Саміт 'Великої двадцятки': найкраща нагода для Заходу повернути Індію до своїх союзників
Незалежно від підсумків саміту країн "Великої Двадцятки" (G20), який відбувся цими вихідними в Індії, необхідно звернути увагу на важливу особливість, яка матиме неабияке значення на подальші події світі.
Йдеться про достатньо несподівану відмову китайського лідера Сі Цзіньпіна відвідати саміт, замість якого країну представив прем’єр-міністр Лі Цян. Такий крок від офіційного Пекіна ставить його в один ряд із токсичним лідером Росії Володимиром Путіним, який відверто боїться подорожувати далі своєї країни, відвідавши за час війни хіба що сусідні країни Середньої Азії. Як уже відзначало наше видання, відсутність Сі Цзіньпіна на саміті G20 сталася на тлі напруженості між Китаєм та Індією, що приймає саміт, через їхній спірний кордон і посилення зв'язків Нью-Делі зі Сполученими Штатами.
Зокрема, суперечності щодо кордону між Індією та КНР загострилися напередодні саміту "Великої двадцятки". Незадовго до цього у Китаї було опубліковано карту, на якій прикордонний район Аксайчин у Кашмірі та індійський штат Аруначал-Прадеш позначені як територія КНР, у відповідь на що Індія заявила рішучий протест Китаю. Фактично, цей крок Сі Цзіньпіна поклав край надіям на його зустріч із прем'єром Індії Нарендрою Моді, що могло б допомогти знизити дипломатичну напруженість між двома країнами.
Тому можна поки що обережно, але з надією прогнозувати всі ознаки розколу в рядах провідних гравців т.зв. Глобального Півдня, який використовують Китай та Росія для протистояння колективному Заходу. Нещодавній саміт БРІКС був тому підтвердженням, де Індія виступила проти розширення блоку та спроб Китаю остаточно перетворити його на "антизахідну коаліцію".
Підтвердженням цього є, наприклад, відмова Індонезії від участі в саміті. Зокрема, індонезійський міністр закордонних справ заявив, що "Індонезія відмовляється від запрошення. Уряд країни вважає, що БРІКС нестійкий альянс, якому бракує єдності між учасниками". Фактично, серед країн Глобального Півдня частково, але поступово формується розуміння того, що впадати в економічну та ресурсну залежність від авторитарних режимів Росії та Китаю набагато небезпечніше, ніж тісне співробітництво із Заходом. Саме тому Південноафриканська республіка так і не наважилась прийняти у себе на саміті Володимира Путіна, якому загрожує арешт за ордером Міжнародного кримінального суду, що раніше прогнозувалось нашим виданням.
Саме зараз для Заходу вимальовується чудова перспектива нарешті активізувати зусилля із залучення на свій бік такого важливого гравця на міжнародній арені, як Індія. Ядерна країна з майже півтора мільярдами населення за правильного підходу може поступово замінити Китай як промислово-ресурсна база та стати головною ланкою в логістичних сполученнях між Європою та Азією. Останній момент надзвичайно важливий, адже логістичний проєкт Китаю "Один пояс, один шлях" багато в чому базувався на шляхах через Середню Азію та Росію. Тому вже зараз Захід та Індія можуть планувати створення транспортної альтернативи через Аравійський півострів, Ізраїль і Туреччину в Європу. Також у контексті цього варто загадати про початок великої американо-індійської кооперації у сфері напівпровідників.
Окрім того, повідомляється про масштабний контракт на постачання Індії майже тисячі нових пасажирських літаків ВС Boeing та Airbus до 2032 року, що абсолютно неможливо уявити, якби Делі мав плани майбутньої конфронтації із Заходом. Також у логіку цих рухів вкладаються вищезгадані процеси перенесення виробництва багатьох західних компаній в Індію.
Отже, зараз Індія вирішує доленосне для себе і світу питання, яким шляхом піти – погодитись на участь у глобальному проєкті взаємовигідного співробітництва із Заходом або зайняти позицію невтручання. Саме останній варіант може зіграти злий жарт з індусами – у майбутньому військовому протистоянні з Китаєм можна залишитись без західної підтримки, а ставка на зброю російського виробництва може стати програшною, адже Росія в умовах своєї війни вже не здатна забезпечити належний експорт озброєнь.
Відтак Індія, яка всю свою історію з моменту здобуття незалежності намагається будувати демократію, набагато ближча до Заходу за своїми політичними принципами, ніж тоталітарний комуністичний Китай.