Піонтковський: США вже розуміють, що путінський режим треба міняти, він – васал Китаю

У політиці США останнім часом стався докорінний перелом: керівні еліти починають справлятися зі своїми фобіями розвалу Росії, стверджуючи, що режим Путіна треба змінювати. Збереження нинішнього імператора РФ загрожує для вільного світу ще більшими наслідками. У межах проєкту "Орестократія" Андрій Піонтковський, публіцист і аналітик, розповів про нові тренди в американській політиці щодо майбутнього пострадянського простору, а також як руйнування Кримського мосту вплине на перебудову Росії.

– Не встиг президент Франції Макрон з'їздити в Китай до Сі, як став першим лобістом китайських інтересів у Європі… Що сталося?

– На Макрона дивляться як на зрадника, тим більше, що Америка тричі рятувала Францію у світових війнах – у першій, другій і третій, холодній. Макрон зробив безпрецедентну заяву: в конфлікті США та Китаю навколо Тайваню Франція не займатиме чийсь бік. Це зрада стосовно маленької держави Тайвань, що процвітає економічно.

Найбільша подія останніх місяців – спроба Китаю створити імперію зла; американці називають його "легіоном пітьми". Поїздка Сі до Москви показала, що Путін є васалом, лідер КНР вручив главі РФ ярлик на правління до 2030 р. – у стилістиці та практиці Золотої Орди. Пам'ятаєте його слова: у цій країні будуть вибори наступного року, і я впевнений, що добрий російський народ обере цю людину, яка сидить навпроти мене… Сі поїхав, підписавши 14 економічних угод, які передавали в розпорядженні Китаю економічні ресурси Східного Сибіру та Далекого Сходу. Де-факто все це передано під час п'ятнадцятирічної політики Путіна, його створення зон розвитку спільно з Китаєм, тепер лідери закріпили ситуацію де-юре.

За тиждень до поїздки Сі до Москви міністерство природних ресурсів Китаю опублікувало карту Китаю та його сусідів, де всі населені пункти на території РФ – від Владивостока до Байкалу – написані так, як вони називалися до анексії цих територій за Пекінським договором. Причому психологічно момент вибрано дуже точно: Путіна лише оголошено у розшук як міжнародного злочинця, візит Сі до Москви був украй для нього важливий. За цих обставин у Москві ніхто не наважився пікнути проти такої витівки.

Стопами лідера приїхав китайський військовий міністр, який три дні в Москві, по суті, займався інвентаризацією, мовляв, що ще є такого цікавого з гнилого російського військового промислового комплексу, що ще можна використовувати в Китаї з багатств Сибіру.

– Ми якось "втратили" Макрона...

– Звичайно, відбулося безпрецедентне вербування Макрона. Усі чудово розуміють, що Сі вже відкрив усі карти й практично оголосив про свої плани військовим шляхом приєднати Тайвань. Він, власне, й отримав свій третій термін, переконавши партійне керівництво КНР, що поверне на батьківщину Тайвань. У результаті він став заручником своїх обіцянок. Він розуміє, що Америка найближчими тижнями відновить економічну блокаду Китаю, і передусім технологічну. Адже грандіозний успіх Китаю, який вражає весь світ, ґрунтується на трансфері західних сучасних технологій, які щедро надавали західні компанії, насамперед американські.

Друге, санкції США – просто смертельний удар для економіки. Але… Макрон не просто приїхав, він приїхав із керівниками найбільших французьких компаній, він забезпечив Китаю технологічний тил. Це, звичайно, слабше, ніж повний доступ до всіх американських технологій, але принаймні це дуже серйозний прорив. Ба більше, Макрон самовпевнено обіцяв йому підтримку всього Європейського Союзу… Але це викликало різку реакцію низки європейських країн – і не лише наших традиційних друзів прибалтів, поляків, а й Німеччини, яка різко засудила Макрона за його поведінку.

З огляду на цю нову геополітичну ситуацію, Америка чудово розуміє: за спиною гопника, який програв війну, набагато серйозніший противник оголосив війну США, тому російську голову потрібно відрубати, і якнайшвидше. По-перше, не забуваймо про ядерний потенціал; військові технології, що залишилися, можуть стати повністю ресурсом Китаю. По-друге, Америка не може сама захистити Тайвань, їй потрібні союзники.

Китай – це основна небезпека, але з цього випливає, що з меншою небезпекою треба закінчувати якнайшвидше, щоб її ресурси не опинилися в розпорядженні Китаю і щоб продемонструвати нашим потенційним союзникам на Далекому Сході рішучість Америки захищати свої цінності й принципи.

– Це повтор "казусу Меркель", німецька канцлерка сподівалася через економічні контракти контролювати Путіна, а Америка, мовляв, штучно вигадує проблеми у відносинах із РФ. Ситуація повторюється і з Макроном щодо Китаю. Що спонукає французького президента займати деструктивну позицію?

– По-перше, я б посперечався тут із вашою аналогією з Меркель. Вона була досить цинічною, але якісь ілюзії, що економічними зв'язками можна виправити Путіна, були.

У Макрона зараз, коли він відверто анонсував своє глобальне суперництво, аж до військового зі США, жодних ілюзій не може бути. Це традиція французької політики після Другої світової: Сі завербував Макрона так само, як Сталін у 1944 році завербував Де Голля. Щоправда, Сталін мав дуже серйозні підстави вербувати: він призначив Францію переможцем у II світовій, проти чого заперечували і Рузвельт, і Черчилль… вони в труні бачили цього Де Голля і цю Францію. У Франції на одного французького патріота було 10 колабораціоністів. Де Голль дуже оцінив сталінську послугу, і підлещування перед Кремлем стало традиційною його політикою. Франція позиціонує себе як якийсь посередник між Заходом і Москвою, це завжди було фішкою Франції, ну і перш за все це вияв марнославства французької еліти. Протягом усієї холодної війни Франція постійно покусувала Америку та загравала з Москвою. Вершиною цього цинізму став вихід із військової організації НАТО й перенесення штаб-квартири Альянсу. Офіс у Брюсселі опинився в середині 60-х років, спочатку НАТО розташовувалося в Парижі.

За поведінкою Макрона видно, що французам потрібно постійно підкреслювати комплекс неповноцінності своєю геополітикою: їм треба бути в кожній геополітичній бочці затичкою. Ми ж бачили, що Макрон продовжував традицію всіх французьких президентів і до останнього моменту телефонував до Путіна, зустрічався з ним. Але після того, як Путіна вже оголосили воєнним злочинцем, коли зрозуміло вже було, що його політична зірка згасає, Макрон просто замінив Кремль на Пекін, і ту саму деголлівську гру тепер розігруватиме з іншим патроном.

– Німеччина не підтримала Макрона у цій ситуації: була різка заява Бербок, міністерки закордонних справ ФРН, яка розкритикувала позицію французького президента. Німеччина розуміє ризики французької гри?

– Німеччина пережила найгострішу кризу в серпні минулого року. Можна пожартувати, що криза сталася після того, як президент ФРН Штайнмаєр провів кілька годин в українському укритті під час військового нальоту. Повернувшись, він виголосив історичну промову. Той Штайнмаєр, який раніше для українського вуха був символом згідливості з РФ і викручування рук Україні, той самий Штайнмаєр виступив із дуже емоційною промовою та дуже щирим покаянням: "Я відповідальний за політику "Путін – ферштейн", я думав, що вона позбавить нас війни, приведе до якоїсь співпраці Росії із Заходом, але саме ця політика призвела до війни – і тому потрібно від неї відмовитися. РФ і ФРН – противники, своєю війною в Україні Росія спалила всі принципи європейської безпеки".

Німцям не звикати, вони мали велику школу моральності після падіння гітлеризму, і тому ця витівка Макрона зі зрадою вільного світу заради якоїсь "особливої великої ролі" Франції у відносинах із тоталітарною державою щиро обурила німців.

– Важлива проблема сьогоднішньої війни – західні партнери, насамперед США, поки що не розуміють, що робити з Росією та Путіним у післявоєнний період, після виходу України на межі 91-го року… Що далі? Є багато фобій – страх розвалу Росії, страх міжусобних воєн, страх ядерної зброї. Чому досі немає важливих відповідей?

– Ось ці фобії переживали практично всі, зокрема – і керівництво байденівської адміністрації. Згадайте американського президента Джорджа Буша, переможця холодної війни, який продемонстрував ті ж комплекси у своєму Kyiv Chicken Speech. Він умовляв ВРУ, яка здебільшого складалася з комуністів, у жодному разі не оголошувати незалежність України. Ті самі страхи перед невизначеністю.

Так, Україна перемагає і вийде на межі 1991 року, але по той бік залишається величезна країна, яка любить лякати фразою про 11 часових поясів, страшилками про класичну російську смуту, Громадянську війну тощо. До масштабування китайської загрози Захід думав, що краще залишити Путіну владу, бо інакше виникне страшна загроза російської смути. Зараз вони розуміють, що "Путін при владі" – це повне підпорядкування Росії та всіх її ресурсів Китаю, який фактично оголосив нам тотальну війну. Це гірше за всяку велику російську смуту. Тому вирішальний перелом свідомості відбувається буквально на наших очах.

Тон задав ексрадник Трампа Болтон у своїй знаменитій статті: що ми маємо зробити після перемоги України, щоб розрубати російсько-китайську вісь. Вони поки що не дійшли остаточних висновків, але нас має надихати передумова до перемоги України (у цьому ніхто не сумнівається). По-друге, вони не люблять говорити цю фразу "зміна режиму", але вже мають на увазі, що режим потрібно "change", тому що він – васал Китаю. При цьому всі розуміють, що після падіння режиму, звичайно, велика загроза розпаду Росії.

– Точка розвалу Росії – це програш у війні?

– Так, це програш у війні, падіння режиму, але повернімося тоді до маркерів успіху чи неуспіху цього наступу. Успіх – це знищення Кримського мосту. Тому що знищення Кримського мосту перетворює на котел усе це кримське угруповання, армія змушена звідти втікати, і це великий військовий результат, і ще більше – політичний, психологічний успіх. Цього путінський режим не витримає.

Будь-який відхід режиму – це загроза розпаду, але в цьому випадку величезну роль відіграватиме Китай. По-перше, він візьме у цьому участь, ось ці "перейменовані" території просто негайно забирає собі. У Пекіна будуть великі можливості підпорядкувати різні якутські республіки, західно-сибірські республіки, перетворити їх на свої протекторати, отримавши той самий результат, якого хотіли уникнути, – повне підпорядкування значної частини Росії Китаю.

З іншого боку (я продовжую обговорення учасників у цій дискусії), на першому етапі до влади прийде якась, скажімо, націоналістично-орієнтована група, і нові правителі Росії просто зобов'язані будуть побачити ту реальну загрозу, яку становить для них Китай, а Китай уже перестане соромитись. Він поки сподівається, що Путін буде до 30-го року, а в разі раптового відходу Путіна, він почне там рішучі дії. Повторюся: не можна відкидати появу в РФ якоїсь націоналістичної сили, що розуміє величезну небезпеку Китаю, яка знайде порозуміння з охочими відокремитися регіонами – у прагненні чинити опір поглинанню Китаю.

– Якщо наші західні партнери, американці зокрема, щиро бажають, щоб ми "відрубали" Крим від решти Росії, чому досі немає озброєнь далекого радіуса?

– Тому що досі вони працювали в іншій парадигмі, досі опір цієї групи Саллівана був досить серйозним, у них були якісь аргументи, і, крім того, ці аргументи підтримувала республіканська партія.

Нині ситуація змінилася кардинально. Зміна загроз має вплинути на дії американської влади.

– Якщо ми беремо за точку відліку руйнування Кримського мосту, що далі відбуватиметься у Росії, у Москві?

– Ці всі колосальні лінії напруженості – між штурмовиками "Вагнера" та генеральним штабом, які просто ненавидять один одного, між керівними елітами, загальний економічний настрій (про який ми знаємо завдяки відомим розмовам Йосипа Пригожина з Ахмедовим): усе це вибухне, і Путіна буде зміщено.