Вбила чоловіка-тирана і уникла в'язниці: сповідь дніпрянки, яка стала жертвою насильства

"Заміж вийшла в ранньому віці, але по любові. Спочатку все було добре. Я народила сина, ми з чоловіком робили все, щоб він ні в чому не потребував.

Але коли син підріс, чоловік різко запив. Працював, але при цьому кожен день випивав і ледве доходив додому. Найстрашніше чекало попереду – чоловік почав бити мене. Унаслідок чогось або без причини – неважливо ... Бив ногами і руками всюди, де тільки можна. Але я терпіла. Терпіла заради сина. Так як розуміла, що одній виховувати буде важко.

Тільки зараз розумію, що була дурною і не заслуговувала такого. Я жила як раніше: виховувала сина, готувала, прибирала, дбала про чоловіка, в загалом, була ідеальною домогосподаркою і дружиною. Але при цьому кожен день доводилося вислуховувати безглузді претензії з боку чоловіка, а до того ж отримувати удари. Але в один день все кардинально змінилося...".

"Жити з чоловіком-тираном – це не жити взагалі. Таке безлад я терпіла довгі роки...

День, коли все сталося, я запам'ятала назавжди. Це було свято – Яблучний Спас. Чоловік був у друзів і добротно випив. Додому завалився "в мотлох" і вкотре почав ображати і принижувати мене. Він не тільки бив до втрати свідомості, а й тиснув морально. Добре, що хоч сина не чіпав.

В результаті чоловік настільки довів, що на нервовому грунті я не витримала і завдала йому 16 ножових поранень... Поліції у всьому зізналася сама. Пізніше, коли прийшла до тями, дуже картала себе за цей вчинок. Я пролила чимало сліз, були і істерики, але нічого виправити вже не могла".

"Мені погрожував серйозний термін. Правоохоронці вели розслідування кілька місяців. Уникнути в'язниці мені допомогли син, сусіди і просто небайдужі люди.

Мене всі давно знають як спокійну і тиху людину. Друзі та знайомі завжди дивувалися, як така тихоня живе з чоловіком-тираном і все терпить.

Так, мій син створив петицію і почав збирати підписи, що я зробила подібний злочин тому, що захищалася від чоловіка, який стільки років гнобив і бив мене.

Я до сих пір думаю, що Бог все-таки мене вберіг і допоміг мені. Петиція набрала потрібну кількість підписів. Я вдячна донині кожному, хто зрозумів мене і підтримав. Це мої родичі, сусіди і просто звичайні жителі. Завдяки їм я не потрапила за ґрати.

Звичайно, були і є люди, які не розуміють мого вчинку і засуджують. Так, я зробила жорстоке вбивство. Але я навіть ворогу не побажаю пережити те, що терпіла довгі роки. В результаті суд засудив мене до умовного засудження. Я сиджу вдома, і можу виходити на вулицю, але тільки до певного часу. Рівно о 19:00 я повинна бути вдома, так як в цей час щодня приїжджає поліція і перевіряє чи я на місці".

"Жити під постійним наглядом поліції – нелегко. Але я не сумую і продовжую жити далі.

Я рукодільниця з дитинства і мені це подобається. Зараз я працюю швачкою на дому. Свої послуги поширюю через знайомих і оголошення в інтернеті.

Клієнтів багато і всі залишаються задоволені. В принципі, в день я можу заробити від 500 гривень і вище, і мені цього вистачає, так як працюю я практично щодня.

Син з дружиною та онуками приходять до мене на вихідних, і ми проводимо час разом. Близькі друзі постійно дзвонять, я часто ходжу до них в гості або вони до мене. Я рада, що поруч зі мною є люди, які підтримують і допомагають у всьому. Я і моя сім'я намагаємося не згадувати минуле. Я живу тільки справжнім.

Хочу додати, що не варто терпіти приниження, образи, а тим більше побиття з боку близької людини. Краще піти і відпустити, але жити спокійно, ніж терпіти і бути постійно в страху".