Блог | Діджиталізація і війна. Як уникнути "цифрового" колапсу

Цифровізація напрочуд легко "зайшла" в українські реалії. Кілька років тому важко було уявити бабусь-пенсіонерок, які поціновують Е-пенсії, дистанційні послуги чи телеграм-новини. Сьогодні натомість усі в Україні знають, що смартфон є точкою доступу до нових можливостей і нової якості життя. Один з його вимірів – цифровізація сектору публічного управління.

"Цифрові" переваги очевидні. Це – прозорість, нульова толерантність до корупції, доступність у режимі 24/7. Електронна взаємодія держави з суспільством заощаджує час, знижує навантаження на органи публічного управління, посилює контроль, забезпечує швидкість і стійкість систем послуг.

У той самий час діджиталізація державних послуг створює зони ризиків. Насамперед - технологічні й військові. Перші полягають у відмінностях цифрової та людської логік прийняття рішень. Цифрова – спрямована на раціоналізацію та кількісні показники. Натомість логіка держслужбовця визначається досвідом і розумінням людських потреб. Вона припускає досягнення результату навіть у фінансово неоптимальних умовах. Приміром, "цифра" ніколи не узгодить відкриття школи чи лікарні на території, де немає достатньої кількості споживачів послуги. А людина оцінює ширший набір чинників і вирішує нелінійно.

Цифровізація державних послуг змінює систему управління, способи прийняття рішень і впливає на якість послуг. Люди звикли комунікувати із кваліфікованими фахівцями. Цифровізація натомість передбачає взаємодію з цифровим інтерфейсом. У першому випадку була гнучкість і варіативність рішень. У другому - все визначають закладені алгоритми.

У програмній природі домінують інструкції. Ця логіка спрощує процеси і не припускає варіативності рішень. Систему послуг підлаштовують під технологічні обмеження. Так втрачається соціальна сутність. Тому важливо, аби цифрова логіка враховувала людський чинник. "Залізо" – інструмент логістики, а генератор послуги – громадський службовець. Його робота – складніша за усталені алгоритми.

Військові ризики у форматі цифрової держави – суттєвіші. Слабкі місця цифровізації проявляються в умовах знищення інфраструктури та блекауту. Це загрожує відрізанням громадян від цифрових послуг і втратою ниток, які пов'язують державу та людей.

Війна змушує переосмислювати тактику та стратегію розвитку. Саме тому ми повертаємо до державних органів деякі інструменти, які раніше поглинула цифровізація. Ідеться про фельд'єгерську пошту та паперовий документообіг. Розглядаємо їх як резервні інструменти посилення системи громадського управління.

Боляче визнавати, але війна відкидає нас. Ми будували цифрову європейську держслужбу. А тепер – повертаємось до "паперової" рутини. Але це виправдано, оскільки так уникнемо критичних ризиків.

Ми попри все зберігаємо ставку на цифровізацію. Навіть за умов блекауту використовуємо робочі цифрові інструменти. Зазначу, що ці напрацювання мають достатню міцність. Проілюструю цю тезу прикладом роботи інформаційної системи управління персоналом на держслужбі HRMIS. 10 жовтня, у день масових обстрілів російськими терористами та перебоїв з електрикою, система зареєструвала 128 авторизацій користувачів. Це вчетверо менше, ніж звичайно. Для виходу на колишній рівень охоплення системи знадобилося три дні.

Ці складні три дні, коли машини були безсилі, стабільність державного управління забезпечили люди. Вони - наш головний капітал. Його наявність дозволить нам після Перемоги повернутися до повноцінної Є-держави. Упевнена в цьому.