Блог | Чому падіння режиму Мадуро засмутить Кремль
Останні події у Венесуелі привернули увагу багатьох політиків і мас-медіа різних країн світу, в тому числі й в Україні. Дехто порівнює ці події з Майданом, хтось пише про двовладдя в латиноамериканській державі.
Але ж якщо йдеться про дві паралельні влади, про двох одночасних президентів, то хтось із них має бути легітимним, а хтось ні. На жаль, цей момент якось випускається з уваги, хоча він є ключовим, якщо мати на увазі правовий, а не емоційний підхід до ситуації.
Читайте: Криза у Венесуелі: Росію поставили перед вибором
Але спочатку трохи історії, бо назрівали сьогоднішні події не один рік. Тож пригадаймо деякі факти. В грудні 2015 року у Венесуелі відбулися парламентські вибори, підсумки яких виявилися досить неприємними для правлячого режиму: опозиція одержала тоді 122 місця в Національній асамблеї проти 55 місць у провладних депутатів. Слід наголосити: таке голосування стало віддзеркаленням суспільного невдоволення передусім економічним становищем, до якого довів країну правлячий режим.
Отоді б уряду Мадуро запропонувати загальнонаціональний діалог, до якого зараз істерично закликає Москва (про її роль у венесуельській кризі трохи згодом). Натомість венесуельська влада створює нелегітимну конституційну асамблею з метою внесення до Конституції таких змін, які наділили Ніколаса Мадуро непередбаченими Основним законом повноваженнями. Саме це дало можливість наступнику Уго Чавеса провести в травні 2018 року знов-таки нелегітимні президентські вибори й "перемогти" на них за відсутності міжнародних спостерігачів та й, власне, виборців, з 20 мільйонів яких у голосуванні взяли участь 8.
Читайте: Путин сделал выбор
За таких обставин Ніколас Мадуро після завершення в січні цього року президентських повноважень склав присягу перед Верховним трибуналом – також нелегітимним органом, утвореним чинною владою, тоді як законний Верховний трибунал Венесуели перебуває у вигнанні, а 33 його судді живуть у чотирьох країнах (Колумбія, Панама, США, Чилі).
Таким чином єдиним легітимним органом влади у Венесуелі залишився опозиційний до уряду Ніколаса Мадуро парламент. І парламент, проголосивши новим президентом країни голову Національної асамблеї Хуана Гуайдо, діяв у межах своїх повноважень, у цілковитій відповідності до Конституції країни, а якщо бути зовсім точним, то її статті 233, яка передбачає, що за відсутності законно обраного президента на період до проведення нових виборів та вступу на посаду нового глави держави його функції виконує голова парламенту.
Таким чином інсинуації російських ЗМІ щодо "самопроголошеного" Хуана Гуайдо залишаються інсинуаціями. Цей молодий політик був обраний не через власні амбіції, а "за посадою" і тимчасово, як і вимагає Конституція Венесуели. Варто пам’ятати про справжній стан речей і українським ЗМІ, а не ретранслювати російські, поширюючи чутки про двовладдя.
Читайте: Кремль потерял миллиарды: у Мадуро вся надежда на Путина
Таким є правовий підхід до справи. А тепер трохи емоцій. Як відомо, на кінець 2018 року рівень інфляції у Венесуелі складав 13500%, що зайвий раз доводить неспроможність Ніколаса Мадуро керувати країною, а в ширшому сенсі – банкрутство лівого популізму. І тут дозволю собі кілька міркувань про роль Москви.
Мені вже доводилося писати про те, що нещодавно Москва і Каракас погодились реанімувати давній – ще часів Уго Чавеса – проект будівництва у Венесуелі заводу з виробництва автоматів Калашникова. Поза сумнівом, Кремлю хотілося б створити поблизу США таку дестабілізуючу ситуацію, як в інших країнах світу, де Росія діє безпосередньо чи через своїх найманців. Однак на пряме втручання тут Кремль навряд чи зважиться, звідси й істерика Лаврова. Хоча проникнення на територію суверенної держави "обмеженого контингенту воїнів-інтернаціоналістів" теж виключати не можна.
Але що змушує Москву йти на ще одне протистояння зі США? Бажання мати поблизу США такий-от непотоплюваний авіаносець? Так, але не тільки. Бажання залишити в своїй орбіті сателіта, який регулярно схвалює всі авантюри Росії (в тому числі й щодо України) на міжнародному рівні? Так, але не тільки. Бажання не втратити заборговані Венесуелою мільярди? І це також. Але аж ніяк не співчуття особисто товаришеві Мадуро чи венесуельському народу. Радше навпаки: Росія впродовж років незворушно спостерігала популістські експерименти спочатку Уго Чавеса, а згодом Ніколаса Мадуро.
Жалюгідний стан країни з чи не найбільшими в світі запасами нафти вигідний Росії, бо усуває конкурента й дозволяє утримувати сприятливий курс на світовому ринку. Тому падіння режиму Ніколаса Мадуро стало б благою вісткою не тільки для Венесуели.
