Ердоган лякає Захід війною: підступний блеф, щоб примусити Ізраїль до переговорів?

На тлі загострення ситуації в секторі Гази та ризиків ще більшої ескалації у зв’язку з планами Ізраїлю провести наземну операцію з ліквідації терористичного угруповання ХАМАС доволі радикальною виявилася реакція Туреччини. Президент цієї країни Реджеп Ердоган під час пропалестинського мітингу в Стамбулі фактично став прямо погрожувати Заходу, висловивши фразу: "Ви хочете війну між хрестом та півмісяцем?", натякаючи на війни мусульман проти християн.

Агресивна риторика Ердогана – намагання врятувати власні рейтинги

Попри всю жахливість і небезпечність таких заяв, ретельний аналіз позицій і можливостей низки ісламських країн щодо Палестини дає змогу зробити зовсім інші висновки. З огляду на глибоку економічну кризу в Туреччині та наслідки руйнівного лютневого землетрусу, можна констатувати, що персональний політичний авторитет Ердогана серед населення є вельми невисоким. Свідченням цьому були травневі вибори, де він переміг конкурента з вкрай незначним відривом.

Особливо це стосується більш прогресивного населення великих міст, а підтримка Ердогана традиційно потужна в провінції. Тому педалювання палестинської проблеми є намаганням здобути собі популярність у максимально широких народних мас через залучення релігійного контексту та відволікання їх від внутрішніх проблем. Цей підхід досить звичний для популістсько-авторитарних режимів, яким, на жаль, є режим чинного турецького президента. Тому реальна конфронтація із Заходом для Туреччини буде катастрофою передусім з економічного погляду, не кажучи вже про військову складову.

Не всі ісламські країни готові до конфронтації із Заходом

Схожі висновки можна зробити також за цілою низкою інших мусульманських країн, які опосередковано втягнуті в палестинський конфлікт. Єгипет, який межує із сектором Гази безпосередньо, формально засудив дії Ізраїлю, але максимально відсторонився від ситуації, закривши свої кордони для палестинців. Крім того, за даними західної преси, Єгипет намагався попередити Ізраїль та США про можливі терористичні атаки в регіоні, хоча пізніше це було спростовано. Схоже діє й Катар, також формально засудивши Ізраїль, але продовжуючи підтримувати зв’язки із США та Європою щодо врегулювання ситуації. Крім того, вже повідомляється про значну роль Катару в питаннях звільнення ізраїльських заручників. Знову ж таки, Катар повністю залежить від експорту своїх нафтогазових ресурсів, тому конфронтація із Заходом для нього катастрофічна.

Саудівська Аравія намагається врятувати зірване зближення з Ізраїлем

Відповідно, і Саудівська Аравія, зближення Ізраїлю з якою зірвало вторгнення ХАМАС, про що раніше писало наше видання, вимушена була засудити Ізраїль, скасувавши низку зустрічей із західними лідерами країн. Однак, з іншого боку, Саудівська Аравія натякає про можливість повернення до зближення з Ізраїлем у разі певних умов. Цими умовами є передусім відновлення переговорного процесу із Палестиною замість силової операції. У підсумку Саудівська Аравія, яка подібно до Катару, теж критично залежить від Заходу в питаннях експорту енергоносіїв та імпорту озброєнь для власної безпеки, теж ризикує отримати катастрофічні наслідки від розриву відносин із Заходом.

Захід має зосередитись на боротьбі з безпосередньою загрозою Ізраїлю

У підсумку можна констатувати, що ісламський світ умовно поділився на два табори. Так, майже всі країні гнівно засудили дії Ізраїлю, йдучи на поводку настроїв широких народних мас своїх країн. Однак у реальності багато з них не мають можливості, бажання, а головне – доцільності вступати у конфронтацію і розривати всі зв’язки із Заходом. На іншому боці ми спостерігаємо найбільш радикальні країни, які готові та частково вже воюють з Ізраїлем усіма можливими засобами. Це Іран, Ліван, Сирія та їхні терористичні угруповання на кшталт руху Хезболла тощо. Крім того, важливо пам’ятати, що реальними "ляльководами" цих режимів є великі монстри, зокрема Росія та Китай. Саме нейтралізацією цих учасників конфлікту та їхніх альянсів із РФ та КНР мають зайнятись Сполучені Штати та союзники, причому якнайшвидше.

Тому на цьому етапі агресивна риторика як президента Туреччини Ердогана, так й інших лідерів мусульманських країн є, найімовірніше, елементом тиску на Захід з метою примусити Ізраїль відмовитись від силової операції та усадити сторони за стіл переговорів. Однак відповіддю Ізраїлю, ймовірно, буде фактичне проведення такої операції, але без анонсу і без офіційного визнання своїх дій "силовою операцією". Тож лідери ісламських країн зможуть заявити своїм прихильникам про вдалий тиск на Ізраїль, однак офіційний Єрусалим все одно не відмовиться від досягнення цілей максимального знищення терористичного угруповання ХАМАС.