Блог | "Настав час" подумати про посилення санкцій за Крим

Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер під час виступу у варшавській філії The German Marshall Fund заявив, що "настав час" подумати про посилення санкцій за Крим". "Важливо, що США, ЄС, Україна та інші країни не визнають російської анексії Криму. Я думаю, що настав час подумати про те, як ми можемо зробити нашу позицію більш жорсткішою, включаючи наслідки за поїздки, торгівлю і бізнес-контакти з цією територією", - розповів він, - пише Лариса Волошина для День. - Тобто, якщо відкинути офіціоз про невизнання анексії, санкції пропонується посилити проти тих, хто користується краденим, але не проти безпосередньо крадія.

Про ембарго на енергоносії, про відключення країни-агресора від всіх джерел фінансових надходжень наразі не йдеться. Більше того. На думку Волкера, проблеми з Кримом є ідентичними до окупованого Донбасу. Єдиною різницею Волкер назвав те, що на відміну від Донбасу на лінії розмежування немає регулярних бойових дій з українськими військами. Змальована Волкером картина є типовою для західного мислення. В Криму, як і на Сході країни, відбувається збройний міждержавний конфлікт. Страждає мирне населення, зникають і гинуть люди. Все так. Але на Донбасі, як і в Криму, агресор той самий - Російська Федерація, стосовно якої Захід воліє "не нагнітати".

Читайте: Мы возвращаем Крым. Пожалуйста, отмените санкции

Направду, Схід України окупований Російською Федерацією так само, як і Крим. Не повсталими шахтарями, яким Росія поставляє зброю та боєприпаси. Не місцевими бандформуваннями, посиленими відпускниками та заблукалими російськими військовими. Донбас окупований російською армією, російськими владними структурами, які здійснюють ефективний контроль над цими територіями. Як і в Криму. Але тільки-но виникає потреба приборкання загарбницьких намірів Росії, одразу ж колективний Захід не знаходить нічого кращого, як "поговорити". Нікого не засмучує, що країна-агресор хоче говорити як країна-посередник, країна-гарант миру в регіоні. Про українську Конституцію, про державний устрій країни, яку вона залила кров‘ю. Про вигаданих австрійським генштабом бандерівців, які окупували "братній український народ". Про все, що завгодно тільки не про свою провину.

В нещодавньому листі міністра закордонних справ Великобританії Бориса Джонсона теж з‘явився красномовний пасаж. Після нищівної критики дій Російської Федерації в Криму і на Сході України Джонсон повідомив, - і тут увага! - що Британія буде посилювати тиск - проводити "рішучий діалог".

Коли голова зовнішньополітичного відомства країни-підписанта Будапештського меморандуму пропонує забалакати країну-масового вбивцю - це вражає. Особливо, коли забалакати не аби як, а "рішуче". В цьому є щось божевільне, погодьтеся. Але найцікавіше, Джонсон пропонує залишити санкції за агресію проти України розділеними: за Донбас – окремо, за Крим – окремо. Тобто, заберіться з Донбасу, на якому вас нібито і нема, і ми послабимо тиск до легких санкцій за Крим, на якому ви, безумовно, є. Чим це відрізняється від слів Волкера про те, що ситуація в Криму є ідентичною до Донбасу? Хоча, насправді все навпаки. Тут теж проглядається намагання карати за неприкриту і визнану окупацію м‘якіше ніж за "підтримку" якихось трактористів та туристів з найближчого зарубіжжя.

Читайте: У Собчак относительно Крыма очень странная идея

Ще один захисник українського суверенітету – це Німеччина, яка будує "Північний потік-2", засідає у Норманському форматі і далі будує. Хоча весь світ в один голос говорить про те, що цей газопровід є політичним, а не економічним проектом. Все це нагадує втілений в реальності радянський віршик-кривляку "А у нас в квартирі газ. А у вас? А у нас газопровід. Ось". А у українців, виходить, "якійсь конфлікт, який ми час від часу модеруємо. З ким конфлікт, ми поки до кінця не визначилися. Але про всяк випадок зберігаємо дуже-дуже глибоке занепокоєння. Таке життя. А кому зараз легко?". Українцям пропонується втішати себе тим, що до Нормандського формату прив‘язані Мінські домовленості, до яких, в свою чергу, прив‘язані санкції. Але на цьому гарні новини закінчуються. Те, що Україна зобов‘язана встановити на своїх територіях широку російську автономію, якось забувається. Попередня ж автономія - Кримська - в Нормандському форматі взагалі не згадується. Питання відновлення територіальної цілісності України знову роз’єднане. Після того, як санкції за Донбас будуть зняті, все що нам з вами залишиться - це дуже глибоке занепокоєння стосовно Криму і російська автономія на Сході, від якої Захід відсторониться як від внутрішньої проблеми України.

Допоки Захід буде продовжувати натякати Росії на її роль у подіях в Україні, доти вона буде не розуміти натяків. Адже так зручніше. І вигідніше. Карати треба злочинця, а вже потім – його "подільників", а не навпаки. Ми дуже багато говоримо про допомогу Заходу. Так, наче мова іде про загальнолюдське рішення перемогти і покарати агресора. Але це не так. Захід не хоче перемагати Росію. Перемогти хижу імперію - це наше з вами історичне завдання. За допомогою Заходу, але основний тягар все одно лягає на українські плечі.

Українська держава має зосередитись на поєднанні питань Криму і Донбасу, на визнанні факту російської агресії проти суверенної України, яка здійснюється військовими, економічними, дипломатичними, інформаційними і диверсійними методами. Ми маємо відстоювати свої національні інтереси, які полягають в тому, що "традиційному впливу РФ на пострадянський простір" має бути покладено край. Після падіння Радянського Союзу Російська Федерація намагалася стати флагманом всього пострадянського простору. Але неоімперіалізм, схильність Кремля до авторитаризму та загальна економічна деградація призвели до того, що навіть найближчі до Росії країни поступово відходили від неї. Російській Федерації було дедалі складніше утримувати пострадянський простір в своїй орбіті виключно за рахунок економічних та політичних важелів.

Читайте: Письма из России: вопрос о Крыме и Донбассе решен. Обсуждать нечего

Відкрита агресія проти України – це остання спроба Російської Федерації поборотися за зону впливу на всьому пострадянському просторі. Російські лідери неодноразово наголошували на невизнанні суверенітету незалежних держав-сусідів. Тому сьогодні, коли в перемовинах по Україні на столі переговорів опиняються українські національні інтереси – це ніщо інше, як намагання виступати у ролі метрополії по відношенню до колишніх колоній. Таким чином Кремль хоче отримати згоду на здійснення регіонального впливу вже військовими методами. Заходу пропонується відвернутися від варварства і розділити бариші, на які путінський режим розраховує від експлуатації народів колишнього Радянського Союзу. Україна тут не ціль Кремля. Вона засіб. Лакмус на те, чи погодиться цивілізований світ з відродженням в Європі нового колоніального центру впливу. Згода на те, щоб відстала недоімперія мала право на здійснення агресії на території суверенних держав – це те саме, що погоджуватися з допустимістю рабства, колоніальної експлуатації та інших ганебних для цивілізації речей.

Варварство не можна толерувати. Тому що будь-хто, хто заплющує очі на дикунські методи, сам стає дикуном. Росія намагається залякати Захід війною в Україні. Звабити його. Захід же уникає усвідомлення, що погодившись на російські пропозиції, він відступить від фундаментальних принципів і згодом остаточно втратить себе. Історична і геополітична місія України полягає в тому, щоб відстояти себе у цьому "рішучому діалозі" між двома божевільними: маніяком і самозакоханим сліпцем.