Міняємо Джефферсона на Оруелла, або Цензура по-британськи

У західних політичних і медійних колах триває скандал, пов'язаний з викриттями екс-співробітника ЦРУ Едуарда Сноудена непорядних дій співробітників спецслужб. Останнім моментом стало опублікування британською газетою The Guardian матеріалів про те, як "лицарі плаща і кинджала" прослуховували телефонні переговори європейських політиків.

Не тільки їх, звичайно. В одній тільки Франції Агентство національної безпеки США записало більше 80 млн телефонних розмов. Але з правом на таємницю особистого життя простих громадян якось вже не прийнято церемонитися - навіть на Заході, який позиціонує себе виключно "стовпом демократичних стандартів". Тим більше, на цей рахунок у влади є універсальна відмовка - мовляв, ми ж з тероризмом боремося, ну а "на війні - як на війні". А що при цьому порушується конфіденційність міжособистісних відносин, ведення бізнесу, може збиратися банальний "компромат" - так це ж не спеціально.

Але, припустимо, серед сотень мільйонів розмов пересічних європейців пильні борці з терористами ще можуть при удачі почути розмову про те, що який-небудь агент Аль-Каїди збирається замінувати супермаркет. Хоча жоден мало-мальськи професійний злодій говорити про такий відкритим текстом не стане. Але невже в якомусь збудженому мозку може народитися підозра про те, що підготовкою до терактів могли займатися лідери провідних країн світу, зокрема, канцлер Німеччини Ангела Меркель? Тим часом, як з'ясувалося, під американську прослушку потрапила і вона.

Тепер відбувається, нагадує "театр абсурду". Берлін шле офіційний запит до Вашингтона - мовляв, на якій підставі останній, якщо називати речі своїми іменами, шпигує за найближчим союзником в рамках того ж НАТО? Тим більше, що в кабінеті лідера першої за економічною потужністю європейської держави обговорюються не тільки питання терористичної загрози. Але й те, що прийнято називати "національними інтересами" - які, взагалі-то, у кожної країни свої, і нерідко можуть не збігатися з такими у "Вашингтонського обкому".

Втім, реакція "винуватців торжества" значно різниться. Президент Обама став у позу нашкодив хлопчаки - мовляв, я нічого не знав про прослуховування, а якби знав, то обов'язково б її заборонив. Що, втім, може викликати лише іронічну посмішку спостерігачів. По-перше, тому, що згідно з класичним принципом права, "незнання закону не звільняє від вини". А, по-друге, керівник будь-якої країни, а, тим більше, наддержави, і не зобов'язаний знати про те, в яку чергову "щілину" засунули свій цікавий ніс його підлеглі. Його обов'язок - створити такий порядок, щоб держапарат працював відповідно до закону, і жорстко карати за його порушення будь-яким чиновником.

Тільки от, схоже, немає в США такого закону, який забороняв би шпигувати за союзниками. За своїми громадянами - так, скандал з прослуховуванням спецслужбами за наказом президента-республіканця штаб-квартири Демократичної партії в готелі "Уотергейт" призвів до швидкої відставки Ніксона під загрозою неминучого імпічменту. Втім, і це не врятувало б його від в'язниці, якби не помилування від наступника Форда.

Так що поведінка Барака Обами, як мінімум, нелогічно. Якщо його "хлопці" з АНБ порушували закон - так їх треба звільнити і віддати під суд. А якщо не порушували - так за що ж вибачатися? Тут самі німці винні, що маючи одну з найпотужніших секретних служб у світі, не змогли забезпечити захист від прослушки навіть свого канцлера. Відповідно, треба шефа не АНБ, а БНД (німецької розвідки) прибирати. А американцям спасибі казати - за те, що ті "провели розвідку боєм". Це ж добре, що союзники телефон канцлера прослуховували - а якби зловредні росіяни, китайці, або, взагалі, іранці туди б залізли?

Як працює цензура в Англії

Схоже, саме подібними міркуваннями керуються інші союзники США - англійці. Вони не стали розігрувати комедію з вибаченнями. Втім, комедія таки вийшла - тільки інша, в дусі прислів'я "нема чого на дзеркало нарікати, коли пика крива". А в ролі "дзеркала" (або "козла відпущення") виступила британська газета The Guardian, ось уже тривалий час публікує викриття Едварда Сноудена.

Первинно в ЗМІ можна було зустріти інформацію про те, що різке невдоволення зазначеної газетою висловив прем'єр Девід Кемерон. Читачі СНД навіть було стали ставити один одному питання на форумах - та як же політик, що думає себе демократом, може після такого продовжувати залишатися на своїй посаді?

Право, смішні люди. Та хто ж пана Кемерона у відставку відправить, а-ля Ніксона, якщо того ж думки дотримуються і британські парламентарії? Це ж на засіданні найстарішого представницького органу політик і заявив, що публікації злощасної газети завдали шкоди національній безпеці. І додав: "У багатьох відносинах саме видання The Guardian визнало цей факт і погодилося знищити дані, якими вони мають, коли мій радник з безпеки ввічливо попросив їх про це".

Нічого не нагадує? Правильно - ось уже більше двох десятиліть всіляко обридженого (і цілком справедливо!) Всіма вітчизняними демократичними ЗМІ так зване "телефонне право". А також окаянні "темники" та іншу цензуру. До речі, журналіст, що займався публікаціями з Сноуденом, вже з газети звільнився. Офіційно - для переходу на роботу в "новий цікавий проект". Ну а неофіційно - зрозуміло, що таке формулювання відображає суть не більше, ніж "догляд за власним бажанням" по "наполегливе прохання" керівництва.

Пікантний факт - The Guardian вважається не проурядовою, а "лівим" виданням, близьким до лейбористам. Які нині, начебто, в опозиції до лідера Консервативної партії прем'єру Камерону і його союзникам ліберальним демократам. Ну так от, на секунду уявимо - виступає на засіданні Верховної Ради, скажімо, прем'єр Азаров - і каже: "Публікації" Дзеркала тижня "(" Комерсанта "або будь-якого іншого видання) наносять шкоду національній безпеці, а тому мій помічник попросив їх таке не писати ". Уявили? Не виходить? Ось-ось. Тому що скандал би піднявся такий - що ... ну, загалом, зрозуміло.

Але на відміну від українських, англійським чиновникам якісь сумніви в обгрунтованості їх права "тиснути" на вільну пресу не ведені. Це ж "національна безпека"! А тому відповідний комітет британського парламенту вже почав розслідування на предмет масштабу шкоди, завданої їй публікаціями The Guardian. Очікується "виклик на килим" головного редактора, потім можуть піти й інші "оргвисновки".

Справедливості заради, варто відмітити, що заходи, гарячково вживаються офіційним Лондоном, не тільки одіозні, але й відверто смішні. Зрештою, в століття електронних технологій та інтернету блокувати доступ до будь-якої інформації просто технічно неможливо. Ну, заборонять писати одкровення Сноудена британським журналістам - так що, екс-шпигунові важко направити свої матеріали в ЗМІ Німеччини, Франції, Росії? Так, нарешті, відкрити власний інформресурс, зразок знаменитого Вікілікса?

"Славних прадідів великих правнуки погані ..."

Втім, в описаній ситуації обурює навіть не тільки ставлення провідних західних політиків до свободи преси та інформації. Ну, що поробиш - не всі навіть через двісті з гаком років можуть сприйняти максими одного з батьків-засновників США Томаса Джефферсона. Автор "Декларації незалежності" не без іронії писав: "Якби довелося вибирати: мати уряд без газет чи газети без уряду, я б не роздумуючи вибрав друге". Ну а щодо своїх безславних нащадків, готових під приводом "боротьби з тероризмом" пожертвувати демократичними принципами, третій президент США висловлювався ще різкіше: "Той, хто віддає свою свободу за безпеку, не отримує ні того ні іншого".

Так що якщо британським політикам духовно ближче підходи з похмурої антиутопії їх співвітчизника Джорджа Оруелла "1984", що стала справжньою "енциклопедією тоталітаризму", це, звичайно ж, їх справа. Ну і їхніх виборців, звичайно, теж - "всякий народ заслуговує того уряду, який їм править".

Тут інше незрозуміло - з якої статі західні державні мужі невпинно намагаються вчити Україну демократії? І міфічна (а не цілком реальна, як у даній ситуації) цензура в українських ЗМІ їм жити заважає, і висновок екс-прем'єра представляється виключно "виборчим правосуддям" і просто таки непереборною перешкодою для євроінтеграції нашої країни. У той час, як, скажімо, багаторічний тюремний термін екс-прем'єра Італії Сільвіо Берлусконі чому то не викликає ніяких нарікань лідерів ЄС.

Напевно, справа, все ж, не в висмоктати з пальця "невідповідність України демократичним стандартам", а у звичайній спробі маніпулювання політичною елітою незалежної країни єврочиновниками для вирішення явно сторонніх інтересів ...