Політичне майбутнє Китаю
Китай останні років 20 міцно асоціюється на міжнародній арені як саме успішна держава другої половини ХХ - початку XXI століття. Країна демонструє приголомшливі успіхи в економіці, науці, ВПК, спорті. Китай за рівнем ВВП вже обігнав Сполучені Штати, а військовий бюджет країни вийшов на друге місце в світі, поступаючись поки тільки все тим же США. За всіма зовнішніми ознаками Китай вже сьогодні можна називати другим наддержавою, що прийшла на зміну що звалилася СРСР. Однак за всім цим зовнішнім лоском і вражаючими цифрами ховається системна криза політичної системи Китаю.
Що показово, про реформу політичного устрою Китаю говорять не тільки зовнішні спостерігачі, а й самі представники вищого китайського істеблішменту. Зокрема, ще на початку року про системні політичних перетвореннях в країні публічно заявив колишній прем'єр Держради КНР Вень Цзябао. Фактично прес-конференція Цзябао, стала напутнім послань новоприбулим політикам "п'ятого покоління" на чолі з Сі Цзіньпін. Головна ідея виступу Цзябао полягала в думці, що "китайської держави занадто багато" і його "необхідно відокремити від економіки". А от як це зробити в такій структурі державного регулювання економіки на чолі з комуністичною партією, поки що чітко не представляє і саме керівництво КНР.
Китай, як би це дивно не звучало на просторах СНД, залишається однією з найбільш корумпованих країн світу. Сама управлінська система КНР, при якій всі дозвільні документи для бізнесу знаходяться виключно у відомстві чиновників, породжує колосальну корупцію. І ніякі публічні розстріли чиновників систему не ламають. У країні, де підпис чиновника може запустити в обіг мільярди доларів, спокуса заробити легкі гроші перебиває почуття самозбереження. А тому у відділенні держави від бізнесу не зацікавлена ??велика частина партійно-чиновницької номенклатури.
З іншого боку, в Китаї за останні роки бешенного економічного зростання, виросла і прошарок середнього класу, який встиг в себе увібрати західні ліберальні цінності. Середній клас "великих східних міст" вже виступає за лібералізацію економічних відносин у країні, за зняття цензурних обмежень (у першу чергу, в інтернеті), а також за реальний вплив на формування політичної еліти країни. КПК, незважаючи на те, що це навіть у першому наближенні не КПРС, залишається в Китаї повністю закритою інституцією для переважної більшості населення. І рядові китайці, також, як колись і пересічні громадяни СРСР, з телевізорів і газет дізнаються, хто став головою КНР, а хто - губернатором місцевої провінції. Швидко формирующемуся середньому класу, а разом з ним і громадянському суспільству, такий стан справ явно не подобається.
Крім того, з появою середнього класу китайці вже не готові масово працювати за копійки (а в деяких випадках - навіть за їжу). Трудові ресурси країни вже не є "наддешевими". Великим європейським, японським і американським виробникам зараз вигідніше просте промислове виробництво переносити в країни південно-східної Азії, ніж на територію Китаю. Це ж позначається і на темпах зростання ВВП, який з 8% скотився до 7% і за прогнозами економістів, буде поступово знижуватися протягом найближчих 5 років. А це означає, що соціальні програми Китаю, зокрема, подолання економічної прірви між сільськогосподарськими регіонами та містами узбережжя, ще більше будуть провисати.
У цій же площині полягає і головна проблема політичного реформування КНР. При всій своїй архаїчності та корумпованості, чиновницько-партійна бюрократія Китаю забезпечує виконання соціальних програм для більш ніж мільярдного населення гігантської країни. У разі ж максимального відділення держави від бізнесу, соціальні програми за цілком природних причин, виявляться придатком до економіки, а не її самоціллю. А це може породити хвилю протестних настроїв в Китаї, яку зараз відчуває арабський світ.
За яким саме вектору відбуватимуться політичні зміни в Китаї, експерти поки можуть будувати тільки загадки. "Думаю, в першу чергу розширяться права місцевого самоврядування. У Китаї вже зараз введена практика дострокового переобрання сільських старост, якщо ті попалися на хабарах. Можливо, така практика поширитися і на територіальні одиниці вищого класу. Крім того, можливо Китай перейде на виборність суддів , що теж стане основою лібералізації суспільства. В економічному плані для Китаю зараз головне - це скоротити кількість регульованих органів. Це першооснова корупції. Відповідно, буде скорочуватися чиновницький апарат, а прийняття рішень в економіці може частково перейти різним неурядовим асоціаціям ", - розповів" Обозревателю "провідний науковий співробітник Інституту сходознавства РАН, доктор політичних наук Володимир Ісаєв.
Про намічених політичних реформах говорить і те, що одним з перших рішень нового прем'єр-міністра Держради Лі Кецяна стала приватизація залізничного транспорту. А на своїй першій прес-конференції прем'єр-міністр заявив, що необхідно зменшити вплив держави на економіку. При новому прем'єрі була скорочена і чисельність Держради з 27 до 25 осіб. Скорочення здається не більшим, однак за кожним членом Держради закріплена реальна бюрократична структура з тисячами чиновників. Відповідно, в Китаї вже зараз почався процес щодо скорочення (або як кажуть в Україні, "з оптимізації") бюрократичного апарату. Однак це ще не початок політичної реформи. Партійно-комуністичні патриції сучасного Китаю просто так не віддадуть свої привілеї, отримані ще в часи Мао. А це означає, що Сі Цзіньпіну і його шанхайської команді реформаторів доведеться різати по живому.