Від розстрілу на Майдані мене фактично врятувала донька - зірка "Кіборгів"

З Романом Ясиновським, одним з головних акторів картини "Кіборги", ми зустрілися в тісній затишній кав'ярні неподалік від театру ім. Івана Франка. У кіно з театральної сцени один з вихованців творчого колективу "Дах" прийшов зовсім недавно, проте зізнається, що обожнює нову гілку своєї професії.

Ясиновський грає в театрі, знімається в кіно, вихідними співає у церковному хорі, а разом з цим виховує маленьку доньку. У картині Ахтема Сеітаблаєва акторові дісталася роль досвідченого захисника Донецького аеропорту з позивним "Гід", прототипом якого став відомий на передовій виходець із Криму.

Як проходили зйомки, про що насправді розповідає фільм "Кіборги", як вплинув на українців Майдан і чому про "братерство" росіян і українців не може бути й мови. Про це та інше в двох частинах інтерв'ю Романа Ясиновського "Обозревателю".

Першу частину інтерв'ю читайте за посиланням.

- Досить часто в картині згадується Майдан, події 2013 - 2014 років, суперечки, різні точки зору. Як для вас пройшов період Майдану?

- Знаєте, не хочу говорити… (замислився). Так, я був на Майдані. Але я не хочу себе якось підносити. Я вам скажу одне, після Майдану я півроку не міг ходити по вулиці Інститутській. Якось спробував, і просто реально не міг піднятися вулицею. Там було багато пережито в ті дні, коли були снайпери, коли стріляли.

Ще така ситуація була… (посміхається). Перед днем розстрілу, 19 лютого, ми з товаришем були на Майдані до четвертої ранку, пішли вже коли "утльтраси" спалили декілька БТРів, дуже мало людей залишалося. Але домовилися, що о восьмій ранку вже будемо на Майдані. І так вийшло, що я якраз був з донькою. Вона прокинулася і не пускала мене. Я спізнився і приїхав не о восьмій, а якраз як тільки закінчилися розстріли. Тобто мене фактично врятувала моя донька. Ніби щось відчула, прокинулася і просила, щоб я побув з нею. Пам’ятаю, що заколисав її і потім вже поїхав.

Читайте: "Відвертий бойкот": у Чернівцях відмовилися показувати фільм "Кіборги"

- Чому ще цікаво було запитати у вас про Майдан, доволі часто українці зізнаються, що події 2013 - 2014 років кардинально змінили їх. Чи змінив Майдан особисто вас?

- Майдан змінив кожного з нас, так. Ось у мене була до того така позиція, що я у всьому звинувачував когось: "От, у нас погана країна, може виїхати...". Я ще просто граю за кордоном, думав, може покинути все і залишитися там, влаштуватися на якусь звичайну роботу. А зараз я розумію, що я не хочу нікуди їхати. Я хочу будувати свою країну, як важко мені б не було.

Зараз саме той час, коли ми можемо це робити, бо раніше у нас були зв’язані руки. Їдеш на машині, бачиш ДАІ і ти вже боїшся. Правий-неправий, ти все одно неправий. Зараз все по-іншому. І ті люди, які говорять, що нічого не змінилося… (зітхає). Люди, країна не змінюється за мить. Все змінюється поступово.

Зрозуміло, можливо, не всі задоволені нашою теперішньою владою, та кожен має просто відповідати за себе. Не звертайте уваги на цей шум навколо політиків і вони самі себе з’їдять. Якщо на них не звертати уваги, можливо, вони хоч тоді почнуть працювати. Бо зараз політика перетворилася на шоу-бізнес.

- Згадаємо ще один епізод з "Кіборгів", це суперечка між "Мажором" та "Серпнем" про "толерастів" і націоналістів, мову. Хто з них правий, і хто більше зробив для країни. Яка з позицій вам є ближчою? Чи, можливо, є власна думка з цього приводу?

- Напевно, що ближча позиція "Мажора". Як би не було, все одно майбутнє за молодими. І так, я вважаю, що треба бути навіть не стільки толерантним, скільки вміти слухати. Можливо, "Мажор" на початку там якраз і не вміє слухати, але недарма Наталка Ворожбит зробила його музикантом. Це люди, у яких є слух. І якщо він не чує зовнішнім слухом, він відчуває внутрішнім. І для мене це дуже знаково, дуже тонко. Наталка - геніальна людина.

- Ахтем Сеітаблаєв казав: "Бути українцем сьогодні - це обирати між минулим і майбутнім". Чи були такі моменти, коли вас тягнуло у минуле?

- У сенсі, щоб я жалкував за минулим? Ви знаєте, навіть коли я в теперішньому часі деколи про щось жалкую, мовляв, "от я щось не так зробив", з часом приходить майбутнє і я розумію, наскільки класно, що все склалося саме так. Все, що в житті не стається - все одно це на краще. Якщо, звісно, ти чесний перед собою.

Я ні про що не жалкую з того, що відбулося в моєму житті. Я взагалі настільки задоволений і вдячний Богові за життя. Я людина віруюча, навіть інколи йду по вулиці, просто піднімаю голову і кажу: "Дякую". Бо ми часто просимо, але дуже мало дякуємо. А дякувати треба дуже багато. Вважаю, що Бог ніколи не дає тих випробувань, які ми не можемо винести.

Читайте: Український фільм "Кіборги" встановив рекорд у прокаті

Подивіться на тих людей, які приходять з війни без рук, без ніг. Погляньте, вони всміхаються. Не тому що вони себе якось там переборюють, вони просто знають, наскільки цінне це життя. А ми, маючи здоров’я, більш-менш нормальний соціальний пакет нарікаємо.

Взагалі треба більше посміхатися. Іноді йдеш по вулиці, а хтось там плаче. Посміхнися людині і цим вже зарядиш її позитивом. А ми з цими гаджетами, ми повністю в них… Деколи треба просто піднімати очі. До речі, "Кіборги" - фільм і про це теж. Треба піднімати очі і дивитися на людей, які тебе оточують, бо ці люди можуть врятувати тобі життя, а ми всі в собі, в собі.

- Ви згадали, що ви віруюча людина. Правда, що ви співаєте у церковному хорі?

- Так, співаю (посміхається).

- Це певне хобі, чи як? Мабуть, "хобі" не зовсім вірне визначення в даному випадку...

- Ну, я закінчив музичне училище. Не знаю, не хобі навіть, а якесь покликання. Знаю просто, що я не міг би без цього. Точно не зміг би. Навіть якщо їду десь з гастролями на декілька місяців, все одно заходжу десь в інших країнах до храмів і просто молюся.

Мене так з дитинства виховали батьки, я родом з Тернополя, у нас дуже віруюча родина. І я вважаю, що Бог є. Можна сказати, церква - це моє місце сили. Там відбувається якийсь процес очищення. А співаю я в греко-католицькому монастирі Святого Василія Великого на Львівській площі, зараз це Вознесенський узвіз.

- Як щодо творчих планів на майбутнє? Можливо, вже розмірковували над новими проектами з Ахтемом?

- Я взагалі дуже хотів би далі працювати з Ахтемом, але використовувати своє знайомство ним не хочу і не буду. Якщо будуть ролі, на які я підхожу, я готовий пройти чесний кастинг, проби, і якщо я їх витягну, буду дуже радий знову попрацювати з ним. Насправді, знаєте, мене дуже лякає, щоб я не залишився у ролі "Гіда".

Читайте: Скандал навколо "Кіборгів" через плагіат: з'явилася перша реакція творця фільму

- Не стали заручником однієї ролі?

- Так, ви не перший, хто говорить мені, що хороша робота. Але буває так, що актор сам себе заштамповує. І я був би радий, якби зараз мені запропонували щось кардинально інше, я б хотів бути серед тих акторів, які мають різні амплуа. Звичайно, героя-коханця я не зіграю (посміхається).

А от знятися б у комедійній ролі… До речі, у наступному місяці планую поїхати на фестиваль до США, я знявся у короткому метрі, 5-хвилинному, і це комедія.

- Як на завершення, зустрічав доволі дивну позицію, мовляв, "не піду на "Кіборгів", бо й так вистачає негативу у новинах, цієї війни у реальному житті". Як вважаєте, перш за все, з позиції глядача, чому українцям варто подивитися фільм?

- Подивитися "Кіборгів" - це теж певний крок. Переступити через ці "не піду", через свій страх. Це саме страх. Люди думають, що в "Кіборгах" показують тільки м’ясо і як ми розстрілюємо людей. Насправді ж картина спонукає думати, і це дуже важливо.

Навіть коли вперше дивився фільм, я ж знав його (посміхається), але я сприйняв його, як звичайний глядач. І це дуже класно, бо це дійсно кіно про створення нових героїв. Героїв в середині кожного з нас, не тільки військових. Це просто на певному прикладі показано, на прикладі кіборгів. Але ми всі можемо бути кіборгами вдома, на роботі - всюди. І фільм саме про це, ми маємо стати такими кіборгами в нашому середовищі. Тільки тоді ми зможемо збудувати сильну країну, в якій ми будемо дивитися один одному в очі.

Першу частину інтерв'ю читайте за посиланням.