислокацію. Спочатку такі предмети можна було придбати в районі Сінного ринку, потім на куренівському пташиному, що розгорнувся на трамвайних коліях. Довкола останнього навіть спалахнув скандал – мешканці мікрорайону скаржилися на стихійну торгівлю, після якої щоразу залишалися купи сміття і бруду. Тоді продавці з блошиного ринку на вулиці Фрунзе (нині вул. Кирилівська) звернулися з листом до КМДА, попросивши знайти для них постійне і просторе місце з гарною транспортною розв'язкою. Влада відправила їх на Вербову (одразу за книжковим ринком тоді ще під назвою "Петрівка").

Так, дев’ять років тому, 1 жовтня 2011-го, в Києві з’явився офіційний блошиний ринок. За місця для торгівлі там потрібно було платити – спершу 4-10 гривень на день, що більшість продавців обурювало. Водночас нова барахолка розрослася аж до Московського проспекту (нині просп. Степана Бандери). Також продавці розмістилися на проїжджій частині й біля нової станції міської електрички "Зеніт", де за торгівлю гроші вже ніхто не вимагав.

Єдиною проблемою, жалілися тоді люди, стала відсутність туалету. Цей факт є актуальним досі, але сьогодні пенсіонери, яких саме в цій частині барахолки торгує чи не найбільше, не соромляться справляти потребу під припаркованими зовсім поряд автівками.

Загалом, так це місце перетворилося на те, яким воно є зараз. Одні називають його "музеєм" антикваріату просто неба, а дехто – царством всього старого потрібного-непотрібного.

Пандемії COVID-19 на барахолці не бояться

З початком карантину в Україні через пандемію коронавірусу блошиний ринок на "Почайні", як і всі базари, припинив свою "діяльність". Тоді це місце було не впізнати – про барахолку тут нагадувало хіба лиш сміття, що буквально вросло в землю за довгі роки її існування тут.

Щоправда, довго торговці не витримали – поодинокі почали виходити на "роботу" у вихідні вже через місяць після введення у країні жорстких карантинних обмежень.

Нині, попри все ще заборону масових зібрань і ріст кількості хворих на COVID-19, почайнівська "блошка" живе своїм звичним життям. Хоч і раніше це місце подекуди було осередком антисанітарії, в сьогоднішніх реаліях торговці й покупці не особливо на це зважають. Людей у захисних масках серед натовпу на ринку вже майже не зустрінеш, хоча на кожен звук кашлю чи чхання тут обертаються із настороженістю.

Де ще в Києві можна придбати унікальні речі

Крім почайнівської барахолки, ще донедавна антикваріат поряд із непотребом продавали на блошиних ринках на Куренівці та біля залізничного вокзалу "Дарниця". На сьогодні ці місця, за рішенням столичної влади, стали зеленими зонами, відповідно, стихійну торгівлю там заборонено.

Також кожної останньої суботи місяця у Міжнародному виставковому центрі неподалік станції метро "Лівобережна" в Києві відбувалися антикварні "зльоти". На них приїздили колекціонери з різних регіонів України, тож унікальних речей в одному такому місці збиралося значно більше. Однак із пандемією COVID-19 "зльоти" відмінили й, станом на початок жовтня 2020-го, не відновили навіть після закінчення карантину. Натомість без перешкод щонеділі на Нивках відбуваються зустрічі колекціонерів, продають антикваріат і на Андріївському узвозі.

Лише частково цей список можна доповнити радіоринком на Караваєвих Дачах і рибацьким ринком біля станції метро "Дніпро" (там біля магазинів, як і раніше, продають товари, виготовлені власноруч). Не менш цікавими є і книжкові ринки – уже згаданий на "Почайні", Кураж Базар, а також сучасні благодійні барахолки та вінтажні лавки тощо.

Як повідомляв OBOZREVATEL:

• восени 2019-го в Оболонському районі Києва спалахнув скандал через куренівську барахолку. Продавців звинуватили в тому, що вони залишають товар, який не продали, просто посеред Петропавлівської площі. Через це там утворилися справжні гори зі сміття.

• В мережі з'явилися моторошні фото звалищ зі сміття просто на вулицях одного з історичних районів Києва – Куренівки.

• Також мережу вразили фото Києва в смітті після передноворічного ярмарку в Дарницькому районі.