Чи треба закривати університети і на кого навчатись, аби мати роботу? Інтерв'ю Співаковського

8 хвилин
28,1 т.
Чи треба закривати університети і на кого навчатись, аби мати роботу? Інтерв'ю Співаковського

Як вибрати професію, щоб у майбутньому не опинитися "за бортом"? Чи правда, що сучасна школа безнадійно відстала від життя? Навіщо Україні сотні вишів і чи покращиться якість освіти, якщо скоротити їхню кількість? Чому сучасним школярам варто розповідати про соцмережі й криптовалюти? Що робити з хабарництвом у вишах і куди податися, якщо ти не вступив?

Про це OBOZREVATEL розмовляв із Володимиром Співаковським, засновником першої в Україні приватної школи "Гранд".

"Якщо в країні 100 тисяч айтішників, час створити інформаційні війська"

– Володимире Михайловичу, в Україні в розпалі вступна кампанія, і так багато розмов, що юридичні та економічні спеціальності, які були модними в нульові, та й зараз престижні, стануть неактуальними, що вчитися треба на айтішників, бо решту замінять роботи... Що порадите – на кого вчитися?

Відео дня

– Роботи з часом багато функцій замінять, але подивімося, що було до роботів. Грубо кажучи, тисяча йде вчитися на співаків, сотня співає в ресторанах, десять виступають на сцені, а чи є на цю тисячу один Паваротті? Так і серед економістів, юристів. Що, всі залишалися в професії і ставали зірками? Робототехніка, звісно, розвивається і впроваджується в багато галузей – у світі. Але в Україні темпи такі, що роботи замінили поки тільки пилосос. Тому вчіться на кого хочете, того, до чого душа лежить.

У нас, до речі, і до IT-спеціальностей специфічний підхід. Вважається, що це обов'язково технарі: інженери, програмісти, тестувальники... А про букву "і" ми чомусь забули – що йдеться все-таки про інформаційні технології, інформація набагато ширша, ніж інформатика!

Інформаційна епоха наздогнала нас, а працювати з інформацією ми не вміємо. Як добувати інформацію, фільтрувати, що фейк, а що ні, верифікувати, захищати дані... Ось чого потрібно навчати і вчитися!

Я взагалі вважаю: якщо в країні вже 100 тисяч айтішників, час створити інформаційні війська, які будуть не лише відбивати напади противника, а й формувати порядок денний у світовому інформаційному полі.

– Тобто майбутнє все-таки за спеціальностями, пов'язаними з інформацією?

– Не лише технічними. Тому я не прихильник ранньої спеціалізації і того, що в школі немає "потрібних" і "непотрібних" предметів. Коли батьки говорять дитині: "Нам потрібна математика, а історія не потрібна" – це неправильно. На уроках математики не вчать розуміти причинно-наслідкові зв'язки. На уроках математики вчать тільки математики. Ну як це – сказати: "У жодному разі не йдіть на юристів і економістів"? Навпаки, не вистачає народу розуміння, що таке економіка і якою вона має бути. І хороший курс правознавства кожному потрібен.

– Учні та батьки щороку ниють: така складна програма, навіщо дітям голови забивають...

– А я скажу, що треба знати ще більше. Уявіть собі хайвей, яким не можна рухатися повільніше ніж 120 км на годину. Якщо ви будете їхати зі швидкістю 30, ви будете заважати руху. Так от, світ рухається зі швидкістю навіть не 120, а 200, а школа дає інформацію зі швидкістю 15-20! Я нарахував 100 явищ, які вже зараз повинні бути у школі, принаймні озвучені. Це штучний інтелект, це блокчейн і криптовалюти, big data, кібербезпека, квантові науки, поведінкова економіка. Це digital art: дайте ви дітям не малювання сонечка, поля і бджілок, а комп'ютерні програми для малювання, вони вже цим живуть!

Співаковський: "Про соцмережі потрібно у школі розповідати, і менше буде трагедій, як із цими смертельними іграми "Синій кит"

Їм це цікаво, вони одне одному посилають ці картинки, не вилазять із соцмереж... Про соцмережі і як перевіряти інформацію, теж потрібно в школі розповідати, і менше буде трагедій – як зі смертельними іграми "Синій кит". Подобається нам це чи ні, діти цілодобово сидять у планшетах, телефонах, комп'ютерах. Треба підказати їм, як використовувати гаджети для отримання нових знань, а не просто дивитися тік-ток і блогерів, котрі двох слів зв'язати не можуть.

– Як усе це в шкільну програму вмістити?

– Знаєте, у Стародавній Греції трагедії Евріпіда грали три-чотири тижні. Люди могли піти додому вечеряти або поспати, потім повернутися – а дія триває. Сьогодні, якщо ви захочете подивитися постановку Евріпіда, це буде дві-три години, без шкоди для змісту! Те саме зробити зі шкільними математикою, фізикою, хімією...

– Стиснути-ущільнити.

– І вивільнити час на інші заняття. Знання повинні бути сучасними, а не відірваними від життя. Та оскільки реформувати освіту так складно, що остання реформа була аж 500 років тому, і відтоді перелік предметів особливо не змінювався, можна піти іншим шляхом. Залишимо шкільну програму як є, але запропонуємо факультативи, альтернативні освітні платформи. Кажуть, треба перевчати учителів. Та не чіпайте ви їх, скажіть спасибі, що вони якось виживають! Учитель не зобов'язаний досконально знати, що таке блокчейн або кіберзахист. Є велика кількість позашкільних освітніх програм – дайте ази, зацікавте, і дитина сама почне шукати.

"Закрийте усе, залиште один Університет Шевченка або Могилянку – вони що, миттєво в десятку найкращих у світі увійдуть?"

– У попередньому інтерв'ю ми з вами обговорювали ЗНО з математики, яке провалила третина випускників. Що робити тим, хто через погані результати цього року не вступить?

– Піти працювати. Спробувати вступити в приватний виш або виїхати за кордон – там на ЗНО не дивляться. Але це не кожна сім'я потягне. Навчатися онлайн у будь-якому виші країни і світу і працювати. Або сісти на шию батькам, але я би не радив: краще вчитися онлайн і підвищувати свою ефективність, аніж жити, як кімнатна рослина.

Ви чули про систему "сендвіч"? Її англійці випробували, і вона успішно поширюється. Як у сендвічі чергуються тост, салат і ковбаса, так студент чергує навчання і роботу. Приміром, ти вступив на економіста чи фінансиста. Рік-два повчився – йдеш працювати. Дивишся, яких знань тобі не вистачає, щоб бути успішнішім, і береш уже кілька семестрів маркетингу або програмування, наприклад. Потім знову йдеш працювати, і не обов'язково туди, де раніше. І після шести років ти вже дуже дорого коштуєш. Тебе знають як фахівця і чекають! Це не вчорашній студент класичного вишу, який шість років тільки вчився, а тепер бідкається, що нікуди не беруть без досвіду, і йде в офіціанти.

– Наші заклади вищої освіти – гра, яка варта свічок? Нащо боротися за вступ до університету, диплом якого навіть в Україні не має ваги?

– До 2015-го року я видавав довідник для вступників. Тоді в Україні було 850 вищих навчальних закладів. Про кожен я знав усе: чи не шарашкіна це контора, чи є гуртожиток, хто ректор, хто декан, хто які хабарі бере...

– Має рацію Світовий банк – скорочувати й закривати?

– У мене вкрай непопулярна думка: закривати не можна. Навіть поганенька освіта краща, ніж жодної. Ну, закриєте ви педінститут у місті Глухові. Але є діти, для яких це єдина можливість отримати освіту. Не поїде він до Одеси, Києва чи Харкова. Його батьки отримують 5-7 тисяч гривень на місяць. Що ви йому запропонуєте? По дворах спиватися? Я, до речі, не особливо вірю, що закривати виші хоче Світовий банк.

– А хто?

– Коли в The Washington Post пишуть, що 2300 американських університетів перетворять на 50(!) освітніх хабів, це, звичайно, фантастика, але все-таки схоже на реформу системи освіти. А коли у нас кричать, що слід закрити "зайві" університети, перед очима будівлі. Заклади вищої освіти зазвичай розташовані у великих красивих будинках, із високими стелями, колонами, ліпниною...

Нерухомість! Ось ключове слово. Хтось при владі облизується на гарну нерухомість у непоганих місцях. На територіях вишів можна стільки житла побудувати! Квадратні метри, гектари – двигуни прогресу. А не турбота про якість освіти. Закрийте все, залиште один Шевченка або Могилянку – вони що, миттєво в десятку найкращих у світі увійдуть?

"Ми не пускаємо до себе чужі виші, щоб українцям не було з чим порівнювати"

– А чому, до речі, наші виші максимум 500-ті у світі?

– Був я в Албанії – не найбагатша країна Європи, правда? Але йду вулицею – філія нью-йоркського університету, міланського, женевського... А ми не пускаємо до себе чужі виші – щоб не було конкуренції, щоб українцям не було з чим порівнювати. Не впливає кількість навчальних закладів на якість освіти, зрозумійте. Працювати треба над якістю.

– Але не поїде на конференцію чи стажування дізнатися, як за кордоном працюють, викладач, який отримує 5 тисяч гривень на місяць. Вам не здається, що головна біда нашої освіти – злидні, із яких виростають ізоляція й корупція? Раніше в університетському середовищі період вступу називали "жнива". Зараз вони зсунулися на дати сесій і захистів. На ЗНО не взяли – візьмемо на сесіях. У новинах показували: батько випускника облив викладачку сина фекаліями – нібито за хабарі. Що з таким станом речей у вишах робити?

– Щоб кардинально щось поміняти, а не показово притиснути двох-трьох корупціонерів, які зарвалися, потрібен політичний вектор. Освіта не буває сама по собі. Якби завтра президент оголосив: "Ми країна авіаконструкторів, з давніми традиціями, досягненнями, і ми будемо випускати 200 літаків на рік!" – як думаєте, знаючи, що робота буде, підуть діти в авіаційний і в КПІ? Там конкурс буде 100 на місце, які тоді злидні?

"Навіщо вчитися?" – головне питання. Потім уже: де, чому, у кого, за скільки і яким має бути результат. Студент повинен розуміти, навіщо він вчиться, батьки – навіщо вони вчать своїх дітей, учитель чи викладач – навіщо він вчить. У нас все впирається у "навіщо". Навіщо вчитися, якщо ніде працювати? Заради "корочки"? Навіщо викладати якісно і чесно, якщо цю працю не цінують?

"Коли кожна людина в Україні зможе заробляти 3-5 тисяч доларів на місяць, не буде питання, як нам "зшити" схід і захід

– Я давно для себе вирішив, що таке національна ідея. Країну об'єднають... гроші. Не національна єдність, не релігійна, не збройні сили – гроші! Коли кожна людина в Україні буде розуміти, що завдяки якійсь концепції вона зможе заробляти 3-5 тисяч доларів на місяць, не буде питання: "Як нам "зшити" схід і захід?". Або яким чином повернути Крим. Що таке ІРА, ви знаєте?

– Ірландська республіканська армія.

– Правильно. Розформована, якщо не помиляюся, в 1997-му. Ну, років 15 точно ми з вами не чуємо, що в Ірландії щось палять, б'ють, підривають. Живуть люди спокійно, а скільки було терактів! І як усе закінчилося: приїхав Білл Гейтс, якого притиснули в Америці, бо не ту партію підтримав, зустрівся з керівництвом, попросив зібрати осіб 20 цих бандитів, найбільших, які там бігали-стріляли, і запропонував: "Хлопці, я як приїхав, так і поїду, можете тут хоч повбивати один одного, але є інший шлях. Я збираюся побудувати у вас 20 заводів, і ви, і ваші діти зможуть працювати й отримувати гідну оплату праці". Ті послухали, голови почухали... Воювати, в принципі, недешево. "Давай, будуй заводи!" І все заспокоїлося.

Тому що гризуться лише жебраки. Лише жебраками, голодними, зневіреними можна маніпулювати, тиснути на болючі місця. Забезпечена людина, яка твердо стоїть на ногах, не поведеться на це і не дозволить так із собою чинити.

– Тобто нам для щастя потрібен Білл Гейтс?

– Образно кажучи. У ролі Білла Гейтса може виступити і держава Україна. Я часто спілкуюся з представниками різних професій. Зустрічався з аграріями. Спитав у них: "От скільки Україна на рік заробляє в аграрному секторі?" Вони: "Ну, 10-15 мільярдів доларів. Може, 20". Запитую: "А 30 зможете?" Вони: "Легко!" – "Скільки вам для цього на вході потрібно?" – "Мільярдів три". У айтішників питаю: "Скільки Україна заробляє на вашій продукції на рік?" – "Розумієте, багато в тіні..." – "Хоч приблизно?" – "Десь три-чотири мільярди" – "А 10 зможете?" – "Легко!" – "А 15?" – "Н*фіг робити!" – "Що для цього потрібно?" – "5G і закони необхідні ухвалити".

Ви розумієте, про що я? Є люди, у яких є знання, бажання працювати і піднімати національні кластери: аграрний сектор, літакобудування, комп'ютерну інженерію, IT, той же туризм. Але без політичного вектора, волі перших осіб ми будемо вдовольнятися крихтами, а могли б у деяких галузях претендувати якщо не на весь шматок пирога, то на значну частину.