Блог | Наскільки Україна енергонезалежна?

Напередодні Дня незалежності України задав самому собі відверте запитання: наскільки ми енергонезалежні і що нам заважає здобути енергетичну свободу?

На сьогоднішній день до головних проблем енергетичної галузі цілком справедливо слід віднести непрозору регуляторну політику, високий рівень імпортозалежності та низьку енергоефективність. Все це спричиняє дисбаланс в українському суспільстві, для якого найпершим викликом є високі ціни на енергоресурси, які неспівставні з доходами споживачів.

Читайте: Як зберегти здоров`я українців, поповнити державну скарбничку та модернізувати промисловість?

На мій погляд, головними причинами цього є монополізація окремих сегментів енергетичного ринку, непрозора система тарифоутворення та субсидіювання, недостатній рівень диверсифікації та видобутку ресурсів, висока енергоємність ВВП, дефіцит антрацитової групи вугілля та нафтопродуктів власного виробництва.

Недосконалий технічний стан енергетичної інфраструктури, неефективні державні дотації та високий рівень заборгованості за спожиті ресурси лише сприяють поглибленню соціальної кризи і вцілому знижують рівень енергетичної безпеки України.

Читайте: Газові перегони: ''Північний потік-2'' отримає зелене світло?

Відтак основною метою діяльності нового скликання Верховної Ради та Уряду України в частині енергетичної політики має стати реальне забезпечення економіки в паливно-енергетичних ресурсах у технічно надійний, безпечний, економічно ефективний та екологічно прийнятний спосіб в інтересах споживачів та суспільства в цілому.

Наскільки це складно? Для досягнення такої мети потрібно вирішити наступні завдання: забезпечити ефективну і прозору діяльність незалежного регулятора; демонополізувати певні сегменти енергетичного ринку; зменшити споживання енергоресурсів і впровадити енергоефективні заходи; збільшити видобуток та генерацію; підвищити рівень диверсифікації та позбавитись від дефіциту окремих енергоресурсів.

Читайте: Повноцінна інтеграція України в ЄС залежить від енергетиків

Розпочати варто зі складання стратегічного енергетичного балансу до 2030 р., який би забезпечив зменшення енергоємності ВВП, порівняно з 2015 роком, хоча б на 20%. Склавши баланс виробництва та споживання, потрібно оцінити необхідність заміщення вибуваючих потужностей новими об’єктами. Важливо пам’ятати про екологічність процесів і визначити нові цілі та шляхи досягнення європейських норм екологічної безпеки, зокрема переглянути вимоги по викидам теплової генерації.

Оптимізація видобутку, споживання, імпорту та експорту ресурсів, має бути пріоритетним завданням і переглядатись систематично. Причому, загальна імпортозалежність в структурі забезпечення постачання первинної енергії має бути не більше 33%.

Проводячи оптимізацію виникатимуть завдання соціальної реконверсії регіонів та населених пунктів, де було вимушено проведено закриття вугільних шахт та/або інших об’єктів енергетичної галузі. Люди мають відчути підтриму Держави та отримати альтернативну пропозицію по працевлаштуванню. Одним з таких варіантів можуть стати локальні програми модернізації теплоенергетичної інфраструктури, зокрема оптимізувати місцеві енергетичні системи через врахування потенціалу місцевих видів палива, логістики постачання, локальної та загальнодержавної енергетичної інфраструктури.

Читайте: "Північний потік-2": наслідки для екології

Своєчасне та якісне постачання енергоресурсу неможливе без надійної роботи інфраструктури. Підвищити надійність об’єднаної енергосистеми, покращити технологічні зв’язки з енергосистемою континентальної Європи та вийти на синхронну роботу ОЕС України з ENTSO-E, ліквідувати обмеження з видачі потужності генеруючих підприємств. Одним з критеріїв досягнення поставленої мети, є зниження частки втрат у електромережах. Запровадження сучасних підходів та практик лише сприятимуть цьому. Тому слід забезпечити подальший розвиток "розумних" енергомереж (Smart Grids), "розумного" обліку споживання електроенергії у споживачів (Smart metering). Також доцільно розробити програму створення інфраструктури для розвитку електротранспорту, зокрема. муніципального. Все це має стати пріоритетним завданням в частині розвитку інфраструктури.

Вироблений ресурс через надійну інфраструктуру постачається на ринки. Тут завдання виглядає наступним чином - забезпечити повноцінне функціонування усіх сегментів ринку газу, вугілля та електроенергії. Ринки мають бути конкурентними та прозорими, а прави гри зрозумілими та цивілізованими.

Читайте: Як формується ціна за природний газ?

Лише це створить сприятливий клімат для інвестицій. Але перш за все слід забезпечити формування чітких та зрозумілих механізмів державно-приватного партнерства та застосування прозорої регуляції європейського зразка в сфері інвестицій. Частка прямих інвестицій з державного бюджету України у розвиток енергетичної інфраструктури не має перевищувати 5-10%, водночас прямі інвестиції з однієї іноземної країни не повинні сягати критичного рівня. Такий підхід зумовить дотримання принципу диверсифікації інвестицій.

Маючи прогнозовану ресурсну базу, надійну інфраструктуру, дисципліну споживання, цивілізовані ринки нам вдасться провести повну технічну, інституційну та законодавчу інтеграцію до європейських енергетичних мереж. Головним акцентом має стати запровадження спільної регуляторної політику з країнами ЄС.

Особливо актуально вирішити такі завдання в контексті виконання Україною міжнародних зобов’язань в рамках Паризької кліматичної угоди по декарбонізації енергетики, тобто протидії зміни клімату через формування балансу екологічності енергогенеруючих потужностей.

Важливу роль у реалізації такої місії будуть відігравати наша незмінна позиція щодо енергетичної незалежності України.