Проти лома немає прийому?

Черговий економічний парадокс. У світі – шалений попит на металобрухт. Лом став цінністю, за яку борються провідні металургійні держави світу. Україна на цьому полі битви стала донором, з якого витягують весь ресурс. А чиновники спокійно спостерігають за знекровленням нашої металургії і насиченням сировиною конкурентів. І не поспішають вводити рятівні обмеження. Що це – недбалість, нерозторопність чи умисел?

Спробуємо розкласти ситуацію по поличках. За 7 місяців поточного року з України вивезли за кордон 335 тис. тонн брухту – в 20 разів більше, ніж минулоріч. Тоді експортували лише 17 тис. тонн. Тільки за липень продаж брухту за кордон був втричі більший, ніж за весь 2020 рік.

Щоб ви розуміли ситуацію, майже весь доступний металобрухт уже "вимели", в Україні його практично немає. Директор із закупівель маріупольського комбінату "Азовсталь" Борис Любич сказав журналістам, що складських запасів на підприємстві вистачить не більше, ніж на дві доби. В інших виробників справи не кращі. Комбінати, які працюють переважно на брухті, можуть просто зупинитися. І справа не тільки в цьому.

Завдяки потуранню чиновників, які меланхолійно споглядають, що відбувається, не вживаючи жодних заходів для обмеження вивезення брухту, цей бізнес за прибутковістю вже зрівнявся з контрабандою і підпільними азартними іграми. І водночас він абсолютно легальний і не несе ніяких ризиків! Ну, крім звинувачення у фінансуванні тероризму, коли з'ясується, куди наш металобрухт йде. Але про це трохи пізніше.

Якщо зараз тонна металобрухту на світових ринках коштує 500 доларів, а загороджувальне мито становить 58 євро. Після підсумовування всіх витрат на збір металобрухту – а його, як правило, люди приносять самі, – експорт, логістику, складські послуги та навіть хабарі на всіх етапах, то в експортерів залишається просто фантастичний прибуток.

З огляду на корупційний характер нашої управлінської системи, складається враження, що частина цього прибутку "мігрує" до чиновників, які гальмують введення мораторію на експорт брухту. Тим часом по всій країні починається дежавю дев'яностих років – коли на лом вирізали верстати, системи зрошення, трубопроводи, хрести на кладовищах і навіть лінії електропередач.

На жаль, новини про те, що то в одному, то в іншому місці вирізали метал, рідко потрапляють в інформаційні зведення і не привертають увагу громадськості. Нудно, або не скандально. Так буде, на жаль, доти, поки не відбудеться якась масштабна подія типу аварії потягу через викручені болти і вирізані рейки.

Безперешкодне вивезення брухту створює не тільки небезпеку аварій і катастроф, загрозу зупинки підприємств, зниження експортної виручки і зростання безробіття, але і провокує зростання цін. Зокрема, на будівництво. Популярний жарт у ділових колах: не в криптовалюту треба було вкладатися, а в арматуру. Більше б заробив.

Чому в світі такий ажіотаж довкола металобрухту? Є ціла низка причин. Одна з найбільш вагомих – глобальний тренд так званої декарбонізації, яку дуже активно просувають цивілізовані країни і наполегливо нав'язують своїм "молодшим партнерам".

Сенс декарбонізації в тому, що потрібно пом'якшити наслідки глобального потепління і в перспективі відмовитися від використання вугілля, нафти, газу тощо, замінивши це, за можливості, на інші види палива. А там, де відмовитися не можна, звести використання до оптимального мінімуму.

Щоб змусити виробників перейти на екологічно нешкідливі або менш шкідливі види сировини, Європа планує ввести додаткове оподаткування товарів, виробництво яких пов'язане з викидами вуглеводнів в атмосферу. Це так званий вуглецевий податок. Він повинен з'явитися в 2023 році. І з великою часткою ймовірності зачепить й український експорт в ЄС.

Водночас податок не звільняє від виконання зобов'язань щодо технічного переозброєння підприємств відповідно до профільних європейських директив. Ми як "піонери-герої" чомусь вирішили перевиконати план у частині кліматичних зобов'язань. І пообіцяли Європі до 2030 року знизити викиди СО2 на 65% від рівня 1990 року. Тоді як країни ЄС – лише на 55%.

Як ми будемо цей план виконувати? За рахунок яких ресурсів (а знадобиться 102 мільярди доларів)? Ніхто поки не знає. Діємо за принципом: план "війна" підкаже. У цьому разі, війна з глобальним потеплінням.

Зрозумілим є одне: пріоритет – за розвитком електрометалургії. А для цього необхідна велика кількість брухту. Він, у прямому сенсі слова, чарівний інгредієнт декарбонізації, незамінна сировина, яка дозволяє скоротити викиди CO2 в металургії на 60%. Одна тонна переробленого брухту економить 1,4 тонни залізної руди і 740 кг вугілля. Але водночас для виплавки однієї тонни сталі в електродугових печах потрібно 1,1 тонна брухту.

За даними асоціації WorldSteel, минулого року частка електрометалургії в Україні склала всього 5,5%. Для порівняння, в Росії – 32%, в Європі – 42%, в Туреччині – 69%. Для збільшення частки електрометалургії в Україні до 20-30% додатково буде потрібно від 3,5 до 5,5 млн тонн брухту. А де ми його візьмемо, за тих катастрофічно великих темпів вивезення з України, які відзначаються зараз?

Є ще один важливий момент – куди вивозиться цей лом зараз? Левова частка поставок йде двом перевіреним "адресатам". Це – Туреччина і... Придністров'ї. На рахунок останнього – хто б міг подумати!

Туреччина, мало того, що це наш конкурент на світовому ринку металургії, яка у них має грандіозну державну підтримку, так ще і повністю закрила свій внутрішній ринок для української металопродукції. Жодних преференцій за те, що ми постачаємо їхню електрометалургію своєю сировиною, Україна не отримує.

Що стосується Придністров'я, то тут і зовсім незрозуміло, з якого переляку ми беремо участь у підтримці маріонеткового російського режиму, який створює проблеми нашому дружньому сусідові Молдові. Ми ж останнім часом якісь регіональні союзи разом з Молдовою організовуємо – то "Тримор'я", то "Асоційовані тріо" з Євросоюзом.

І водночас абсолютно спокійно торгуємо з невизнаною республікою, яка, до того ж, наш конкурент на світовому ринку і може демпінгувати, отримуючи дешеву російську електроенергію і живлячись нашим ломом. Цікаво, як би ми поставилися, якби молдавани почали так само активно поставляти свої товари в ОРДЛО?

Україні потрібен мораторій на експорт металобрухту до запуску карбонової програми в 2023 році. Казахстан і Росія це вже зробили. І тепер наш металобрухт став рятівним кругом для споживачів у минулому російського і казахського брухту.

Всі міркування про те, що від введення мораторію ми втратимо доходи бюджету від мита в 58 євро з тонни металобрухту, розбиваються об один єдиний аргумент: із тонни готового металургійного продукту бюджет отримує майже в чотири рази більше. Про що ще можна сперечатися?!

З урахуванням вищевикладеного, відповідь на питання "Чому відбувається таке зволікання з введенням мораторію на експорт металобрухту?" потрібно шукати в площині або службової недбалості, або корупційних інтересів окремих чиновників. Можливо, і те, й інше разом. Як-то кажуть, два в одному.