Блог | Чи варто білорусам в еміграції хвилюватися за свою безпеку?

Олександр Лукашенко, затятий прихильник радянського союзу з їхніми улюбленими методами контролю за населенням, має надію розширити владу за межі власної держави. Зі зростанням масштабної хвилі еміграції білорусів, які тяжіють до свободи та демократії без тиску режиму, починаючи з 2020 року, Лукашенко та компанія намагалися налагодити кооперацію з урядами інших держав, куди переїхала переважна більшість білорусів, з метою отримання можливості керувати поглядами та думками населення дистанційно. Тисячі білорусів, які не згодні з політикою Лукашенка, залишали країну, щоб вільно обговорювати та поширювати свої думки, не ризикуючи стати жертвою переслідувань та репресій. Більшість із них шукали притулку в інших країнах, особливо в Європі, де можливості для вільного вираження думок, а також повага до прав людини більш реальні та відчутні.

У світлі останніх подій, пов'язаних із відкликанням білоруських дипломатів з Литви та Латвії через звинувачення у змові, стає очевидним, що лукашенко намагається зберегти контроль над білоруськими громадянами, навіть якщо з урахуванням того, що місце їхнього перебування знаходиться поза зоною його впливу, що ставить під загрозу насамперед безпеку людей.

Якщо спочатку систематичний моніторинг влади був спрямований виключно на діяльність опозиції та активних критиків режиму у спробах утихомирити інакомислячих, то зараз Лукашенко намагається поширити контроль і за непублічними білорусами, смикаючи за ниточки спорідненості з людьми, які проживають безпосередньо в Білорусі. Таким чином факт інтересу Лукашенка, спрямований на громадян Білорусі закордоном, розпочався з медиків та вчителів. В установах почали проводити опитування та особисті бесіди з працівниками, родичі яких виїхали за кордон. Співробітникам потрібно було надати інформацію про місце роботи, термін перебування за кордоном та періодичність, з якою вони зустрічаються особисто. Також представники структур цікавилися особистою думкою та ставленням співробітників та їхніх родичів до політики режиму та безпосередньо до окремих осіб при владі.

 Повертаючись з особистості Лукашенка, який більшу половину життя прожив у радянському союзі і ввібрав з молоком матері політику совка, виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що ймовірно він слідуватиме порядкам того режиму, при якому за будь-яку взаємодію з громадянами Заходу було звинувачення в держзраді та розстріл. Людям, які пройшли через нескінченні черги, перевірки, бюрократію та погрози у спробах виїхати з країни, в якій тебе можуть посадити у в'язницю за посаду в соціальних мережах, і необережне висловлювання у бік влади не залишиться нічого, крім того, як обірвати будь-яке спілкування з сім'єю. Таким чином, Лукашенко нав'язуватиме людям в еміграції почуття самотності та незручності, ніби там він нікому не потрібен і йому варто повертатися на Батьківщину. А там уже про нього подбають, тільки поліція звичаїв у Мінську чи Могильові не буде такою поблажливою, як європейські посольства з їхнім гуманізмом та конвенціями.