Блог | Трамп готує нові силові сценарії, а Путін втрачає союзників

Рейтинг президента США Дональда Трампа впав до критично низьких рівнів, що передбачувано повернуло в глобальний порядок денний агресивну зовнішню політику і стратегію "максимального тиску". Як повідомляють провідні світові медіа, США всерйоз опрацьовують нові силові та вкрай жорсткі санкційні сценарії щодо Ірану і Куби. Якщо The Wall Street Journal і Politico активно обговорюють можливість подальших точкових ударів по іранській військовій і ядерній інфраструктурі, то іспаномовні ЗМІ міркують про підготовку безпрецедентного економічного удушення Гавани.

Мета Вашингтона читається гранично ясно: це остаточний демонтаж комуністичного режиму на Острові свободи і радикальна зміна влади в Тегерані.

І тут на тлі гучних заголовків західної преси виникає абсолютно закономірне запитання, яке вже відкрито ставлять міжнародні оглядачі: а де в цей критичний час перебуває Росія, яка традиційно виступала головним геополітичним спонсором і захисником цих антидемократичних країн? Відповідь очевидна і для Заходу, і для самих розчарованих "союзників" Москви: Росія безнадійно загрузла у власних імперських амбіціях.

Поточна геополітична криза з усією безжальністю оголює першу найважливішу тезу: сьогодні Росія абсолютно не здатна надати дієву підтримку своїм авторитарним партнерам. Війна в Україні катастрофічно виснажила військові, фінансові та дипломатичні ресурси Кремля. Якщо в середині 2010-х років Москва могла дозволити собі швидке відправлення контингентів, як це було в Сирії, або видачу багатомільярдних кредитів, то зараз російський військово-промисловий комплекс працює на межі можливостей винятково для заповнення величезних втрат на українському фронті.

Куба, що перебуває на межі тотального енергетичного колапсу, так і не дочекалася від РФ рятівних танкерів із нафтою в потрібному обсязі. Іран, який відчайдушно чекав на сучасні системи ППО С-400 і винищувачі Су-35 для захисту від можливих ударів США, отримує їх із критичними затримками. Москва перетворилася з глобального безпекового донора на політичний тягар, яка сама принизливо просить у Тегерана ракети і дрони-камікадзе.

Друга загроза для Кремля має вже екзистенціальний характер. Москва залишиться на повній самоті на міжнародній арені в разі падіння режимів на Кубі та в Ірані. Ісламська Республіка і кубинська диктатура не просто ситуативні партнери, це ключові вузли російської антизахідної осі. Падіння режиму аятол позбавить РФ логістичного коридору на Південь і найважливішого каналу технологічного сірого імпорту для обходу санкцій. Крах диктатури в Гавані назавжди виб'є у Москви останній геополітичний плацдарм у Західній півкулі. Без зазначеної двійки союзників концепція "багатополярного світу", якою державна пропаганда РФ щодня годує внутрішню аудиторію, остаточно перетвориться на пил. Росія опиниться в геополітичному вакуумі, намертво затиснута між консолідованим Заходом і прагматичним Пекіном, для якого слабка, позбавлена сателітів Москва просто дешевий сировинний придаток.

У таких важких умовах перед Кремлем маячить реальна перспектива не тільки зовнішньополітичного банкрутства, а й внутрішньої дестабілізації. Відверта нездатність захистити своїх ідеологічних партнерів демонструє слабкість системи.

Висновок напрошується сам собою: тільки вихід із війни проти України здатний хоча б частково стабілізувати режим Путіна. Негайне припинення агресії, мабуть, останній шанс для влади вивільнити застряглі в нескінченних боях ресурси, загальмувати економічну деградацію і спробувати повернути собі суб'єктність.

Без цього кроку Росія приречена безсило спостерігати за тим, як Вашингтон методично усуває її союзників, поки вона сама стрімко скочується до статусу держави-ізгоя.