Пацюка загнано в кут: що говорять на Заході про "хотєлки" Кремля та переговори Байден-Зеленський-Путін

Минулий тиждень був насичений політичними подіями – спочатку президент США Джо Байден поговорив телефоном із главою Кремля Володимиром Путіним, а потім провів переговори з українським лідером Володимиром Зеленським. Тема обговорень ось уже кілька місяців не змінюється: загроза вторгнення російських військ та "гарантії безпеки" щодо НАТО.

Що про це говорять західні експерти та ЗМІ – розповідає OBOZREVATEL.

Путін сам не знає, до чого веде

Британський експерт по Росії, професор Марк Галеотті в газеті Telegraph пише: Захід "ще має час, щоб врятувати Україну від агресії з боку Путіна". Фахівець пояснює, що глава Кремля – опортуніст, його стиль – створити кризу і плутанину, а потім уже дивитися, що з цього вийде і яку можна отримати вигоду.

З цієї причини, упевнений Галеотті, російський лідер і сам не знає, чим закінчиться нинішня криза довкола стягування військ до українського кордону. "Насправді це потрібно сприймати як шанс. Відповідь Заходу на ці провокації – кроки, що підвищують ціну війни та одночасно підвищують ймовірність деескалації через переговори, – все ще можуть вплинути на його розрахунки", – пише експерт.

Політолог визнає, що західні країни навряд чи захочуть ризикувати своїми солдатами. Але є багато інших способів, якими можна змусити Москву поплатитися.

Крім економічних санкцій є й інші асиметричні відповіді – від дій розвідки до прямого звернення до російської громадськості. Але стримування має доповнюватися дипломатією, і в цьому контексті важливими є переговори Вашингтона та Москви, які заплановані на початок січня.

З Росією треба жорсткіше

Після другої розмови президентів Байдена та Путіна американський аналітичний центр "Atlantic Council" опублікував відкритий лист 24 експертів із зовнішньої політики. Серед них – ветерани дипломатії, включаючи колишніх послів у Росії та Україні, високопосадовці Держдепу, а також військові у відставці. Вони закликали Вашингтон жорстко відповісти на вимоги Москви.

Кремль звинувачує НАТО в "цілеспрямованих провокаціях" і погрозах, хоча досі Альянс продовжує дотримуватися зобов'язань перед Росією. Москва також висуває нездійсненні вимоги, маючи на увазі так звані "гарантії безпеки", та готує ґрунт для війни з Україною, вважають експерти.

Аналогічної думки дотримується і сенатор-республіканець Джим Ріш. "Росія висунула ці вимоги з повним розумінням, що їх неможливо прийняти", – нещодавно заявив він і наголосив, що РФ могла свідомо це зробити, щоб, отримавши західне "ні", створити привід для нової війни.

У зв'язку з цим американські експерти вважають, що адміністрація Байдена має:

• Погодити з європейськими партнерами найсерйозніші санкції на випадок російської агресії проти України, причому агресії у будь-якій формі та будь-якого масштабу. А також описати ці санкції Кремлю, давши їжу для роздумів.

• Збільшити постачання озброєнь Україні, включаючи протитанкові комплекси Javelin, ЗРК Stinger та протибатарейні радарні системи Q36.

• Почати нарощування сил на східному фланзі НАТО і пояснити Росії, що цей процес прискорюватиметься чи зупинятиметься залежно від її поведінки.

• Перейти у наступ у війні заяв і домагатися засудження Росії із боку G7, ОБСЄ та ООН.

• Водночас демонструвати готовність до переговорів, але таким, де на порядку денному будуть не лише вимоги Москви, а й претензії НАТО до Росії.

Європі час змінити ставлення до Росії

Журналіст авторитетного німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung Клаус-Дітер Франкенбергер також закликає західні країни, зокрема ЄС та Німеччину, до жорсткості рішень у спілкуванні з Кремлем.

Він вважає, що Штати, незважаючи на заяви Байдена, надто зайняті внутрішніми проблемами, тому Європі доведеться міняти свою лінію у відносинах із Китаєм та Росією.

"Треба набагато рішучіше реагувати, коли РФ робить замах на європейські цінності та європейський порядок. Для своїх сусідів з їхніми проблемами Євросоюз – це сила, яка несе порядок. Його завдання – стабілізувати становище у них, інакше ця нестабільність звалиться на нього самого", – пише видання.

Ще один оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung Райнхард Фезер запитує: як часто Москва може повторювати свої загрози без конкретних дій? За його словами, з кожним новим раундом вербальної ескалації з боку Кремля зростає можливість нападу на Україну.

"Якщо до цього справді дійде, то вже не матиме значення, чи буде за цим продуманий сценарій російського керівництва, за яким потрібно було створити привід для нападу, чи РФ просто опиниться заручницею власної політики загроз".

"Маленька переможна війна" обернеться проти Путіна

Британська газета Times пише, що становище Путіна вже не виглядає таким непохитним, як раніше: рейтинг падає, а молодь або аполітична, або підтримує опозицію, репресії проти якої засуджують і багато зірок шоу-бізнесу.

"Тому, хоч вимога Кремля зупинити розширення НАТО, схоже, і випливає зі щирого переконання російської еліти, що Альянс є для неї загрозою, багато хто боїться, що Путін дивиться на новий виток конфлікту з Україною як на спосіб підштовхнути ентузіазм росіян щодо його прав щонайменше зупинити спад", – пише видання.

Водночас співрозмовники Times наголошують, що війна з Україною може обійтися Росії так дорого, що навпаки розгорне громадську думку проти Путіна.

Росія – головне завдання Байдена на 2022 рік

На думку газети Observer, Путін хоче повернутися в дев'яності – у період, коли колишні країни Варшавського договору та балтійські держави ще не вступили до НАТО. Але західний альянс має дати чітко зрозуміти главі Кремля, що такий небезпечний ревізіонізм є неприйнятним.

Росія не може мати права вето на вступ України до НАТО, так само як Путіну не може бути дозволено реанімувати поняття "близьке зарубіжжя", відновити сфери впливу або диктувати Заходу, де йому розташовувати своє озброєння.

Ситуація у 2022 році ускладнюється тим, що європейські лідери, за оцінкою Observer, не можуть бути повністю впевненими у підтримці президента Байдена: він зараз надто зайнятий своїми внутрішньополітичними проблемами та протистоянням з КНР.

Відчуваючи слабкість Штатів, східноєвропейські країни, зокрема, стривожені заявою Вашингтона, що США готові розглядати "російські занепокоєння щодо НАТО" – а також агресивною вимогою негайних поступок, яку висунув Путін, пише Observer.

У цьому контексті викликає тривогу публікація колишнього офіцера американської армії Девіда Пейна в журналі The National Interest. Він вважає, що США можуть виключити зі складу НАТО Латвію, Литву та Естонію заради стратегічних домовленостей із Росією щодо створення східноєвропейської "буферної зони".

У межах цієї угоди незалежність балтійських держав буде гарантована Москвою в обмін на їхній вихід із Альянсу. В обмін на створення сухопутного мосту, який зв'язує Росію з її калінінградським анклавом через Білорусь і Литву, Кремль виведе всі свої наступальні сили з Калінінграда.

А після виходу Росії з Шанхайської організації співпраці США погодилися б залишити склад НАТО – який продовжить існувати як організація колективної безпеки під керівництвом Європи, і закрити більшу частину своїх іноземних.

Остання битва Путіна

Російський опозиційний журналіст Костянтин Еггерт у своїй колонці для DW згадує одну з найвідоміших історій про Володимира Путіна – розповідь про щура, якого він спробував переслідувати. Сьогодні, вважає експерт, ця метафора важлива як ніколи.

"Просто йшов сходами, спускався, щур побачив, почав його ганяти. Загнав його в якийсь кут. А він розвернувся і побіг за мною. І не просто побіг, він ще й зі сходів на сходи, з перельоту на переліт. Намагався стрибнути мені на голову. Це всі повинні мати на увазі. Краще ніколи нікого в кут не заганяти".

Еггерт зазначає, що в Кремлі з тривогою стежать за модернізацією Збройних сил України і співробітництвом з НАТО, що зростає. Українські війська використовують бойові дрони Bayraktar, а військовий флот реалізує масштабну програму модернізації за активної участі Великої Британії.

"Плюс Україна регулярно бере участь у спільних навчаннях з країнами Альянсу. Кораблі НАТО ходять до берегів Криму, а літаки-розвідники США літають біля самих рубежів самопроголошених "республік" Донбасу. Все це, з позиції Москви, здатне в найближчому майбутньому привести Київ до рішення відвоювати контрольовані Кремлем райони на сході. Зрештою, це буде не перший такий випадок: у 2020 році Азербайджан несподівано досяг успіху в подібному починанні в Нагірному Карабасі", – констатує він.

До того ж Путін не може дозволити собі лише заради телефонних розмов із Байденом двічі на рік ганяти до українського кордону і назад майже 200 тисяч військовослужбовців та тисячі одиниць техніки. Такі дії, вважає Еггерт, створюють враження нерішучості та слабкості, насамперед серед російських військових.

"А цього Путін завжди прагне всіма силами уникати. Адже для нього першорядне значення має збереження незаперечного авторитету в елітах. Це – один із основних інструментів забезпечення стабільності режиму. Генерали – одне з найважливіших угруповань у російській верхівці, яке має завжди відчувати, що її сприймають всерйоз", – підкреслює він.

Глава Кремля дає зрозуміти: він готовий відвести збройні сили від кордону з Україною, але лише після того, як НАТО відмовиться від обіцянки прийняти до своїх лав Україну та Грузію, зроблену на саміті Північноатлантичного альянсу в Бухаресті у 2008 році.

"Путін свідомо ставить Заходу майже нездійсненні умови. Схоже, він боїться упустити сприятливі – з його погляду – умови. А тому розглядає протистояння як стратегічну неминучість, а майбутній успіх – як свою історичну спадщину. Тож забудьте про саміти Хрущова з Кеннеді та Брежнєва с Ніксоном. Нинішнє керівництво РФ бачить себе набагато відчайдушнішим і вільнішим у виборі засобів, ніж пізні Совєти", – резюмував експерт.