Блог | Та не кваптесь ви так зі своєю підтримкою, не всі одразу, зачекайте

Отже, міністр закордонних справ Сибіга заявив на брифінгу, що перемовини з РФ за американського лідерства зараз на паузі.

Пряма мова:

"Моє враження – що цей формат поступово досягає вичерпання обговорень, які можливі на такому рівні. Часом так виходить, що обговорюються ті ж самі питання вже по декілька разів.

<…> Тут є два напрямки: і активніша участь європейської сторони, а друге – зустріч на рівні Президента Зеленського та Путіна. Ми вважаємо, що саме така зустріч може принести і конкретні результати, і додатковий імпульс для завершення війни. Тому ми зверталися, в тому числі, до Туреччини і до інших партнерів щодо сприяння такій зустрічі".

Зі свого боку його колега за посадою – держсекретар США Рубіо, перебуваючи в Швеції, торкнувся тієї ж теми:

"На жаль, ці перемовини виявились безрезультатними. Ми готові й надалі виконувати цю роль. Незважаючи на неправдиві витоки інформації, незважаючи на розповіді про те, що ми змушуємо українців займати ту чи іншу позицію, що не відповідає дійсності.

<…> Протягом останніх кількох місяців ми відчували, що прогресу не було багато, але, можливо, динаміка зміниться. Ми також не зацікавлені в тому, щоб втягуватися в нескінченний цикл зустрічей, які ні до чого не приводять".

Таким чином, маємо повний американо-український консенсус щодо провалу зусиль у тристоронньому форматі, тобто фіаско всі розуміють, хоча відповідні заяви головними дипломатами України й США були зроблені – майже водночас – саме після зустрічей по черзі Трампа й Путіна з Сі.

При цьому на відміну від американців, яким все це, за великим рахунком, практично байдуже, Україна самоусунутись не може й прагне прямих перемовин Зеленського й Путіна, для здійснення й продуктивності яких намагається залучити Європу як сторону, що цьому сприятиме. 

Але наразі це не сторона, а сукупність багатьох різноманітних країн – переляканих і не дуже, дружніх, просто демонстративних чи взагалі втомлених не своїми турботами.

Сприяння ж – безумовно, необхідне, але не Європи як такої, бо ЄС у цілому реально здатний лише на заяви, що витягує з його країн Урсула, і всі це чудово розуміють (ЄС в цьому випадку є такою самою фікцією, як і так зване НАТО).

Тож потрібні конкретні сильні країни, що поєднують певну велич із хоча б якоюсь допомогою Україні: 

Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія (європейська частина G7) 

плюс Польща (бо велика за розміром/населенням і при цьому поруч, а тому мусить відчувати небезпеку). 

Їх спільна позиція на підтримку України мала б стати дієвим чинником наближення відносно успішного миру за тимчасового самоусунення Штатів, які приєднаються потім, щоб очолити процес, що вже майже відбувся…