Блог | Рейс у майбутнє. Чому досі не покарали Путіна?

Про десяті роковини знищення російськими військовими літака Малайзійських авіаліній згадали майже всі провідні світові медіа. Проте катастрофа, про яку 10 років тому говорили як про найжахливіший символ війни, яку Росія розпочала проти України, поступилася новим масштабним трагедіям, а її організатори не тільки не покарані, але й продовжують планувати нові війни й нові вбивства, пише Віталій Портников для "Радіо Свобода".

Я добре памʼятаю той шок, який охопив світ увечері після появи повідомлення про знищення літака. Люди несли квіти до посольств, політики й громадські діячі вимагали припинення війни.

Я б навіть сказав, що тільки після цього злочину світ усвідомив всю трагічність й масштабність того, що відбувалося "на землі" – на землі України, бо до загибелі пасажирів малайзійського літака багато хто сприймав напад Росії на Україну як черговий незрозумілий регіональний конфлікт "вдалині" від цивілізації. А тут всі реально побачили до чого ж можуть призвести амбіції Володимира Путіна.

Путінська Росія остаточно повернулася в СРСР

Насправді то був рейс у майбутнє, у недалеке наше майбутнє. Бо тоді стало очевидно, що Росію не лякає вбивство людей, що у Москві не збираються ані вибачатися, ані виправдовуватися. А це означало, що путінська Росія остаточно повернулася у Радянський Союз з його знищенням південнокорейського пасажирського літака.

Цей злочин став одним з найбільш травмуючих спогадів мого дитинства – коли я бачив на телевізійному екрані начальника радянського Генштабу маршала Миколу Огаркова, мене охоплював лютий сором, що я є громадянином такої злочинної підступної держави, в якій цінність людського життя дорівнює нулю. Незалежність України мала для мене значення, до речі, ще й тому, що відкривала можливість позбутися цієї дикої держави не шляхом еміграції, а разом із своєю країною. Але сама дика держава, як виявилося, нікуди не зникла й продовжувала свої криваві жнива. Й 10 років тому мене вже охоплювала лють. Лють, а не сором – в цьому також був прогрес десятиріч життя без Радянського Союзу. Але люди продовжували гинути…

Рейс MH-17 виявився рейсом у майбутнє ще й тому, що він продемонстрував готовність російських керівників до злочинів будь-якого масштабу й відсутність реальних правових інструментів для покарання за ці злочини. Такі події якраз і відкривають шлях до великої війни, бо переконують її майбутніх організаторів у їхній безкарності. І Володимиру Путіну, до речі, саме тому так було важливо звільнити з українського слідчого ізолятора Володимира Цемаха, єдиного з ймовірних учасників і свідків знищення літака, захопленого українськими розвідниками під час блискучої спецоперації.

Путіну потрібно було переконати своїх соратників в тому, що він не кине напризволяще жодного з учасників своїх злочинів, не пошкодує зусиль для допомоги найменшому з "гвинтиків". А чому? Не з емпатії, звичайно, а з необхідності довести, що нікому з учасників майбутніх масових злочинів нічого не загрожуватиме у майбутньому.

Дитячі іграшки стали сумним символом

В результаті навіть міжнародний суд в Гаазі визнав винними у знищенні літака звичайних "стрілочників", та й до тих не мав навіть теоретичної можливості дотягнутися. Той факт, що головний фігурант того процесу, колишній полковник ФСБ Ігор Гіркін через кілька років після довічного вироку в Гаазі буде доставлений до колонії у Росії, варто вважати хіба що сумною іронією.

Непокараність зла призводить до того, що зло стає звичаєвим. Готовність світових медіа обговорювати безглузді російські "версії" катастрофи малайзійського літака призвела до того, що зараз російські керівники називають містифікацією власні злочини у Бучі. Трагічно обірваний рейс MH-17 дійсно став рейсом у майбутнє саме тому, що продемонстрував, у якому напрямку рухатиметься світ, який ми за інерцією все ще продовжували тоді вважати стабільним і…мирним.

А це були останні дні мирного світу, це була його агонія. І дитячі іграшки з літака, розсипані по чорному попелу окупованої української землі, стали сумним символом цих останніх днів.