Вихід Росії з Договору про звичайні збройні сили в Європі: Кремль приховує величезні військові втрати

29 травня російський президент Володимир Путін підписав закон про денонсацію Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), який раніше ухвалила Держдума РФ. Фактично Росія призупинила участь у Договорі ще з 11 березня 2015 року, але досі юридично не оформлювала це, продовжуючи залишатись в ньому.

Основні параметри Договору ДЗЗСЄ

Варто згадати, що Договір про звичайні збройні сили в Європі був підписаний 19 листопада 1990 року 16 державами-членами НАТО та 6 країнами Варшавського договору. Його метою є обмеження на основні системи озброєнь, які можуть бути розгорнуті учасниками цього договору на територіях між Уралом та Атлантикою. Зокрема, основні ліміти були встановлені на межі не більше 40 тисяч танків, 40 тисяч артилерійських систем, 60 тисяч БМП та іншої броньованої техніки, 13,6 тисячі літаків та 4 тисяч ударних вертольотів. При цьому така кількість озброєнь ділилася навпіл між двома сторонами-підписантами, на той час НАТО і країнами Варшавського договору. Однак після розширення НАТО 2004 року Росія у 2007 році, перед вторгненням у Грузію, призупинила свою участь у ДЗЗСЄ, посилаючись на те, що Північноатлантичний Альянс не ратифікував Стамбульську Угоду 1999 року про адаптацію ДЗЗСЄ.

Росія планомірно виходить із континентальних договорів безпеки

Деякі експерти вже встигли висловити занепокоєння з цього приводу, як, наприклад, польські оглядачі порталу Defence24. На їхню думку, "це означає, що архітектура контролю над озброєннями за участю Росії демонтується Москвою. Питання у тому, якою буде відповідь НАТО і США. Завдання тут полягатиме, з одного боку, у збереженні згуртованості Альянсу, а з іншого боку, у створенні адекватного оперативного потенціалу".

Однак, найімовірніше, вихід Росії з ДЗЗСЄ на практиці нічого не змінює, оскільки Кремль фактично не виконував його умов протягом 16 років. Це лише завершує загальну тенденцію виходу РФ із ключових безпекових договорів, зокрема Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності та Договору про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-ІІІ), про ще вже писав OBOZREVATEL.

Росія приховує величезні втрати від моніторингу за умовами Договору

Варто зазначити, що Договір ЗЗСЄ містить у собі вкрай жорсткі вимоги щодо детального контролю за кількістю техніки, обміну інформацією, інспекцій на місці, інспекцій за викликом і моніторингу знищення надлишкових озброєнь. Учасники договору мають необмежене право стежити за процесом виконання договору, в тому числі за допомогою супутникового спостереження для перевірки розміщення великої військової техніки. Зокрема, російська квота декілька років тому передбачала розміщення 3 660 танків, 7 690 бойових машин, 4 634 артилерійських систем калібром понад 100 мм, 1 542 літаків та 365 ударних гелікоптерів. Однак за підсумками 15 місяців великої війни проти України російські втрати сягнули таких масштабів, що це необхідно приховувати як від самих росіян, так і від усього світу, особливо інспекцій з контролю за озброєннями.

Безпрецедентні втрати військової техніки ведуть до деградації військового потенціалу Росії

За достатньо консервативними оцінками порталу Oryx, документально підтверджені втрати російської армії у війні з Україною вже перевищили кількість у 10 000 одиниць. Зокрема, втрати російських танків досягли 2 000 одиниць, бойових броньованих машин всіх типів майже 4 900 одиниць, близько 400 машин зв’язку та управління, більш як 300 одиниць інженерної техніки, понад 800 одиниць артилерійських систем та РСЗВ, близько 120 зенітно-ракетних комплексів, 82 літаки та 90 гелікоптерів, а також близько 2600 транспортних засобів.

На думку українських фахівців, до цих підрахунків потрібно додати не менше 20-30% техніки, знищення якої просто не вдалось зафіксувати, особливо за лінією фронту – артилерії, зенітних систем, військового транспорту, інженерної техніки тощо. Також необхідно враховувати велику кількість техніки, яка виходить з ладу за умов безжальної військової експлуатації, що може збільшити цифри втрат російської армії на 40% і більше за окремими типами озброєнь.

Отже, вихід Росії з ДЗЗСЄ, окрім всього, має на меті приховати величезні втрати в нових і базових зразках бойової техніки російської армії, та заміну їх на старі моделі, про що свідчить масова розконсервація та направлення на фронт старих типів танків і бойових машин, артилерії та інших видів озброєнь. Відтак переозброєння української армії на техніку та озброєння НАТО є процесом, який має в майбутньому критично вплинути на якісну перевагу України на полі бою та допомогти ЗСУ виконати мету звільнення окупованих територій та встановлення справедливого миру на умовах нашої держави.