Використовують не за призначенням: в Україні викрили схему з еко-податками
Верховна Рада постановила з 1 січня 2019 року збільшити ставку екологічного податку за викиди СО2 стаціонарними джерелами з 0,41 грн/т до 10 грн/т, тобто у 25 разів. Мета — стимулювати підприємства-забруднювачі зменшувати викиди у довкілля, а також наблизити українські норми викидів парникових газів до європейських.
Як зазначено у матеріалі "ЕCOBUSINESS. Екологія підприємства", експерти переконані, що екоподатки справді треба збільшувати.
"Україна дуже поступається в цій сфері європейським країнам. Проте підвищення ставок не може відбуватися окремо від зміни механізму розподілу коштів. Інакше такі платежі втрачають сенс. Нинішні несистемні зміни будуть радше додатковим тягарем для суб'єктів господарювання і виключно інструментом фіскального характеру, а отже — неефективними у вирішенні екологічних проблем", — йдеться у статті.
Зазначається, існує загроза того, що, сплачуючи підвищену суму платежів, підприємства віддаватимуть їх не природі, а до гаманця загального бюджету.
"З усіх зовнішніх джерел фінансування екологічних проектів найбільш реалістичними є місцеві екологічні фонди, адже згідно із законом "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України про цільове направлення екологічного податку" (№ 918-VIII від 24 грудня 2015 року) до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів відноситься 55% екологічного податку, з яких 25% — кошти міського бюджету, 30% — обласного бюджету. Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів можуть використовуватися лише для фінансового забезпечення реалізації природоохоронних заходів", — наголошується у матеріалі.
Однак сьогодні проекти з охорони природного довкілля фінансують переважно самі підприємства. Промислові гіганти, енергетичні компанії, які десятками років потребують модернізації і мають низку природоохоронних зобов'язань, давно б'ють на сполох.
"Експерти зазначають: якби хоча б 10% коштів, які мали б спрямовуватися на компенсацію шкоди довкіллю, використовувалися за призначенням, це кардинально покращило б перспективи тієї самої водогосподарської галузі. Якість питної води, чистота водойм — це те, що стосується кожного з нас. Якщо терміново не розробити стратегію розвитку водоканалізаційної індустрії, ми неминуче отримаємо не просто кризу, а катастрофу", — підсумовується у матеріалі.