Саморобні сифони та дефіцитні продукти: як виглядав святковий стіл у Києві в 1950-х роках

Друга світова війна і повоєнні роки, особливо неврожайні, серйозно вплинули на жителів Києва. Повсякденна їжа не працювала достатком, а єдиною можливістю побалувати себе смачним у 50-х роках минулого століття були свята.

Як дізнався OBOZREVATEL, до таких заходів мешканці столиці готувалися заздалегідь. Іноді, щоб порадувати рідних смачною їжею, господаркам доводилося просто викручуватися.

Зокрема, шукати дефіцитні продукти, особливо солодощі, доводилося довго, а черги за ними вишиковувалися величезні. Звичайно, з часом з'явилося якесь розмаїття у стравах, але звичка наїдатися за святковим столом, особливо в тих, хто пережив війну й голодні роки, залишилася.

Головними святами в ті роки були 1 травня (День трудящих), 7 листопада (Жовтнева революція) і, звісно, Новий рік. З огляду на те, що ці дні випадали на холодну пору року, свіжих овочів і зелені не було.

Замість них на стіл ставили квашену капусту, солоні помідори та огірки, а також іншу консервацію. Ідеальним порятунком для будь-якої господині був салат вінегрет, який заготовляли у великій кількості.

Риба на столі була представлена насамперед оселедцем із цибулею, банкою "Бичків у томаті". Шпроти або сардини мало хто міг собі дозволити. Лососеві і осетрові були привілеєм партійної номенклатури і працівників торгівлі.

Ще однією окрасою столу був сир, нарізана ковбаса – докторська, але краще краківська, і, звичайно ж, картопля з котлетами й холодець.

Будь-яке застілля не могло обійтися без алкоголю – чоловіки пили горілку або коньяк, а жінки вина й лікери. Також на стіл ставили домашні наливки, приготовані за сімейними рецептами.

І, звісно, з великим задоволенням дорослі й діти пили газовану воду. Великим щастям вважалося роздобути сифон – спеціальну посудину ємністю 1,5-2 літри з клапаном. У магазинах "Пиво – води" його можна було заправити і потім насолоджуватися шипучим напоєм.

Варто зазначити, що для таких цілей у підвалах торгових закладів стояли балони з вуглекислим газом – вимога техніки безпеки. Спеціальний "заряджальник" у білому халаті за допомогою спеціальних пристроїв заливав під тиском у сифон воду, потім сироп – на вибір "дюшес" чи "ситро", а вже в кінці вуглекислий газ.

Вартість солодкої газованої води була 54 копійки, без сиропу – 18 копійок.

Єдина проблема – те, що купити сифон було дуже складно. У таких випадках можна було або дістати "через знайомство", або замовити умільцю на заводі. Зате головний плюс "підпільного" апарату – те, що він виготовлявся з нержавійки. На відміну від "офіційних", які були скляними.

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що в 1961 році відомий історичний пам'ятник часів Київської Русі "Золоті ворота" являв собою руїни. Дерева росли практично впритул до його стін.