Дерева вмирають стоячи

Нелегальний лісовий бізнес становить 40-45% від офіційного

Мільярди гривень недоотриманих податків, екоцид, природні катастрофи, корупція на всіх рівнях – так убивають українські ліси.

"Ліси, що розташовані в межах території України, є об'єктами права власності українського народу". Ця цитата з Лісового кодексу давно втратила початковий сенс. Ліс, як і бурштин, – дуже специфічна складова загальнонародного багатства. Специфіка полягає в можливості безконтрольного привласнення.

Важко уявити, щоб житель Полтавської або Харківській області безконтрольно видобував загальнонародний газ біля свого села, "складував" його у себе на подвір'ї й експортував. Для видобутку газу потрібно складне і дороге обладнання, технології та інвестиції. Для видобутку лісу досить сокири або бензопили. Тому села в лісових регіонах України давно перетворилися у величезні заготівельні підприємства з пилорамами, сушильним устаткуванням і складами мало не на кожному обійсті.

Нелегальний лісовий бізнес становить 40-45% від офіційного і годує більше 300 тисяч осіб – "чорних" заготівельників, переробників, лісників, перевізників, працівників правоохоронних органів, чиновників. Обороти в цій сфері – сотні мільйонів доларів на рік. 150-200 справ, порушуваних щороку в зв'язку з незаконною вирубкою лісів, розкривають не більше 2-3% порушень. Боротися зі злодійством державного лісу важко з багатьох причин. По-перше, він нібито нічий. Людина, що залізла у двір до сусіда і вкрала мішок комбікорму – злодій і заслуговує на осуд. Цей же чоловік, що незаконно здобув пару-трійку кубів лісу, в очах оточення – годувальник і хороший господар.

По-друге, це розгалужений бізнес, заснований на балансі інтересів сотень тисяч людей, включно з представниками влади. Відповідно, опір спробам поламати систему виявляється на всіх рівнях, починаючи від місцевих жителів, заготівельників і переробників, і закінчуючи депутатами місцевих рад, співробітниками правоохоронних органів.

По-третє, в існуванні українського нелегального ринку лісу зацікавлені найбільші компанії ЄС, що мають справу з деревиною – меблевики, споживачі піддонів, виробники паперу та інші. За оцінками британської неурядової організації Earthsight, імпорт нелегальної деревини в ЄС з України перевищує такий імпорт з усіх інших країн світу разом узятих. Тобто, українські поставки неврахованого лісу, продуктів переробки та виробів з нього є критично важливими для виживання найбільших європейських компаній, пов'язаних із переробкою деревини.

Облисілі Карпати, поріділі лісові масиви Волинської, Житомирської та інших областей, небачені раніше природні катаклізми – поточні і майбутні наслідки прибуткового екоциду.

Розглянемо основних стейкхолдерів процесу варварської вирубки українських лісів.

1. Населення лісистих регіонів. Сотні, якщо не тисячі ФОП у Житомирській, Волинській, Рівненській, Львівській, Івано-Франківській та інших областях існують за рахунок заготівлі та обробки неврахованої деревини. Кількість же не зареєстрованих у вигляді ФОП власників пилорам обліку не піддається.

2. Керівництво і співробітники лісгоспів, що наживаються на виданні "липових" документів і закривають очі на вирубки.

3. Великі компанії-переробники, які міксують легальний і нелегальний ліс у своєму виробництві.

4. Прокурори, співробітники МВС і СБУ, які найчастіше кришують нелегальних лісорубів і переробників.

5. Представники місцевої влади, зокрема, депутати, які мають свої струмочки від загального грошового потоку.

6. Компанії-посередники в Німеччині, Італії та інших країнах, через які в багатьох випадках здійснюється експорт. Очолюють такі компанії часто українці, вихідці з тих самих лісистих регіонів.

7. Європейські компанії-покупці, готові закривати очі на сумнівне походження деревини або виробів із неї.

Є і ще один несподіваний стейкхолдер – Міністерство оборони України, якому підпорядковані так звані "військові лісгоспи". Саме вони, за даними учасників ринку, ведуть найбільш активну торгівлю неврахованих лісом. Як ця торгівля позначається на обороноздатності країни і навіщо взагалі потрібні такі химерні економічні освіти, питання до керівництва країни.

За такої кількості зацікавлених сторін, що володіють до того ж великими фінансовими й адміністративними можливостями, будь-яка кампанія із боротьби з незаконними вирубками і виробництвом, зав'язаним на "сіру" деревину, приречена на провал.

Адже всі механізми нелегального бізнесу і ухилення від податків лежать на поверхні. Нещодавно в Youtube з'явилося розслідування житомирського активіста Олександра Громова.

У першій частині він пройшовся по самому низу ланцюжка, пересічних заготівельниках. І задокументував як невраховану деревину, так і можливість легко придбати вироби з неї без дозвільних документів. Розслідування цікаве ще й тим, що в ньому згадується місцеве ТОВ "Верба ВВ", один із великих українських експортерів палет. Представник ТОВ Олександр Місюра останнім часом активно публікує колонки в центральних ЗМІ, в яких ратує за прозорий ринок і звинувачує у всіх бідах галузі лісників. ТОВ "Верба ВВ" – типовий представник української лісопереробної промисловості з усіма її достоїнствами, недоліками і маленькими хитрощами. Тому розслідування волинського активіста – не про одну компанію, а про цілу галузь. Почнемо з голови, точніше, з даху. Олександр Місюра – племінник Віктора Уніги, який до 2014 року обіймав посаду заступника голови обласного СБУ і який курирував митницю. Заснування ТОВ збіглося за часом зі звільненням пана Уніги з СБУ. Місцеві спостерігачі вважають саме дядька, а не племінника реальним бенефіціаром компанії і вказують, що без його зв'язків і впливу швидке перетворення новоствореної компанії в одного з лідерів ринку було б неможливим. Абсолютна більшість компаній у сфері деревообробки, які працюють і в офіційній, і в тіньовій економіці, мають власників або покровителів серед впливових чиновників, або силовиків, йдеться в матеріалі "Волинь Правда".

Наступне за важливістю питання для будь-якого переробника – не заплатити податки. Адже за умови сплати податків уся побудована на взаємних інтересах схема стає нерентабельною, її учасники недоотримають прибуток. Тому більшість переробників на папері працюють з близьконульовою рентабельністю, а то і зовсім збитково. Механізмів обнулення прибутку кілька. Перший – робота з десятками, а то й сотнями "спрощенців", наприклад, закупівля у них товарів або послуг, оренда площ або обладнання за завищеними цінами. Звичайно, все переплачене повертається великому переробнику готівкою. А "спрощенців" перевіряти – справа безнадійна, в кожен двір, на кожну пилораму перевіряльника не поставиш. Другий поширений механізм – експорт в Європу на свою "прокладку" за заниженою ціною. Потім товар надходить реальним покупцям уже за ринковими цінами, прибуток залишається за кордоном. Розслідування Олександра Громова показує, що ТОВ "Верба ВВ" з високою ймовірністю використовує обидві схеми. Тут і оренда у десятків ФОП величезної кількості обладнання за цінами, порівнянними з його вартістю, і експорт за цінами, в півтора-два рази нижче середньоєвропейських. До речі, значна частина експортних поставок ТОВ "Верба ВВ" доводиться на німецьку компанію SEQUOIA HOLZ GmbH. Керівник німецької компанії – житель Луцька Володимир Іллюк, близько знайомий з Олександром Місюрою.

"Верба ВВ" – одне з десятків і сотень підприємств, що працюють у лісопереробці. Його назва спливла лише в зв'язку з розслідуванням волинського активіста. Але проблеми та шляхи їх вирішення у цій компанії такі ж, як у більшості учасників білосірого ринку заготівлі та переробки деревини. Звинувачувати їх у використанні неврахованого лісу й ухиленні від оподаткування важко. Така поведінка диктує пристрій ринку, інтереси численних корупціонерів і нездатність держави встановити чіткі правила гри з жорсткою відповідальністю за їх порушення.

Бджоли проти меду

Незважаючи на безліч заборон і регламентів, що діють в ЄС, сподіватися на допомогу головного покупця української нелегальної деревини та виробів з неї не доводиться. Європейське "дерев'яне лобі" вже довело свою силу, коли змусило ЄС тиснути на Україну, домагаючись скасування заборони на експорт колод. До того ж, експорт у багатьох випадках зав'язаний на посередників, влаштований так, щоб не підставити під удар головних бенефіціарів – споживачів контрафактної деревини та виробів з неї. У разі, коли правда розкривається і неминучий скандал, посередник просто ліквідується, а його європейські покупці ніби і не причетні до брудних схем. А через короткий час з'являється новий посередник, і схема знову працює.

Цікаво, що органи ЄС, покликані боротися з нелегальним обігом лісу, насправді його легалізують і благословляють. Наприклад, FSC (Forest Stewardship Council, Лісова опікунська рада) у випадку з Україною перетворився на орган з продажу сертифікатів, які нічого не гарантують. Згідно з розслідуванням Earthsight, більшість виявлених у Карпатах ділянок незаконної вирубки розташовані в сертифікованих FSC лісах, а більшість лісгоспів, які перебувають під розслідуваннями, пов'язаними з корупцією, залишаються сертифікованими.

Те ж саме можна сказати і про EUTR – європейський регламент, який покликаний обмежити ввезення в ЄС нелегальної деревини. Як з'ясувало розслідування Earthsight, щодо поставок з України цей регламент чомусь не працює. Як проходять перевірку на відповідність вимогам EUTR великі покупці тих же піддонів з України, зрозуміти важко. Такі компанії як ART-Pack Sp.zoo (Польща), Domofloor eK (Німеччина), AF Pallet Scieta Cooperativa (Італія), SEQUOIA HOLZ GmbH (Німеччина), Burioni Pallets SRL (Італія), Paletten Winter GmbH (Німеччина), Razvitie- Bgit LTD (Болгарія) і багато інших не мають претензій з боку EUTR, хоча співпрацюють серед інших і з вельми сумнівними українськими контрагентами.

Нарешті, EPAL – європейська асоціація виробників палет, значки якої нанесено на більшість піддонів, що експортуються з України. Одне із завдань асоціації – забезпечити легальне походження використовуваних для виробництва піддонів пиломатеріалів. Її значки ставлять на свою продукцію ПП "Скіфи", ТОВ "Бойки Паллетс", ПП "Львів-Пак", ТОВ "Перфект Пак", ТОВ "Агропромтехцентр" і герой недавнього розслідування ТОВ "Верба ВВ". Що ж гарантує значок EPAL? Як показує практика, зовсім нічого. Напевно в цьому списку найбільших експортерів дерев'яних піддонів з України є компанії, які працюють прозоро, купують ліс на аукціонах, платять білу зарплату і податки. Але такі компанії свідомо приречені на програш у конкуренції з тими, хто працює з краденим лісом і не платить податки.

Абсолютно ясно, що в боротьбі з незаконною вирубкою лісу й експортом виробів з нього закордон нам не допоможе. Європейці закривають очі на порушення, коли мова йде про доходи їхніх компаній і збереження робочих місць на них. Значить, сподіватися можна лише на себе.

Що робити?

На думку опитаних підприємців, введення лише кількох механізмів регулювання допомогло б якщо не перемогти деревну корупцію, то значно знизити нелегальні оберти. По-перше, є норми виходу різної продукції з кожного кубометра деревини. І норми ці з незначними відхиленнями однакові для всіх переробників, незалежно від того, яке обладнання вони використовують. Просте зіставлення обсягу і номенклатури заявлених продажів з підтвердженим об'ємом легально закуплених лісоматеріалів тут же дозволить визначити, який обсяг нелегального лісу був використаний для виробництва цієї продукції. Активісти виконали нескладні арифметичні розрахунки з продукцією тієї ж "Верби ВВ" і виявили суттєві розбіжності. За даними Earthsight, вони в окремих випадках доходять до 75%. Чому ці розрахунки досі не роблять правоохоронці?

По-друге, сертифікати походження деревини під час експорту необхідно вимагати на всі товари і напівфабрикати з неї зроблені. Те саме деревне вугілля експортується сотнями тонн – хто знає, скільки і якого лісу спалили для його отримання? Введення сертифікатів походження деревини на широкий асортимент виробів дозволить відразу як мінімум переполовинити експорт продукції, виробленої з контрафактної деревини. І не треба боятися надмірної зарегульованості в цьому питанні: ті самі європейці суворо рахують свої лісові ресурси, там чи не кожне дерево свій паспорт має.

Звичайно, в Україні будуть і підробляти сертифікати, і давати хабарі за пропуск через кордон без них, але ринок збуту продукції з крадених дерев буде швидко і серйозно звужений.

Є й інші прості рішення, здатні вплинути на ситуацію. Але ухвалювати їх не поспішають.

Après moi le déluge – цей вислів, що приписують маркізі де Помпадур, якнайкраще характеризує ставлення до українських лісів на всіх рівнях – від центральної влади до працьовитого селянина з пилорами. Навіщо думати про майбутнє, коли гроші можна отримати і витратити сьогодні.

Щоб зрізати дерево, потрібно менше хвилини. Щоб виростити нове – 40-80 років і більше. Люди, які сьогодні творять екоцид і женуть загальнонародну власність на продаж, явно не збираються жити вічно.