Нуль замість 7 млрд, або Як Баум і Тимошенко позбавляють "ігорку" від оподаткування

Кирило Тимошенко й Давид Арахамія підставляють президента, лобіюючи законопроєкт про легалізацію грального бізнесу. Розроблений під контролем одіозного російського бізнесмена Бориса Баума нормативний акт звільняє гральні заклади від сплати податку щонайменше протягом найближчих двох років і може спровокувати соціальний вибух.

Спікер парламенту Дмитро Разумков заявив, що законопроєкт про гральний бізнес може бути розглянуто наступного тижня. Здавалося б, можна б захопитися командою президента. За словами міністра фінансів Марченка, 2020 року Україні необхідно запозичити майже 457 млрд грн, щоб виконати бюджет і розрахуватися з боргами. На рахунку кожна бюджетна копійка. А на порозі – друга хвиля коронавірусу, ще й очевидне збільшення бюджетних витрат за зменшення надходжень. Падіння економіки, безробіття, зростання цін і тарифів ЖКГ – ось що, згідно з опитуванням Інституту ім. Яременка, українці називають головними проблемами країни. До осені криза поглиблюватиметься, і виїхати на заробітки в Європу зможуть тільки щасливчики, там вже не буде вільних робочих місць. У людей зростає розчарування й безвихідь. Красномовний факт – за час карантину споживання алкоголю зросло на чверть. Зріють протестні настрої.

Напевно, з огляду на все це "слуги народу" вирішили по-швидкому легалізувати гральний бізнес, щоб врятувати національну казну: щоб люди похилого віку отримували пенсії, лікарі та вчителі – зарплати, щоб виконувалася програма "Велике будівництво" з модернізації національної інфраструктури?

А ось і ні. Жодних надходжень до держбюджету від потенційних гральних королів упродовж найближчих двох років не передбачається. Навіть більше, комітет ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики пропонує прямо закріпити в Податковому кодексі нульову податкову ставку на діяльність гральних закладів. А що буде замість доходів до бюджету?

Багато цікавого. Великий тіньовий і ніким, крім людей у правильних погонах і кабінетах, не контрольований ринок. Зали з нахабними назвами та закритими вітринами в кожному кварталі. Зростання числа ігроманів, які виносять із дому останнє. І створення регулятора цього "ринку", діяльність якого буде оплачено бюджетними коштами і який, найімовірніше, очолить росіянин, пов'язаний із Кремлем. А лобіюють цю схему, здавалося б, найчесніші, прямі, як корабельна сосна, і віддані президенту люди – Кирило Тимошенко й Давид Арахамія.

Втім, про все за порядком. Звідки в принципі виникла ідея легалізації грального бізнесу? А привіз її до України з Москви дехто Борис Баум, російський бізнесмен із латвійським паспортом. Вперше в Україні він з'явився разом із так званими лужниківськими – впливовою російською ФПГ "ВС Енерджі", названою так на честь однойменного російського угруповання, що контролювало Лужниківський ринок у Москві. Неформальним главою групи був ексвіцеспікер Держдуми та спецпредставник Путіна зі взаємодії з організаціями співвітчизників за кордоном Олександр Бабаков. В Україні група контролювала низку обленерго, металургійних підприємств, готелів та інших активів. Борис Баум був помічником голови групи в Україні Михайла Спектора. Після того як останній відійшов від справ, 2015-го Баум повернувся до Росії, де розвивав лотерейний бізнес.

Вдруге Баум сплив в Україні 2019-го вже як лобіст російського букмекерського бізнесу – і несподівано набув приголомшливого впливу. З огляду на інформацію ЗМІ, він став другом і партнером спершу керівника президентської фракції Давида Арахамії, а потім і заступника глави Офісу Кирила Тимошенка. Останній влаштував Бауму українське громадянство. І той став неофіційним, але беззаперечним представником Офісу президента в робочій групі, яка готувала законопроєкт щодо легалізації грального бізнесу. Брав участь у засіданнях парламентського комітету щодо законопроєкту, а точніше – вів ці засідання. На яких підставах, чому? "У мене є до нього довіра", – говорив Кирило Тимошенко. "Він мав досвід управління казино", – вагомо обґрунтовував присутність російського друга в темі Арахамія.

Але найцікавіше, що Арахамія й Тимошенко виконували для свого російського друга програму "преміум плюс" і відкрито просували Баума на пост нового держоргану – Комісії з розвитку та регулювання азартних ігор і лотерей. Без конкурсу, спецперевірок та інших ось цих ваших антикорупційних формальностей. Ну а що? Приїхав хороший хлопець з Москви, ми йому довіряємо. Чому б не зробити його наглядачем за "ігоркою" в Україні?

Торік депутати голосування за закон провалили. Поки готувалося наступне голосування, почалася епідемія коронавірусу. І, звісно, Баум як соціально відповідальний бізнесмен не міг не допомогти вже такій рідний Україні. І ось, коли президент закликав великий бізнес допомогти в боротьбі з COVID-19, то через кого Кирило Тимошенко влаштував збирання коштів – правильно, через фонд Бориса Баума "Прайм". Зібрано було 375 млн грн. На що, ким і коли були витрачені ці гроші – донині велика таємниця. Жодного публічного звіту або, тим паче, аудиту ні від Баума, ні від Тимошенка не надходило.

Баум був одним із головних дійових осіб у грандіозному скандалі з літаками з гуманітарною допомогою з Китаю, що їх зустрічав президент. Нагадаємо, виявилося, що Кирило Тимошенко водив президента зустрічати літаки з переважно комерційними вантажами. Але і з гуманітарною частиною цих вантажів теж багато невідомого й прекрасного. Наприклад, журналісти повідомляли про те, що саме Баум був організатором і куратором схеми, коли "гуманітарні" маски було завезено з Китаю "президентськими" літаками й продано в Україні як комерційні на десятки мільйонів гривень. Цю інформацію досі не спростовано. На закритій зустрічі з журналістами Тимошенко сказав тільки, що Баум входить в групу людей при Офісі президента, яка бореться з коронавірусом. Всю роботу з цього напрямку Баум робить безкоштовно – як волонтер. А придумав зустрічати чужі літаки сам Зеленський. Віримо, Кириле!

І як же не повірити, що така чудова людина, як Борис Баум, могла приготувати для своєї нової Батьківщини щось погане. Але все-таки спробуємо взяти під сумнів. Отже, згідно із законопроєктом, початок ліцензування учасників грального ринку починається без механізмів їхнього фіскального контролю. Як таке можливо? Та дуже просто. Законопроєкт передбачає запуск державної системи онлайн-моніторингу, сертифікацію та інспектування обладнання, ідентифікацію та відповідність гри. Тобто надання державі інформації про те, де, коли й за що оператори отримали від гравців гроші. Виглядає красиво, але цілковито нереалістично. До того ж свідомо нереалістично. Тому що жодних ресурсів для запуску подібної системи контролю в держави немає і не буде принаймні протягом найближчих двох років, про що і йдеться в законі. А оскільки не буде, то нехай учасники ринку нічого й не платять.

Мінфін і ДФС не матимуть жодної інформації про те, що відбувається на знову відкритому гральному ринку. Гравці декларуватимуть збитки. Податкових надходжень не буде або вони будуть символічні. Ось профільний парламентський комітет і пропонує – а нехай гральний бізнес буде абсолютно легально звільнено від податку на проведення азартних ігор. Не треба жодних податків державі Україна. Притім, що нинішня ситуація, коли на ринку є три легальні лотерейні оператори, давала хоч і явно невідповідні оборотам, але все-таки істотні податкові надходження – приблизно 400 млн грн на рік.

Законопроєкт писався обізнаними людьми, і в ньому закладено міни, які навіть у разі запуску державного моніторингу дадуть операторам змогу самим регулювати розмір прибутку, який вони показуватимуть. Згідно з документом, фінансова інформація від ігрових точок надходитиме не безпосередньо в систему моніторингу, а через сервер компанії-оператора. Тобто державі надходитиме та інформація, яку оператор вирішить подати. Ну це, нагадаємо, на той випадок, якщо моніторинг коли-небудь з'явиться, до чого передумов немає.

А ще соціальний ефект. Він необмежено душевний. Законопроєкт не забороняє, а на ділі – повертає всі квазіспортивні бари, "інтернет-кафе", "клуби" тощо, під вивіскою яких працюватимуть гральні зали й букмекерські контори. Взагалі, рівень контролю та регулювання соціальних загроз у нинішній редакції документу знижено кардинально. Так, розділ про ігрові автомати містить тільки одну статтю. Всі обмеження, що стосуються дистанції від освітніх установ і житлових будинків, з документу вилучено. Це дозволяє, наприклад, розмістити казино або ігрові автомати в житловому будинку, в якому частину площ займає готель.

І, нарешті, регулятор. Хто ж нарізатиме цей солодкий пиріг великими шматками? Автори законопроєкту хочуть, щоб обирав цього хліборіза одноосібно комітет Ради з питань фінансів, податкової та фінансової політики. Не конкурс, не Мінфін, не незалежна комісія, а просто – комітет парламенту. Пропозиція погано пахне та є відверто абсурдною з погляду логіки. А крім того, що головне – суперечить правовій природі парламентських комітетів, їхньому конституційно-правовому статусу. Чому автори законопроєкту так хочуть, щоб голову Комісії з регулювання азартних ігор і лотерей призначав саме комітет і саме цей комітет? Можливо, тому що саме цей комітет від самого початку прямо просував Бориса Баума в згадане крісло голови?

Ну а оточення Зеленського вкотре ґрунтовно й повагом підставляє президента, з чим і вітаємо Володимира Олександровича. За російські гроші протягують закон, який, з одного боку, провокує соціальний вибух, а з другого – не дає нічого бюджету. Водночас відкриває та легалізує мільярдні потоки від грального бізнесу, роблячи їх недоступними для претензій фіскальних органів. Давид Арахамія в ефірі токшоу "Свобода слова Савіка Шустера" 19 червня заявив, що закон треба терміново ухвалити, щоб забезпечити надходження в бюджет 7 млрд грн до кінця року, що викликало сміх мерів, присутніх у студії.

Але виникає питання: а якщо не буде 7 млрд до кінця року (а їх не буде і не може бути, згідно із законопроєктом), то Тимошенко, Арахамія й Баум знову переведуть стрілки на тефлонового Зеленського? На тлі посилення економічної кризи в президента й влади загалом залишився один ресурс – рейтинг Зеленського. Який тримається на довірі виборців до президента, що базується на переконанні, що "президент не краде". Що є нонсенсом в новітній українській історії та якістю, заради якої президентові прощають політичні та економічні огріхи. Але тут мова не про помилки, а про навмисний удар по державній машині й населенні. Удар, що його завдає найближче оточення президента. І продовжувати вірити в те, що цар хороший, бояри погані, а президент не в темі і не в долі, після цього удару буде вкрай складно навіть найвідданішим виборцям Зеленського.