Україна наближається до кадрового колапсу: країну заповнюють гуманітарії, а бізнес шукає технарів
Дефіцит на ринку праці в Україні може загостриться вже найближчими роками. Абітурієнти масово подають заяви в гуманітарні виші, хочуть вивчати мови й право, однак отримавши диплом, поповнюють список безробітних. Прірва між системою освіти та економічною ситуацією зростає: на ринку праці шукають технарів, а виші випускають гуманітаріїв.
Про те, чому стався перекіс на рику і до чого це призводить, читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Українці з дипломами філологів працюють продавцями, а роботодавці борються за інженерів
Найпопулярнішою серед українських абітурієнтів виявилася спеціальність "філологія", йдеться в даних Міністерства освіти. Філфак на першому місці за кількістю поданих заяв. На другому – право. У десятку потрапила також журналістика, менеджмент, середня освіта (майбутні вчителі), а от охочих стати інженерами в рази менше, їм місця в списку найбільш популярних напрямів не знайшлося.
Куди українці подавали документи:
філологія – 76,5 тис.
право – 68,1 тис.
комп'ютерні науки – 62,4 тис.
середня освіту – 44,2 тис.
програмне забезпечення – 43,6 тис.
журналістика – 43,3 тис.
психологія – 39,7 тис.
економіка – 37,5 тис.
маркетинг – 36,1 тис.
Як наслідок, наприклад, у Києві серед усіх безробітних у 79% є диплом про закінчену вищу освіту. Але ось роботу професійному гуманітарію знайти складно. Їм доводиться або ж залишатися в списку непрацевлаштованих, або ж вивчати нову спеціальність, найчастіше в продажах.
Є й інша проблема: у списку професій загальнодержавного значення (затверджує Кабмін): слюсар, машиніст, зварювальник, верстальник. Усі вони в дефіциті. Технарів із вищою і професійно-технічною освітою роботодавці розбирають, як гарячі пиріжки. Що важливо: ситуація на ринку праці повністю відображає структуру ВВП. Ті галузі, які генерують найбільше продукції, приносять більше за всіх грошей у бюджет, як наслідок, створюють найбільше робочих місць. І тут у лідерах – промисловість.
Але на українців, здається, ця інформація особливого враження не справляє. Часто ні абітурієнти, ні їхні батьки ситуацію на ринку праці не розуміють, розповідає OBOZREVATEL колишній директор з розвитку Work.ua, засновник Borsch Рекрутинг Сергій Марченко. За його словами, в розвинених країнах охочих отримати технічну освіту значно більше. Наприклад, у США навчання у виші сприймають як інвестицію. Студенти беруть великі кредити для того, щоб вчитися і відразу ж планують: чи допоможуть їм отримані знання успішно знайти роботу і заробити на виплату боргу. В Україні ж вища освіта доступна для більшості.
Українська освіта живе своїм життям: чому бізнес незадоволений
Сучасні українські освітні установи не готують фахівців із навичками, які затребувані бізнесом, ідеться в дослідженні CEDOS. "Система освіти є джерелом пропозиції кваліфікованої праці на ринку, але відсутність ефективної системи адаптації структури підготовки кадрів до потреб ринку поглиблює структурні диспропорції в цій сфері", – йдеться в звіті.
Простіше кажучи:
знання, які отримують українці у вишах, складно застосувати на роботі;
в технічній освіті використовують застаріле обладнання, за допомогою якого навчаються студенти;
виші не прислухаються до бізнесу, з великим запізненням переглядають свої програми залежно від ситуації на ринку.
Президент Київської школи економіки, колишній міністр економіки Тимофій Милованов додає: проблема з технічною освітою починається ще в школі. Крім того, в суспільстві живе помилковий міф про те, що інженери нібито не потрібні на ринку праці. Хоча насправді все дещо інакше.
"Тому що з математикою, фізикою і хімією більше проблем у школі, ніж з іншими предметами. Тому що багато хто шукає не освіту як таку, а місце де, за їхніми переконаннями, можна більш "безпечно" провести час, ніж в армії, на роботі, в професійно-технічній освіті або просто вдома. Тому що широкий загал більше переконаний у тому, що інженери не потрібні, бо промисловість уже не та, що раніше", – каже Милованов.
Аналітик центру CEDOS Тетяна Жерьобкіна пояснює: в країнах із більш високим рівнем економічного розвитку є ціла система відстеження працевлаштування випускників і випускниць. Вона дозволяє оцінити і затребуваність фахівців на ринку, і якість підготовки, і те, чи цікаво студентам самим працювати в сфері, яку вони вивчали. В українському Міністерстві освіти були спроби ввести таку оцінку, але вони поки не увінчалися успіхом.
"Нам важлива об'єктивна оцінка того, в якій сфері скільки людей не вистачає, де велика плинність кадрів, – говорить експертка. – Також нам бракує співпраці університетів з бізнесом, адже вони є одними з ключових роботодавців. Немає ні інформації, скільки університет повинен підготувати фахівців для конкретної сфери бізнесу, ні комунікації, що саме потрібно бізнесу в частині якості підготовки".
Також перекоси на ринку праці трапляються частково через неусвідомлений вибір, каже Жерьобкіна. Після школи багато абітурієнтів не знають, куди їм іти, і вибирають сфери, які насправді їм не цікаві. Відповідно, після закінчення навчального закладу не йдуть працювати за спеціальностями, хоча там може бути запит.
Загалом, за словами Жерьобкіної, гуманітарна галузь дуже об'ємна й охоплює багато різних напрямів, тому не дивно, що її обирає чимало абітурієнтів. Також гуманітарні напрями найбільш зрозумілі для широкого загалу.
У цій ситуації допомогти країні може бізнес, який насамперед зацікавлений у розвитку освіти й підготовці кваліфікованих кадрів. Така практика поширена в багатьох країнах світу: великі компанії відкривають свої заклади освіти, спонсорують програми в уже наявних вишах, беруть на практику студентів тощо. Згодом цей підхід матиме попит і в Україні. І насамперед зачепить це свідомих підприємців, які готові інвестувати в освіту своїх майбутніх співробітників.