Блог | "Епічна лють": Іран опинився у військовій самотності

Американо-ізраїльсько-іранська війна триває 8 днів. Про це не сильно хочуть говорити вголос, але конфлікт уже набуває обрисів затяжного протистояння і цілком собі регіональної війни. Прагнення іранського режиму за будь-яку ціну роздобути ядерну зброю породило в американців та ізраїльтян відповідну захисну реакцію: посилення країни-ревізіоніста світового порядку за рахунок атомної бомби могло стати найзначущішим зрушенням у глобальному балансі сил після повномасштабного збройного вторгнення Москви в Україну. Ядерний Іран, який володіє четвертими у світі запасами нафти (163 млрд барелів), а також контролює режим судноплавства в Ормузькій протоці, міг стати центром впливу у світі та істотно зміцнити позиції Китаю і РФ.

Старт військових операцій союзної пари США–Ізраїль став тим геймченджером, який радикальним чином змінює всю атмосферу у світі. Першим, і доволі серйозним наслідком протистояння між лідерами західного співтовариства та персами, стало втягування у війну арабських країн, що оточують Іран. Поки в західних ЗМІ гуляють карти Ірану, поділеного на серію малих держав, у т.ч. курдів, азербайджанців, арабів, туркменів і белуджів, після ліквідації рахбара Хаменеї, немає явних ознак колапсу шиїтського фундаменталістського режиму. Діяльність антиклерикальної опозиції не має яскраво вираженої лінії на домінування, хоча син шаха, Реза Пехлеві, вже оголосив про формування перехідного уряду і просить арабські країни визнати його легітимність.

Араби перебувають у стані замішання. Прагнення Тегерана натиснути на Вашингтон за допомогою ракетних і дронових ударів по Кувейту, ОАЕ, Бахрейну, Саудівській Аравії та Оману, породжує сповзання і без того нестабільного регіону світу в стан підвищеної хаотизації. Іранський режим сам сильно страждає від ракетних ударів, але паралельно працює над виведенням з ладу ділових та економічних центрів арабського світу. І Дубай, і Кувейт, і Катар буквально миттєво істотно здали свої позиції інвестиційної привабливості, і можуть швидко перетворитися з найважливіших глобальних насосів руху капіталу на пустельні й безлюдні міражі зі скла і металу.

Спроби арабських країн стати посередниками між основними учасниками бойових дій не дають плодів. Навіть після ліквідації більшої частини політичної верхівки Ірану Трамп не бачить сенсу відкривати переговорний трек. Це означає, що війна здатна затягнутися на тижні. Хоча завдяки ракетно-бомбовим ударам ядерна програма Тегерана відкинута назад, залишається невирішеним завдання зміни влади в Ірані.

Стратеги Трампа і Нетаньяху виходять із позиції про те, мовляв, іранський народ отримав шанс на повне звільнення. З'явилося вікно можливостей, якого не було з 1979 року, і необхідно брати владу у свої руки. В Ізраїлі кажуть, що й надалі робитимуться кроки з метою дестабілізації режиму заради забезпечення змін.

Події навколо Ірану радикальним чином впливають на коливання нафтових і газових цін через загрозу перебоїв у постачанні енергоносіїв з Перської затоки. Особливо хвилюється Пекін, для якого близькосхідна нафта є критично важливою сировиною для підтримання життєздатності економіки. Разом із Венесуелою, де в січні 2026 року було повалено диктатуру Мадуро, Іран давав 18% нафти, яку споживають китайці. Знайти заміну такій масивній частці – важке завдання для КНР, а отже, маржинальність дуже багатьох видів китайського бізнесу знизиться, і в підсумку поступово Китай може вступити в стан рецесії.

Активні бойові дії проти Ірану, незважаючи на непрогнозованість їхнього результату, засвідчили значення силової складової в сучасних міжнародних відносинах, що стають дедалі фрагментарнішими, стихійнішими і мало регульованими. Операція "Епічна лють" засвідчила військову самотність Ірану. У цьому вся суть прагматичних альянсів із китайцями та росіянами, які працюють лише за стабільних обставин, але лише до того моменту, коли починає серйозно трясти.