Блог | Радіаційне забруднення не визнає державних кордонів – час для нової правової та політичної реакції

Захоплення Запорізької атомної електростанції стало першим в історії випадком окупації найбільшої атомної електростанції Європи військами держави-агресора. Однак, подальші події свідчать, що проблема вже давно вийшла за межі питання контролю над одним об’єктом.

Особливе занепокоєння викликають удари по об’єктах ядерної інфраструктури України, зокрема по місцях зберігання відпрацьованого ядерного палива та інших критично важливих елементах ядерного циклу. Навіть якщо такі атаки не призводять до негайного радіаційного викиду, сам факт створення ризику пошкодження ядерних матеріалів становить серйозну загрозу міжнародній безпеці.

Чому це має особливу правову оцінку

На відміну від більшості військових об’єктів, атомні станції, сховища відпрацьованого ядерного палива, системи енергозабезпечення реакторів та інші елементи ядерної інфраструктури належать до об’єктів, пошкодження яких може спричинити наслідки, що містять катастрофічну загрозу цивільному населенню і не обмежуються територією однієї держави.

Радіаційне забруднення не визнає державних кордонів.

Тому атака на такі об’єкти фактично створює загрозу не лише Україні, а й усій Європі та міжнародній спільноті.

Додаткова правова кваліфікація

Окрім акту агресії та порушення законів і звичаїв війни, такі дії можуть містити ознаки:

- створення загрози масового ураження цивільного населення;

- ядерного тероризму;

- екоциду;

- злочинів проти людяності у разі доведення системності та спрямованості на цивільне населення.

Особливо важливим є документування не лише фактичних наслідків, а й самого рівня створеного ризику.

У міжнародному праві відповідальність може наставати не лише за катастрофу, яка вже сталася, а й за свідоме створення загрози її виникнення.

Чому недостатньо лише фіксувати воєнний злочин

Після кожного удару по об’єктах ядерної інфраструктури Україна традиційно порушує питання про черговий воєнний злочин.

Проте масштаби ризиків потребують ширшого підходу.

Йдеться про системну практику використання загрози ядерної катастрофи як інструменту військового та політичного тиску.

Фактично формується новий вид міжнародної протиправної поведінки — використання ядерної небезпеки як засобу шантажу держав і народів.

Що необхідно робити на національному рівні

1. Створити окремий напрям розслідувань

Доцільно сформувати міжвідомчу групу за участю:

- Офісу Генерального прокурора;

- Служби безпеки України;

- Державної інспекції ядерного регулювання України;

- Міністерства енергетики України;

- профільних наукових установ.

Її завданням має бути не лише документування руйнувань, а й встановлення рівня потенційної радіаційної небезпеки кожного інциденту.

2. Формувати окремі кримінальні провадження

Кожен удар по ядерному об’єкту повинен отримувати окрему кваліфікацію за статтями про:

- агресивну війну;

- порушення законів та звичаїв війни;

- екоцид;

- терористичну діяльність;

- диверсію проти критичної інфраструктури.

3. Створити державний реєстр злочинів проти ядерної безпеки

Україна могла б першою у світі створити окремий офіційний реєстр злочинів проти ядерної та радіаційної безпеки під час війни.

Що необхідно робити на міжнародному рівні

Звернення до МАГАТЕ

Україна має ініціювати в Міжнародне агентство з атомної енергії:

- спеціальні місії розслідування кожного інциденту;

- підготовку окремих міжнародних доповідей;

- ухвалення рішень про неприпустимість будь-яких військових дій поблизу ядерних об’єктів.

Міжнародний кримінальний суд

Матеріали повинні системно передаватися до Міжнародного кримінального суду як докази умисного створення загрози для цивільного населення.

Генеральна Асамблея ООН

Україна має ініціювати спеціальну резолюцію про:

- неприпустимість окупації атомних електростанцій;

- неприпустимість атак на сховища ядерних матеріалів;

- визнання ядерного шантажу окремою формою міжнародно-протиправної поведінки.

Міжнародний Суд ООН

Доцільним є формування окремого юридичного досьє щодо порушення міжнародних зобов’язань у сфері ядерної безпеки для використання в процесах перед Міжнародним Судом ООН.

Політичне питання: чи настав час говорити про державний ядерний тероризм?

Світ уже визнав, що загроза застосування ядерної зброї є неприйнятною.

Проте сьогодні виникла нова проблема — використання загрози аварії на атомних об’єктах як інструменту політичного та військового тиску.

Коли держава:

- захоплює атомну електростанцію;

- розміщує на її території військову техніку;

- перетворює ядерний об’єкт на військовий щит;

- допускає або здійснює удари по об’єктах зберігання ядерних матеріалів;

- використовує ризик радіаційної катастрофи для тиску на інші держави,

виникають вагомі підстави для постановки питання не лише про державу-агресора, а й про практику державного ядерного тероризму.

Саме тому Україна повинна ініціювати міжнародну дискусію щодо створення спеціального правового механізму відповідальності за використання загрози ядерної катастрофи як інструменту війни та політичного шантажу.

Сьогодні йдеться вже не лише про захист України. Йдеться про захист усієї системи міжнародної безпеки, побудованої після катастрофи Чорнобильської катастрофи, і про недопущення формування небезпечного прецеденту, за якого ядерні об’єкти можуть стати заручниками збройних конфліктів.