Росія ризикує втратити азійські ринки збуту нафти: Туреччина і Саудівська Аравія остаточно беруть під контроль сирійські енергоресурси

Наприкінці грудня 2024 року міністр енергетики Туреччини заявив, що Анкара допоможе Сирії відновити видобуток нафти та газу. Насамперед це стало можливим завдяки падінню проросійського режиму сирійського президента Башара Асада та приходу протурецьких політичних сил, що кардинально змінює зовнішньополітичний та зовнішньоекономічний вектор Сирії як держави.

Падіння режиму Асада вплине на світові нафтові ціни та бюджет Росії

Фактично Туреччина в результаті падіння проросійського режиму Асада може отримати достатньо широкий доступ, а можливо й необмежений доступ, до видобутку сирійських нафти та газу. При цьому варто згадати, що Туреччина не є членом ОПЕК (Організації країн-експортерів нафти), тому не обтяжена обмеженнями цієї організації щодо норм видобутку та продажу нафти. З урахуванням того, що країни, які не входять в ОПЕК (зокрема, США, Бразилія та Гаяна), у 2025 році також планують збільшувати видобуток нафти, це може стати великою проблемою для Російської Федерації через неминуче зниження цін на цей продукт. Загалом все це можна розглянути як частину стратегічного плану Саудівської Аравії із завоювання нафтового ринку Азії. Головна боротьба на цьому ринку ведеться із Росією, яка поки досить успішно постачає свою нафту в Індію, Китай та інші країни регіону.

Саудівська Аравія успішно бореться з РФ за азійський ринок збуту нафти

Ще з осені 2024 року Саудівська Аравія поступово збільшувала частку видобутку нафти, відповідно наростивши обсяги продажів у Китай. Недаремно російські нафтові аналітики б’ють на сполох: "Саудівська Аравія мовчки збільшує постачання своєї продукції за кордон та має претензії до Росії за її невиконання квот зі скорочення виробництва та експорту. При цьому обмеження порушують кілька країн, але, на думку Ер-Ріяда, Москва не має на це права, оскільки перебуває серед лідерів картелю і має показувати приклад іншим". Як падіння режиму Асада, так і подальше витіснення Росії із Сирії повністю відповідає інтересам Туреччини й низки арабських країн на чолі із Саудівською Аравією та Катаром.

Туреччина прагне зменшити енергозалежність від Росії

Не менш важливим фактором для Туреччини стає не тільки доступ до можливостей експорту сирійських нафти та газу, а й покриття власних потреб у цих енергоресурсах. Завдяки цьому може відбутись суттєве скорочення залежності в імпорті Туреччиною російських нафти та газу, що стане великим плюсом для геополітичних позицій Анкари та великим мінусом для бюджету та "нафтової дипломатії" Кремля. Необхідно зазначити, що на сьогодні Сирія видобуває лише 30 000 барелів нафти на день, тобто лише 5% від обсягів 20-річної давнини та лише 2,5% від потенційних доступних потужностей Сирії з урахуванням нових технологій. Тож потенціал Сирії з видобутку нафти можна оцінити від 600 тис. до 1,2 млн барелів на день. Крім того, для нового сирійського уряду інтенсифікація видобутку нафти й газу та вихід на енергетичний ринок вкрай необхідні максимально терміново для вирішення завдань політичної, економічної й соціальної стабілізації в країні.

Тому 2025 рік тільки розпочався, а від Туреччини вже надходять сигнали про готовність замінити Росію як постачальника газу до Європи, адже вона має досить розвинену інфраструктуру та вже постачає блакитне паливо до кількох європейських країн.

Туреччина готова створювати альтернативні шляхи постачань газу в Європу

Постачання газу з Туреччини здійснюються до Молдови, Болгарії, Угорщини, Румунії, Північної Македонії через російські газопроводи "Блакитний потік" та "Турецький потік", а також спільний проєкт газопроводу Азербайджану та Ірану TANAP. Зокрема, турецька преса зазначає: "Ситуація між Росією та Україною зміцнить позицію Туреччини як безпечної альтернативи РФ. Туреччина вже певний час є безпечним маршрутом транспортування газу. Це значною мірою пов'язано з її географічним розташуванням, а також газовою інфраструктурою. У разі посилення потужностей, що з'єднують Туреччину з Грецією та Болгарією, з'явиться потенціал для експорту великих обсягів газу, зокрема турецького, на європейські ринки. Туреччина є одним із найважливіших маршрутів, особливо для країн Південно-Східної Європи".

Так, можна констатувати, що склалась певна неформальна коаліція країн (передусім Туреччина, Саудівська Аравія та Катар), які у власних економічних і геополітичних інтересах поставили на меті витіснення Росія з Сирії, що і було реалізовано успішним наступом військ опозиції та подальшим падінням режиму Башара Асада. Не в останню чергу цьому сприяли також США та Ізраїль, який вирішував ще важливіші питання власної військової безпеки. Тому в цій ситуації можна згадати досі нереалізований проєкт катарсько-турецького газопроводу в Європу. На думку деяких експертів, в інтересах саме Росії було підтримувати режим Асада і перманентну війну в країні, аби не допустити побудови альтернативного шляху газу в Європу. Тому геополітична поразка Кремля в Сирії має багато негативних наслідків для Росії, які ще матимуть тактичний вплив як у найближчому, 2025 році, так і стратегічний вплив у наступні роки.