Море перетворилося на срібне дзеркало: астронавт з МКС показав вражаюче космічне фото

Астронавти, які перебувають на Міжнародній космічній станції (МКС), розвивають дослідження Землі, фотографуючи її з космосу. Так нещодавно француз Тома Песке показав, як з орбіти виглядає Київ. А тепер його колега зробив нове приголомшливе фото.

Як пише видання Live Science, неназваний учасник 67-ї експедиції зафіксував, як море навколо двох грецьких островів перетворилось на блискучу зеркальну поверхню. Знімок було зроблено 25 червня за допомогою цифрової камери, спрямованої в ілюмінатор МКС, і опубліковане на сайті Обсерваторія Землі NASA.

Незвичайний вид води пояснюють сонячним світлом, що відбилось від нерухомої її поверхні і потрапило прямо у камеру на орбіті. Найбільша ділянка суші в центрі фотографії – це Мілос, грецький вулканічний острів площею 151 квадратний кілометр, поруч з яким знаходиться крихітний Антимілос площею всього у 8 квадратних кілометрів. Срібляста вода, що оточує острови – це Міртойське море на північний захід від Мілоса і Критське море на південний захід. Обидва вони є частинами Середземного моря.

Дзеркальний ефект може виникати на абсолютно спокійній поверхні води без хвиль. Дещо схоже можна спостерігати з берега під час сходу чи заходу сонця. Але з космосу така вода виглядає, як дзеркальна пляма площею до сотень квадратних кілометрів. Хвилясті лінії на його поверхні – це невеличкі хвилі, спричинені вітром або глибоководними течіями, а закручені сліди – обертові океанські течії. Як правило їх не видно з космосу, але коли вода стає, як дзеркало, вони проявляються у вигляді своєрідних подряпин на його поверхні.

Так вихор на схід від Мілоса є не типовим виром, який затягує все, що упіймає, на дно, а ділянкою, яка відіграє важливу роль у підтримці прилеглих течій, котрі переміщують поживні речовини через океан. Тоді як довга пряма лінія в нижньому лівому куті фото швидше за все, є слідом від корабля.

Але найцікавішою особливістю фотографії, певно, є частково приховане хмарами скупчення ліній на північно-східному узбережжі Антимілоса. Це так звані "внутрішні хвилі", вони рухаються вертикально під поверхнею. На відміну від поверхневих хвиль, які в основному викликаються океанськими течіями або сильними вітрами, внутрішні хвилі є результатом гравітаційних хвиль. Вони виникають через те, що моря складаються із шарів води з різною щільністю через коливання температури та солоності. Коли вони зустрічаються, виникає такий ефект. В даному разі їх викликають різні припливи.

У нормі внутрішні хвилі проходять через воду без видимого сліду. Але сонячні відблиски забезпечують необхідний контраст, щоб висвітлити приховані під поверхнею хвилі. Інші зображення сонячних відблисків, зроблені астронавтами та супутниками, також можуть виділяти атмосферні гравітаційні хвилі, які іноді утворюються там, де зустрічаються атмосфера та поверхня океану, створюючи масивні брижі на поверхні. Такі сонячні відблиски можна використовувати для вивчення гравітаційних хвиль над і під поверхнею.

За даними NOAA, дослідники також використовують зображення сонячних відблисків для відстеження розливів нафти, тому що нафтові плями на поверхні океану відбивають менше світла, ніж вода. Однак для інших вчених, які вивчають моря і покладаються на знімки для відстеження цвітіння водоростей або спостереження за кольором океану, сонячні відблиски можуть завдавати незручностей. В результаті цим вченим часто доводиться видаляти сонячні відблиски зі своїх супутникових зображень, повідомляє NOAA.

Як писав OBOZREVATEL, фотографії, зроблені за допомогою ехолокатора, дозволяють також вивчати морське дно. Так наприкінці квітня дослідники знайшли місце, де затонув підбитий ЗСУ російський крейсер "Москва".