Брухтом по економіці: чому ми підігруємо своїм конкурентам на світовому ринку

Не тільки сенсаційна ціна на газ, але й ажіотажний попит на металобрухт у світі стали символами перекосу "ковідної економіки". Практично всі країни-донори сировини щільно закрилися, і тільки Україна дивує доступністю свого "брухтового" експорту. На відміну від інших, ми не захищаємося, не дбаємо про інтереси національного виробника і, найдивніше, підігруємо своїм конкурентам.

З січня 2021 року стрімко зростає вивезення українського металобрухту, який є стратегічно важливою сировиною для виробництва сталі. За даними Державної митної служби, в січні-серпні 2021 року експорт зріс в 20 разів порівняно з аналогічним періодом минулого року – до 410,43 тис. тонн. У грошовому вираженні маємо безпрецедентне зростання в 29,5 рази, – до $157,15 млн.

Вимушеного зниження виробництва металургам вдалося уникнути лише завдяки накопиченим раніше запасам брухту. Однак ці запаси швидко скорочуються: з 350 тис. тонн у січні 2021-го до менш, ніж 130 тис. тонн у серпні. Це на межі технологічного мінімуму. Тому, якщо вимивання сировини не буде зупинено, виплавка сталі в Україні різко скоротиться. Перші зупинки виробничих заводів, за даними Асоціації "Укрметалургпром", уже почалися.

Разом зі скороченням виробництва скоротяться й надходження до бюджетю, і експортна виручка. Справа в тому, що весь ланцюжок операцій з брухтом, починаючи від заготівлі й закінчуючи експортом, дає у кілька разів менше доходів до бюджету, ніж виробництво готової продукції. Зростання металургії на 8% дозволило тільки у першому півріччі 2021-го заплатити податків більше, ніж за весь 2020 рік.

Тепер ситуація змінюється на протилежну. За прогнозами фахівців, в умовах дефіциту сировини (тобто металобрухту) Україну очікує зниження виробництва сталі на 5 млн. тонн на рік; падіння ВВП на 2,4%; втрата валютних надходжень у розмірі $1,4 млрд і недоотримання податкових надходжень у 19 млрд грн. І все це – через продовження вільного вивезення металобрухту з України.

Чому за брухт на світовому ринку йде така боротьба, що різко накрутила ціни? Можна довго міркувати про причини – тут і задоволення відкладеного попиту після кризового періоду 2020 року; і прагнення виробників перейти на менш шкідливі для екології види сировини, і введення обмежень на експорт брухту цілою низкою країн. Але факт залишається фактом: якщо в 2019 році тонну брухту на світовому ринку продавали за $230-260, то зараз, у серпні-вересні – $470-500.

При цьому, металобрухт вкрай зручний для маніпуляції товар: експортери декларують занижені ціни, що дозволяє їм залишати надприбутки від його продажу за кордоном. Про це народний депутат від фракції "Слуга народу", член комітету з питань економічного розвитку Олексій Мовчан написав на своїй сторінці у Facebook.

Він нагадав: ще у квітні Верховна Рада ухвалила закон, яким продовжила дію мита на експорт металобрухту з метою забезпечення української металургійної промисловості сировиною. Однак на тлі рекордного зростання цін на сировину чинне мито (58 євро за тонну) вже зовсім не здатне стримувати його експорт.

Дійсно, якщо порахувати поточні й торішні котирування ринку тієї ж Туреччини – основного споживача українського металобрухту – то співвідношення мита у вартості брухту скоротилося з 26,8% до 13,5%, що абсолютно нівелює ефект від його застосування.

До того ж, за даними депутата Мовчана, ціни, задекларовані експортерами брухту, в більшості випадків складають $300-350 за тонну, дуже рідко досягаючи $400. У той час як реальна вартість на світових ринках, як ми написали вище, досягає $500 за тонну. Завдяки чому тільки за липень цього року постачальники брухту на експорт залишили на офшорних рахунках не менше $8 млн. З яких, звісно, податків до бюджету України не заплатили.

Ажіотажний попит на український брухт підігрівають обмеження на його вивезення, введені іншими країнами-експортерами. Одними з перших заборонили експорт брухту за межі ЄАЕС Казахстан і Киргизія. Це сталося ще у березні чинного року. Практично відразу Малайзія ввела 15%-ве мито на експорт. У квітні вивізні мита в розмірі 15-25% ввів так само Китай.

Туніс ліцензував експорт металобрухту, а також обмежив обсяги його вивезення. Дорогою жорстких квот на експорт пішла Колумбія. 26 червня 2021 року у РФ набув чинності наказ про підвищення мита на експорт брухту з 45 до 70 євро за тонну, що помітно б'є по доходах експортерів.

У цих умови Україна стає найбільш незахищеним та доступним джерелом металобрухту для... своїх конкурентів. Зокрема, для Туреччини – найбільшого в світі імпортера цієї сировини, куди в даний час йде 98% всього експорту металобрухту з України.

При цьому Туреччина, яка скуповує український брухт – один з основних конкурентів України на світовому ринку готової металургійної продукції. На відміну від нашого ГМК, вона захищена серйозними протекціоністськими заходами з боку свого уряду. По суті, доступ української металопродукції на турецький ринок практично закритий. При цьому ми аналогічні заходи не вводили.

З огляду на всі обставини, для нас варіант квот і мит вже не спрацює. Ми запізнилися. Єдиний вихід – діяти так само, як, наприклад, ОАЕ і ПАР в 2019-2020 роках: вводити тимчасову заборону на експорт металобрухту.

Дискусії про такий підхід ще з весни йдуть і в Європейському союзі. Асоціація EUROFER закликає Єврокомісію до заборони експорту металобрухту в країни, виробництва у яких не відповідають європейським стандартам розвитку циркулярної економіки і цілям Європейського "зеленого" курсу.

Виникає питання: якщо все так очевидно, то чому експорт брухту досі не обмежений? Ну, що тут сказати? Зважаючи на те, як проблема "забовтується" на рівні міністерств, відомств і апарату Кабміну, можна зробити висновок, що у брухтозаготовлювачів серйозні зв'язки й активні лобістські структури.

Загалом, відповідь на питання, поставлені вище – чому Україна не дбає про інтереси національного виробника і підіграє своїм конкурентам – слід шукати в площині мільйонних доходів, які осіли в сейфах тіньовиків, у вигляді чорного налу, і мільйонних доходів на офшорних рахунках, від яких бюджет України не отримав нічого, крім недоотриманих надходжень від металургів, які вже квартал як мінусують виробництво.