Головний механік "Альткому": "Ніхто не вірив, що компанія виживе і повернеться. А ми це зробили"

До 2014 року компанія "Альтком", що спеціалізується на будівництві доріг і великих інфраструктурних проектів на кшталт мостів і аеропортів, займала лідерські позиції в галузі по Україні. І працювала не тільки всередині країни, а й далеко за її межами. А потім почалася війна – і основні ресурси донецької компанії залишилися в окупації, а від колишнього розмаху не залишилося і сліду. Ситуація була настільки критичною, що стояв навіть питання про банкрутство "Альткому".

Але рік за роком компанія прикладала надзусилля – і поступово відроджувалася. І зараз знову виконує великі державні проекти. І мріє про більше.

Про роботу в карантин, про те, як війна вдарила по "Альткому" і диво, яке допомогло відродити компанію, про оновлення парку спецтехніки, а також про амбітні плани повернутися в топ-обойму кращих дорожньо-будівельних компаній OBOZREVATEL розповів начальник управління механізації ФПГ "Альтком" Руслан Гостєв.

– Для бізнесу тривалий карантин в Україні став великим ударом. Як компанія "Альтком" переживає ці складні часи? Є робота у вас?

– Цього року ми працюємо на кількох державних об'єктах в Київській, Полтавській, Запорізькій, Миколаївській областях. Виконуємо роботи також в аеропорту "Бориспіль". Виграли тендер по будівництву аеропорту в Вінниці, але там ще роботи не розпочали...

Всі наші об'єкти – діючі. Вони всі працюють.

– Тобто карантин ви особливо не відчуваєте?

– Відчуваємо. У нас є складнощі з доставкою людей, по переміщенню між ділянками. Адже протягом декількох місяців було зупинене автобусне і залізничне сполучення. Так що доставку людей від однієї дільниці до іншої нам довелося повністю брати на себе.

І навіть за таких складних умов ми розвиваємося. Цього року ми закуповуємо більше 100 одиниць різної техніки провідних світових брендів – Wirtgen group, JCB, Volvo, Caterpillar, Bomag та інших.

Процес закупівлі триває досі. Всю техніку, яку ми вже отримали, ми відразу ж вводимо в експлуатацію і відправляємо на ділянки, на яких працюємо – в Запорізькій, Миколаївській, Полтавській областях...

Все, що було на складах в Україні, ми вже отримали і пустили в роботу. Зараз почали отримувати спецтехніку з-за кордону. По мірі надходження вона також швидко оформляється і їде на ділянки.

– Ввозити техніку зараз вдається без проблем?

– Проблеми виникали з оформленням. Оскільки реєстраційні центри не працювали, у нас автотранспорт "завис". І лише з 12 травня, коли вони відновили свою роботу, ми нарешті почали отримувати номери. Хоча досі частина машин стоять – і ми не можемо поки їх оформити, отримати на них страховку, держномери, техпаспорти для того, щоб транспорт міг почати працювати в Україні. Це теж складності.

Всі інші проблеми – поточні.

– Які кроки вживаєте, щоб убезпечити своїх робітників від зараження коронавірусною хворобою?

– Ми ввели масковий режим. Незважаючи на те, що люди працюють на свіжому повітрі, у кожного є по 3-4 маски. Ми їх спеціально замовляли, нам їх відшивали згідно усіх стандартів. Двічі на день ці маски змінюють, перуть, пропарюють праскою. І всі без винятку – хто працює на дорозі, на лопаті – дотримуються маскового режиму. Також ми забезпечуємо наших людей антисептиками.

– З усіх проектів, якими зараз займаєтеся, які ви б назвали серед найбільш амбітних, найсерйозніших?

– Перш за все це бетонна дорога Решетилівка-Дніпро і розв'язка в населеному пункті Бутенки. Це перша цементно-бетонна дорога. Трасса Н-31, Решетилівка-Дніпро. Друга – Н-14, Кропивницький-Миколаїв. Ми зараз укладаємо бетон, приступили до робіт на ній ще торік.

Наша компанія, яка побудувала дві найкращі в Україні злітні смуги – у Львові і Донецьку, що реалізувала масштабні проекти за кордоном, в тому числі, аеропорти Дашргуз і Туркменабат в Туркменістані – є лідером у будівництві доріг з бетону.

Першим нашим проектом, який принципово відрізнявся від того, що ми робили раніше, стала бетонна злітна смуга у Донецьку. Будувати її ми почали у 2008 році, завершили - у 2011-му. Паралельно будували складну нову злітну смугу у Львові до Євро-2012. І відтоді ми залишаємося кращими в Україні з будівництва бетонних доріг. Це об’єктивний факт.

Думаю, по асфальту ми зараз можемо вже бути не №1 в Україні, якщо орієнтуватися на обсяг, а не на якість виконаних робіт. Ну а по бетону ми досі – безсумнівні лідери. Наші колеги, які зараз намагаються теж займатися бетоном – вони йдуть трошки позаду нас.

І я безмірно пишаюся тим, що представляє з себе компанія "Альтком" зараз – після всіх тих випробувань, які випали на нашу долю з початком війни.

– Війна на Донбасі сильно вдарила по компанії?

– Дуже. Адже ми корінням – з Донецька. Практично всі наші співробітники, які жили в Донецьку, працювали в Донецьку, у яких там були родини – дуже постраждали, коли в регіоні почалася війна. Люди залишалися без житла, без майна...

Наше підприємство теж постраждало. Всі наші центральні бази, бази механізації, автобази були в Донецьку. В окупованому місті, зокрема, у донецькому аеропорту, залишилося дуже багато нашої техніки.

Я не знаю, як ми вижили. Чесно... Ніхто не вірив, що "Альтком" повернеться. І подивіться на нас сьогодні! Ми не тільки повернулись, але й стрімко розвиваємося.

Ми пропонуємо людям гідний заробіток. Ми активно набираємо працівників на нові вакансії. Тому що на кожну зі 100 одиниць нової спецтехніки, яку ми зараз закуповуємо, нам потрібні щонайменше два співробітники, які працюватимуть на ній позмінно. Якщо ж урахувати відпустки та лікарняні - навіть більше.

Напевно, найбільший наш "капітал" - це наші співробітники. У компанії працюють люди, які з нами по 10-15 і більше років. Ті, хто будував не тільки в Україні, але й за кордоном. На всі наші міжнародні об'єкти ми завжди посилали десант з українських фахівців, які там налагоджують роботу і передають її місцевим, а потім лишаються тільки на ключових посадах.

– За кордоном працюють не тільки ваші співробітники?

– Справа в тому, що у всіх міжнародних контрактах, які ми вигравали, завжди було обмеження: відсоток власних працівників не може перевищувати 20-30% від загальної кількості задіяних робітників. Тобто, на кожних 30 українців за умовами контракту ми наймали 70 місцевих жителів.

– Чи плануєте знову виходити на міжнародний рівень?

– А ми і не припиняли працювати в інших країнах. І в Іраку, і в Туркменістані у нас є діючі проекти. В Іраку ми закінчуємо робити дорогу Румайла-Басра-Багдад протяжністю 114 км. Працюємо в районі Басри, де у нас є велика база, техніка і асфальтні заводи. Це траса Р-8, у них вона називається А-1. Так звана "дорога життя", по якій в 1993 році, коли проводилася операція "Буря в пустелі", їхали американці на танках, щоб захопити Багдад. Цей автобан у 1984 році побудували німці, а ми практично закінчили його повну реконструкцію.

Продовжуємо працювати і в Туркменістані. Там вже побудували 2 аеропорти і 8 мостів.

– А в Україні? Скільки у вас зараз проектів в нашій країні?

– Ми працюємо в Полтавській області на двох ділянках дороги на трасі М-03 Київ-Харків-Довжанський, в районі міста Лубни. Також на трасі Р-60 Ромни-Конотоп-Пирятин ведуться роботы в районе Лохвиці. На дорозі Н-31 у нас ділянка в районі Решетилівки, 150-155 км и на 129-131 км розв’язка з бетонною дорогою першої категорії, до і після розв’язки.

У Миколаївській області працюємо на автодорозі Н-14 Миколаїв-Кропивницький, де ведеться будівництво кількох ділянок нової цементо-бетонної дороги.

У Херсонській області "Альтком" проводить ремонт мосту і підходів до нього в районі села Милове.

– Чимало роботи.

– Так. До війни ми працювали від Львова до Донецька і від Чернігова до АР Крим. У порівнянні з довоєнними обсягами сьогодні наша "географія", безумовно, дещо скромніша.

Але наші плани – амбітні. Завдяки нашим керівникам, колективу компанії і перш за все- Олександру Валерійовичу (О.В.Тисленку. - Ред), власнику компанії "Альтком", ми їх обов'язково реалізуємо.

Я давно працюю в галузі дорожного будівництва і знаю: тих, хто працював в "Альткомі", в інші компанії готові брати з мінімальною співбесідою. Тому що у нас працюють найкращі. Тому що дороги, які ми будували понад 10 років тому – стоять досі. На тій же трасі Київ-Одеса – багато наших ділянок. У них вже минуло по два гарантійних строки. Але від моменту будівництва у 2006 році там досі лежить наш асфальт. Ці дороги витримують потоки вантажного транспорту ось вже 14 років - і спокійно прослужать ще не один рік.

А це значить, що ми добре робимо свою роботу.