Блог | Броманс Ердогана і Путіна

Туреччина повідомила про своє бажання долучитися до Європейської спільноти ще тридцять років тому, а з 2005 року перебуває у "тамбурі" Європейського Союзу у якості кандидата. Були часи, коли перспектива членства здавалася якщо не близькою, то принаймні, теоретично можливою. Зараз вона не може бути реалізованою, ані з огляду на відсутність "апетиту" ЄС до розширення, хіба що за винятком декількох невеличких балканських країн, ані нового внутрішньо та зовнішньополітичного курсу Анкари.

Ердоган невпинно консолідує владу у своїх руках, демонтуючи республіканський устрій, закладений Ататюрком. Все більше, і більше Анкара відвертається від західного курсу, я маю на увазі не власне інтеграцію в ЄС, а світську державу, засновану на цінностях демократії, свободи слова, верховенства права і т.д., і повертається до традиційних для Османської імперії векторів – південного та східного.

Каталізатором до цього курсу стала війна в Сирії і взагалі конфлікти на Близькому Сході, а також актуалізація курдського питання, зокрема, збільшення терористичних актів, що здійснює Курдська робоча партія. До того ж з’явилася нова загроза – можливість створення Курдської держави в Іраку, яка може визвати ланцюгову реакцію і в регіоні, і в самій Туреччині, де проживає найбільша кількість курдів (15 млн). І звичайно ці питання надзвичайно бентежать Ердогана.

Читайте: "А давайте как в Китае, там расстреливают коррупционеров"

На цьому тлі він намагається найти баланс, убезпечити країну, зменшити небезпеку на кордонах. Тому Ердоган готовий працювати з Путіним, який підтримує режим Асада в Сирії, незважаючи на те, що Туреччині не подобається цей персонаж. Але для того, щоб убезпечити себе, турки готові йти на певні поступки.

Забуті колишні демарші та "холодна війна" між Москвою та Анкарою, пов’язані із збиттям російського бомбардувальника над турецькою територією. Ба більше того, пожвавилися торговельні взаємини, дипломатичні контакти, включаючи з сирійської та курдської проблематики (росіяни вкотре довели, що вміють майстерськи створювати і потім "вирішувати" проблеми). У своєму бромансі* з Путіним Ердоган дійшов до дотепер небачуваного в історії НАТО – купує у Росії, а не у іншої країни-члена Альянсу систему ППО (С-400).

Був ще один важливий момент – невдалий переворот у Туреччині. Вірогідно і тут не обійшлося без російських спецслужб, які вчасно "попередили" та відреагували у спосіб, що задовольнив Ердогана. Але головним є те, що Ердоган дуже розлютився на Вашингтон, оскільки йому здається, що США грали у перевороті певну роль, і, у його уяві, небажання американців видати Гюлена, якого вважають головним заколотником, лише підтверджує підозри.

Читайте: Чим небезпечне відокремлення Каталонії

Отже, публічна риторика щодо небажання вступати в ЄС** є лише одним з елементів складної мозаїки, що її складає Ердоган. Наразі ЄС ані воліє хоч-якось підтримувати вигляд, що зацікавлений у формальному діалозі щодо членства, ані здатен сприяти вирішенню життєво важливих, передусім безпекових, проблем для Туреччини. І дійсно, зовнішньополітична та безпекова компоненти ЄС знаходяться у жалюгідному стані. Показовим є те, що навіть у такому важливому для ЄС питанні, як припинення воєнної агресії Росії проти України, беруть участь лідери Німеччини і Франції, а не та людина, яка мала б уособлювати в собі консолідовану політику усього об’єднання. Я маю на увазі Федеріку Могеріні (Верховний представник ЄС у зовнішніх справах та політиці безпеки – Ред.).

Отже, не покладаючись на "паперових тигрів", Ердоган шукає тих, хто, як йому здається, може сприяти вирішенню його проблем, тим більше, що той же Путін не лише не дорікатиме авторитаристському ухилу Ердогана, а й сам сповідує подібні "цінності".

*Тісні несексуальні відносини між двома або більше представниками чоловічої статі.

**Рейджеп Ердоган заявив перед турецьким парламентом, що Турції більше не потрібно членство в ЄС.