Блог | "Як так, що нас вчать наші діти?". Казка "Таємничий сад" вийшла у прокат, аби врятувати від дитинства

Фільм “Таємничий сад” від творців “Гаррі Поттера” та “Пригоди Паддінгтона” через трейлер складає враження яскравого віммельбуха, але в кінозалі виявляється сеансом сімейної психотерапії.

Щоб підготуватися до перегляду та обговорення побаченого, варто трохи загуглити терміни “сепарація та дорослішання”, “криза довіри”, “проблема батьків і дітей”, “колективна підсвідомість”, “повернення в Едем” або прочитати мою колонку за п'ять хвилин. Кожна з названих тем промальована у фільмі над’яскравими фарбами, дряпаючими текстурами, ароматними сенсами.

Непідготовлений глядач, не схильний до рефлексій, як мінімум, серед осені поподорожує теплим райським садом.

Сепарація та дорослішання

Центральна тема розкривається на прикладі школярки, яка через життєві обставини опиняється в маєтку замкненого, грубого, суворого дядька.

Правила в домі жорсткі: ванна тільки о п'ятій, тільки однакові сендвічі на обід, гратися або ж бодай спілкуватися немає з ким. Ба більше, ходити домом заборонено. Кожної ночі хтось в маєтку несамовито волає. Кмітлива дівчинка йде на звук і знаходить брата. Він прикований до ліжка — у буквальному сенсі, ременями. І дівчинка, і хлопчик опиняються в пастці правил наляканих життям дорослих.

Конфлікт персонажів у тому, що вона дуже хоче вийти з пастки в райський сад, який відкрила в одну зі своїх таємних експедицій, а от він пручається і міцно тримається за переконання батька:

— У мене горб! — каже хлопчик зі звичайною, прямісінькою спиною.

Комплекси, прищеплені батьками, приковують до ліжка краще за ремінь.

Вивільнення героїв відбувається поступово. У дівчинки — через допомогу слабшому, собаці, собі. Аби було зрозуміло, у сцені, де задля лікування лапки улюблену собаку потрібно віддати в руки незнайомцю, дівчинка промовляє:

— Я — йоркширський тер'єр.

Алгоритм порятунку маленької живої істоти кумедний нащадок Єви випробовує на кузені, залучаючи фізичну силу маленького слуги. Вдається! Тунельне мислення хлопчика змінюється на занурення в стихії.

Та чи готовий до цього його батько?

Проблема батьків і дітей

Перша помилка батьків — невміння поставити дітей на ноги. У “Таємничому саді” цю функцію на себе беруть інші діти. Саме вони поводяться як дорослі. Усі дорослі персонажі поводяться як діти.

Друга помилка батьків — ігнорування дорослішання дитини. Шукати дитину там, де ти її бачив востаннє, не знайти, розпустити нюні й чекати на неминуче — от стратегія поведінки нібито наймужнішого, а за фактом – найінфантильнішого персонажа, дядька.

Йому на допомогу приходить небога. Дівчинка остаточно прощається з дитячими ілюзіями та бере ситуацію під контроль. Коли небезпека позаду, їй являється образ матері. Тепер, переживши цей шлях, героїня зізнається, що зрозуміла поведінку людини, від якої вимагала уваги та підтримки. Сила особистості показується через слабкість — дівча благає:

— Знаю, ти не можеш, але залишся.

Коли на екрані сильні персонажі показують безпомічність перед вищими силами, це викликає і повагу, і розпач одночасно.

Всесвіте, ну, чому ти такий жорстокий?!

Повернення в Едем

Таємничий сад, Едем або райський сад, до якого так прагне людство — це наші спогади. Це сад спогадів. Він був до нас, підтримує нас зараз і буде після нас. Тільки одне його вбиває: зневіра. Зневіра у власних силах, власній правоті, власних почуттях. Віднайти райський сад здатен кожен.