Каннський фестиваль G20: кінець Європи близький

Саміт глав держав G20 , що проходить в Провансі, через призму "солідарності, взаємодопомоги і розуміння" показує очевидну істину: світ розколотий як ніколи. А сама зустріч лідерів "великої двадцятки" більше нагадує пафосну прощальну вечірку, ніж дійсно ділову зустріч. Ху Цзіньтао недавно натякнув, що має намір йти на спокій. З Дмитром Медведєвим все ще більш очевидно, бути може, з весни дозволять "покермувати" урядом, а швидше за все, він через якісь час почне читати лекції небудь у Сколково. Барак Обама ... Той бардак, який зараз панує в системі соцзабезпечення Штатів, дарує цілком відчутні перспективи того, що в кінці 2012 року афроамериканця в Білому домі світ вже не побачить.

Що стосується європейських лідерів, то на порядку денному питання стоїть навіть не про конкретні політичні перспективи Саркозі, Меркель, Берлусконі, Кемерона і Ко, а в цілому про майбутнє Євросоюзу. А майбутнього цього, чесно кажучи, не видно. У Європі весь поточний рік обговорювалося (при цьому, не на теоретичному рівні) план порятунку єдиної валюти. Напередодні самого саміту "подлянку" Брюсселю підкинула остогидлі всім Греція, яка в особі місцевого прем'єра раптом вирішила провести референдум щодо виходу із зони євро. Враховуючи, що буквально минулого тижня Євросоюз списав Греції буквально половину гігантського зовнішнього боргу, заяву Папандреу ввело європейців в ступор. Незабаром під диким натиском греки відмовилися від своєї ініціативи проводити будь-який референдум, але якщо говорити начистоту, ідеї виходу з ЄС виходять не тільки з Афін. Раніше на найвищому рівні "сепаратизм" вже проявляла Великобританія. Але цікаво тут більше іншого. ЄС, що славиться своєю рутинною демократією, коли по кожному загальнополітичні питання проводився референдум "укочування" доти, поки не буде отримано позитивний результат, раптом рішуче встає проти свого основоположного принципу - колективного добровільного рішення.

Втім, не однієї Грецією запам'ятався проходить саміт "великої двадцятки". Євросоюз докотився до того, що йому фінансову допомогу пропонує не тільки Китай, а й країни БРІКС. Росія, наприклад, через облігації МВФ готова виділити Євросоюзу 10 мільярдів доларів, а всього члени БРІКС вирішили підтримати проблемні країни єврозони на 80 мільярдів у.о. З урахуванням того, що КНР ще й самостійно готовий прокредитувати економіку Євросоюзу на 100 млрд. дол, можна стверджувати, що Європу збирається рятувати Схід.

Інша справа, що з кожним днем ??стає все менш зрозуміло, хто кого, а головне, з якою метою має рятувати. Гігантський за своєю фінансово-економічної потужності Євросоюз вже півтора року не може впоратися з малесенькою Грецією. А адже наступною на черзі до повного фінансового краху коштує вже Італія, крах якої потягне на дно весь Євросоюз. Фінал для ЄС в такому випадку вийде куди сумніше, ніж крах Римської імперії, що стався п'ятнадцятьма століттям раніше. При цьому "жахне" не тільки по власне самій Європі, але і по всьому світу. Той же Китай близько трильйона своїх золотовалютних резервів зберігає в євро, у Росії цей показник становить близько 150 мільярдів. А враховуючи той факт, що крах євро ланцюговою реакцією потягне за собою і американський долар, весь світ відразу стане банкрутом.

В цілому, при солодко-оптимістичних промовах світових політичних і фінансових лідерів, загальний настрій в Каннах депресивне. Медведєв у кожному виступі озвучує тему про "необхідність запобігання настання нової світової кризи". Кемерон публічно виступає проти прямих дотацій у фонд порятунку єврозони (що концептуально прямо суперечить плану порятунку євро, запропонованих Францією і Німеччиною). Саркозі у відкриту повчає Італію, як їй необхідно боротися з кризою, ставлячи її мало ні на один рівень з Грецією. І у всій цій чехарді взаємних звинувачень і повчань простежується одне - колективного "винного" в насувається фінансово-економічний провал планети ми не побачимо. У кризі 2008-го року зручним винним став "іпотечний міхур" США. У намічається крах євро однозначно буде звинувачена "ледача південна Європа". Але при цьому в самій Європі не здатні сьогодні ще визнати, що ідея ЄС як інтегративного явища, абсолютно не визріла. Звідси і легкість, з якою греки, англійці чи ірландці готові розлучитися з цим дещо дивним наднаціональним організмом.

І останнє. Світ стрімко переформатується. Він вже не европоцентрічен (включаючи і США), і не долларозавісім. У той час як саміт у Каннах намагається до останнього дозволити архаїчні питання вчорашнього дня - врятувати євро і вийти з фінансово-економічної кризи на чолі з "білою людиною". Тому питання зараз стоїть навіть не в "колективному спасіння" світу від фінансово-економічного колапсу, скільки в розумінні більшістю членів G20, до якого формату міждержавних відносин планета котиться. ЄС так і не став єдиним політичним суб'єктом світової політики. А значить, його існування також вирішено наперед, як і майбутнє банкрутство Греції.