Блог | Якою бути Україні після війни. Два сценарії

Святкуючи 31-шу річницю незалежності, ми маємо чітко розуміти: Україна не буде колишньою після закінчення війни. І влада, і суспільство вже зараз мають замислитися над тим, якою бути нашій державі в найближчому майбутньому. Чи це буде успішна європейська країна, чи ж економіка, що не оговталася від війни і занепадає.

Головний іспит з вибору нашого майбутнього ми складатимемо після війни. Нині суспільство і влада максимально мобілізовані та єдині заради однієї мети – вигнання ворога зі своєї землі. Однак соціально-економічні протиріччя нікуди не поділися, вони тимчасово відсунуті на третій план, але після війни обов'язково загостряться з новою силою. Тому справжня криза на нас може чекати на етапі післявоєнного відновлення.

Поранене суспільство після перемоги вимагатиме від влади не лише робочих місць та відновлення інфраструктури. Після війни почуття справедливості у людей буде дуже загострене, і будь-яка соціальна, економічна чи політична несправедливість сприйматиметься вкрай гостро та негативно. Потрібно буде вирішувати проблему соціальної нерівності, яка за умов війни та кризи значно загострюється. А це означає, що нетерпимість громадян до корупції лише посилиться, а вимоги деолігархізації зазвучать голосніше. Скандали на цьому ґрунті можуть серйозно дестабілізувати державу.

Модель привабливої України може бути збудована лише на базі справедливого соціально-економічного розвитку.

Після війни ми зрозуміємо, що стару економічну модель безповоротно зруйновано. Багато заводів, які дісталися нам від СРСР, зрівняли із землею, можливості експортувати сировину значно урізані, мільйони українців виїхали за кордон, ймовірно, ми втратимо навіть такий драйвер розвитку, як IT, який, як відомо, любить тишу та спокій.

Перед нами постає завдання побудувати абсолютно нову економічну модель, яка містила б більш складні системи розвитку, ніж просто сировинний експорт. Важливо, щоб ця модель передбачала створення великої кількості високооплачуваних робочих місць для розгортання потоків трудової міграції в Україну.

Для початку Україні потрібно відмовитися від галузевої моделі економіки на користь кластерної. Буде оптимально створити 4-5 привабливих кластерів із капіталізацією в кілька десятків мільярдів кожен, щоб вони стали магнітом для залучення інвестицій та створення нових робочих місць.

Потрібно переходити від експорту сировини до розвитку переробки. Ми вже маємо успішний досвід у цій сфері. Шляхом запровадження експортних мит на вивезення насіння соняшника ми досягли, зокрема й за допомогою іноземних інвестицій, спорудження в Україні понад 60 олійних заводів та перетворення країни на топекспортера соняшникової олії. Наразі проблеми з портовою логістикою та вивезенням сировини виконують роль таких мит. В умовах, коли вартість логістики часто перевищує вартість самої сировини, розумно підвищувати рівень додаткової вартості нашої продукції в Україні.

Наприклад, розвивати перероблення кукурудзи на біоетанол, ріпаку – на біодизель, а зерна – на спирт. Тим більше, що у сфері перероблення аграрної сировини Україна може стати лідером у низці напрямків. Наприклад, у виробництво біопалива нескладно буде залучити західні інвестиції, оскільки світ зараз перебуває на шляху так званого зеленого переходу. Хороші перспективи відкриваються у сфері виробництва рослинного білка.

Ще одним перспективним для України кластером може бути біотехнологічний. Це кластер на стику науки, сільського господарства, фармацевтики, біотехнологій, переробки, харчової промисловості. Йдеться про виробництво широкої лінійки товарів – від біодобавок до медпрепаратів. Це перспективний напрямок, який може стати базовим для розвитку економіки України після війни.

Також варто придивитися до кількох супутніх кластерів. Наприклад, до електротехнічного, який можна розвивати на базі кількох українських мегаполісів, тих же Львова, Києва. Також це може бути машинобудівний кластер у так званому індустріальному ромбі України: Дніпро – Запоріжжя – Кременчук – Кривий Ріг. Потрібно поглиблювати переробку металів, а на базі атомних електростанцій створити енергоємні виробничі майданчики із гарантіями для іноземних інвесторів збереження цін на електроенергію на 10-15 років. Тим більше, що нині чинник ціни електроенергії стає ключовим для конкурентоспроможності. На цих майданчиках варто розвивати трудомісткі виробництва, які використовуватимуть український метал, забезпечать високооплачувані робочі місця.

Ну і звичайно, це кластер військово-промислового комплексу, який нам потрібно буде створювати за прикладом Ізраїлю.

Якщо буде забезпечено відповідні законодавчі умови, а також з огляду на наші логістичні переваги, ці кластери здатні залучати десятки мільярдів доларів інвестицій в українську економіку.

Але важливо розуміти, що головний капітал у світовій економіці – людський. Це означає, що основні інвестиції держави повинні йти насамперед у розвиток людського ресурсу – науку, медицину, освіту. Без нього жодних реформ ми зробити не зможемо. Нам потрібно проводити політику репатріації, повернення українців додому. А щоб вона була успішною, потрібні робочі місця, відповідний рівень життя. Необхідна злагоджена економічна, соціальна, демографічна політика держави.

Україні вже зараз потрібно вести переговори з провідними технологічними компаніями – Ілона Маска, Річарда Бренсона тощо, щоб вони відкривали в нашій країні навчальні центри, в яких українці отримували навички, необхідні у сферах високих технологій. У межах міжнародної допомоги Україні такі компанії могли б допомогти підготувати людський капітал нашої країни до вимог часу, щоб провідні технологічні гіганти могли відкривати тут свої виробництва.

Важливо, щоб у межах світового розподілу глобальних виробничих ланцюжків, у межах світового розподілу праці Україні було виділено певну технологічну нішу, яка б забезпечувала складність економічних систем. Як колись Тайвань отримав технологічну нішу у вигляді виробництва чіпів та напівпровідників, Південна Корея – машинобудування, Японія – електротехніки. Україні теж потрібно під час переговорів із західними партнерами артикулювати це прохання. Нам потрібна технологічна спеціалізація, яка максимально відповідає рівню розвитку наших продуктивних сил та людського капіталу.

Іншого виходу Україна просто не має. Війна зруйнувала наше старе економічне ядро. З погляду руйнування старої економічної моделі, інфраструктури, виробничих ланцюжків втрати для України від війни просто катастрофічні. Але з погляду наших потенційних можливостей розвитку все не так погано.

І якщо ми застосуємо інструментарій такої науки, як "Розміщення продуктивних сил" на базі нової економічної матриці, яка може бути створена після війни, перейдемо від галузевої до кластерної моделі економіки, перезавантажимо монетарну модель Національного банку, то ми зможемо дуже швидко відштовхнутися від ВВП у 100 млрд дол., який залишиться нам після війни. У разі злагоджених дій державних інститутів повернення на довоєнні 200 млрд дол. не займе багато часу, але замахуватися потрібно на більш серйозний рівень – наприклад, Польщі. Такі можливості зростання є.

Багато хто скаже: а що буде, якщо нам не вистачить рішучості провести ці реформи?

Альтернатива цьому успішному шляху дуже проста – відбудеться регрес у бік зруйнованих війною моделей розвитку. І оскільки ці моделі вже зруйновані, вони не здатні забезпечувати високу ефективність. Ми залишимося зі згасаючою осередковою економікою, яка дедалі більше сповзатиме до архаїчної сировинної моделі з мегаполісами, що руйнуються, вмираючими містами, відтоком населення. У такому разі люди, які виїхали з країни, вже не повернуться. І якщо після війни у нас залишиться близько 30 млн жителів, то за наступні 20 років, згідно з прогнозами, ми можемо втратити ще 10-15 млн. Це буде країна, яка забезпечує 1-1,5 млн низькооплачуваних робочих місць у сировинному секторі, населена переважно пенсіонерами.

Не побоюсь назвати цей шлях повним нівелюванням нашої майбутньої перемоги у війні. Святкуючи сьогодні День Незалежності, ми маємо чітко пам'ятати, що після завершення бойових дій у нас буде дуже багато роботи, але її результат буде порівнянним із перемогою на фронті.