Прозахідний кандидат має великі шанси змінити Ердогана: які перспективи співробітництва з Україною

14 травня 2023 року в Туреччині мають відбутися президентські вибори, перші після переходу країни до централізованої президентської форми правління, які цього року було вирішено об’єднати з парламентськими. Тож майбутнє вельми впливової країни в регіоні й у світі, яка нещодавно серйозно постраждала від руйнівного землетрусу, залежатиме від результатів цих виборів.

Лідер опозиції випереджає президента Ердогана за результатами опитувань

Саме так вважає більшість експертів і журналістів, адже політична напруга в турецькому суспільстві досить висока через доволі полярні підходи до майбутнього країни основних кандидатів на посаду президента. За повідомленнями турецьких та західних ЗМІ, прогнозується рекордно висока явка на виборчі дільниці, що зумовлено чималими соціально-економічними проблемами серед багатьох верств турецького суспільства.

Як свідчать соціологічні опитування, чинний президент Туреччини Реджеп Ердоган відстає від свого головного суперника Кемаля Киличдароглу на п'ять відсотків (за даними опитування Konda). Симпатії громадян фіксуються на позначці близько 43,7% на користь президента Ердогана та 49,3% на користь лідера опозиції Кемаля Киличдароглу – йому не вистачає менше 1% голосів для перемоги в першому турі. Варто зауважити, що в разі неотримання жодним з кандидатів більше ніж 50% голосів виборців буде призначено другий тур, який орієнтовно запланований на 28 травня.

Тим часом за кілька днів до дня виборів 14 травня з президентських перегонів знявся один із чотирьох кандидатів – Мухаррем Індже від Партії Вітчизни. За свідченнями місцевих видань, до цього його змусили загрози публікації компромату непристойного характеру, які він встиг назвати фейковими. І хоча його партія офіційно не підтримувала ані Ердогана, ані його опонента Киличдароглу, аналітики впевнено прогнозують, що потенційні виборці Індже точно не будуть голосувати за Ердогана, що може дати його головному супернику бажані декілька відсотків фори, достатніх навіть для перемоги в першому турі. Крім того, фактор молоді, яка вже має право голосу і становить близько 5 млн осіб, може суттєво вплинути на успіх прозахідного кандидата Киличдароглу.

Кемаль Киличдароглу позиціонується як альтернатива "автократу" Ердогану

Якщо більш детально зупинитись на постаті глави турецької опозиції 74-річного Кемаля Киличдароглу, опозиціонера з великим стажем боротьби за владу, та його політичних позиціях, то можна відзначити, що "прозахідним" та ліберальним політиком він може називатись лише у порівнянні з Ердоганом. Не секрет, що чинний президент не цурався відверто автократичних методів правління та завжди був прибічником "особливого шляху Туреччини", маневруючи між великими гравцями на міжнародній арені.

Отже, Кемаль Киличдароглу активно використовує невдоволення багатьох турків суворими методами Ердогана на свою користь. Показовими є його слова на одному з передвиборчих заходів: "Незалежність судової системи, свобода ЗМІ, свобода вираження думок – усе це потрібно повернути. Нашими пріоритетами будуть економіка та демократія. Турецька нація не може дозволити собі втратити ще п'ять років на Ердогана", з натяком на безперспективність майбутньої політики свого суперника.

Прозахідний вектор турецької опозиції як основа для розширення підтримки України

Найбільшу цікавість для України становлять можливі зміни векторів у зовнішній політиці Туреччини в разі перемоги на виборах Кемаля Киличдароглу. Серед них можна очікувати активізації роботи з повернення сирійських біженців, для чого опозиція вже заявляла про готовність домовлятись з режимом Асада в Дамаску. Багато надій покладається на те, що перемога опозиції приведе до відмови від антиамериканської та антизахідної риторики, до відновлення співпраці з європейськими партнерами та реанімації переговорів з ЄС, узгодження політики в межах НАТО та остаточного розблокування заявки на членство в Альянсі Швеції, що неодноразово обіцяв Киличдароглу. У військовому плані анонсовано прагнення повернутися до програми озброєння американськими літаками 5-го покоління F-35, з якої Туреччина була виключена після придбання російських систем С-400, а отже, скасування цих санкцій вимагатиме позбутися російських ЗРК. Для України дуже бажано було б отримати ці комплекси для посилення нашої ППО, що, власне, і пропонували США Туреччині, однак офіційна Анкара відмовила в цьому.

З іншого боку, є немало аспектів турецької зовнішньої політики, які, найімовірніше, залишаться незмінними. До них можна віднести кіпрське питання, напружені відносини з Грецією та Вірменією, підтримка тюркістських рухів за межами Туреччини. Крім того, не варто очікувати від Киличдароглу приєднання до санкцій Заходу проти Росії, перегляду Конвенції Монтре, відмови від російського газу та співпраці з РФ у галузях туризму, енергетики та зовнішньої торгівлі, тобто тих речей, які суперечать глибинним інтересам турецької держави.

Проте навіть за таких умов Україні потрібно буде налагоджувати ще тісніші зв’язки з "прозахідним" урядом Киличдароглу в разі його перемоги, акцентуючи зусилля на військово-технічному співробітництві, розширенні постачання зброї, підтримці експорту зернових з України, а головне – на підтримці Туреччиною майбутньої української заявки на вступ у НАТО.