Блог | Страна, где ты почти постоянно вне сети. Почему стоит сейчас посетить Кубу?

КУБА — СТРАНА С УНИКАЛЬНЫМ ПРИВКУСОМ

Это чувствуется сразу, как самолет начинает идти на посадку: вместо привычных глазу крыш домов, дорог, под тобой — бескрайний зеленый ковер из деревьев, такое впечатление, будто прилетел в заповедник.

Далее текст на языке оригинала

Пересівши в автобус по дорозі до готелю на Варадеро, ще раз приємно вражена: є лише одна дорога і зелень обабіч, жодних вивісок, бігбордів та реклами, мало автомобілів.

Правда, 90% з них дуже старі — американські б’юіки і олдсмобілі та радянські жигулі і москвичі. Я потрапила у країну, в якій не так просто під’єднатися до інтернету, вайфаю практично немає, тому переважну більшість часу ти знаходишся поза мережею.

Не зіпсована комерціалізацією на зразок хаотичних вивісок та реклами, засиллям авто та забрудненням, країна.

Практично немає пластикового сміття, шкідливих викидів у океан, знищеної природи. Як результат — тут можна вдихати надзвичайно чисте повітря, єдине "забруднення" - це запах сигар, які тут курять навіть жінки.

У готелі є все, що потрібно є: просто вмебльовані кімнати, широкі тераси-балкони і шум океану, проста зрозуміла їжа.

Їжа — справжня дієтична і "антиейдж": багато смачно приготовлених бобових (сочевиця, квасоля, зелениа стручкова квасоля), свіжа риба, креветки, курка, із свіжих овочів — постійно тонко натерті сирий буряк, морква, гарбуз і дрібно нашатковані білокачанна капуста і зелена пекінська капуста.

При бажанні їх бризкають олією та оцтом із пляшки; із фруктів — маленькі солодкі з кислинкою банани, грейпфрут і ананас, із солодощів — вкрай прості тістечка, ніби їх пік початківець, і йогурт.

Життя у готелі просте: прокинувся о 5 ранку, випив воду, пішов у кав’ярню на ресепшені, випив каву і весь день плаваєш в океані та лежиш у тіні дерев’яного грибочка, покритого вигорілим на сонці очеретом, ніяких пластикових "навєсів", всі бари теж дерев’яні і покриті очеретом.

Два дні тому була у Варадеро, маленькому містечку, з однією центральною дорогою, по якій їздять старі автівки, 50-70-річної давності, з яких, здається, зберігся тільки кузов, тук-туки (один водій і два пасажири ззаду), брички з кіньми.

Я не побачила жодного продуктового, взуттєвого та іншого подібного магазину, було лише два, і то для туристів — із сигарами та ромом.

Кажуть, що кубинці одержують талони на продукти і всі товари для життя.

З’їла морозиво, постоявши у черзі із місцевими жителями, там продавали лише один сорт пломбіру, на яке капнули краплю сиропу. Порція — дві кульки, "кладіть ще" не проходить. Морозиво смачне і повністю молочне.

Вздовж центральної дороги Варадеро стоять будинки та готелі, більшість з яких зачинені. Звернувши з дороги в одну з вуличок, потрапляєш на пляж — пляжі тягнуться на 20 км і всі вони абсолютно однакові і з вільним доступом, ніяких загороджень : що біля дорогого готелю, що біля старої розваленої дерев’яної хібари — кремово-білі із голубим океаном, без водоростей, фільтри зайві, бо океан від голубого — до темно-синього.

Вода тепла і дуже ніжна, не щільна, плаваєш ніби у прозорому бликитному рідкому склі. Ну що сказати. Кубинці за цю чисту екологію, близькість до природи, платять суттєвими обмеженнями, які на них накладені санкціями: немає зручностей, до яких ми звикли і не помічаємо, вільного доступу до інтернету, апстору та спотіфаю, заблоковані деякі рнесурси, наприклад, Українську правду, покупок, магазинів на кожному кроці, свободи розрахунків.

Проте кубинцям вдалося зберегти Кубу майже у первозданному вигляді, без знищеної природи, висоток прямо на пляжі, як у Маямі.

На днях я відвідаю Гавану і зможу сказати більш об’єктивно, принаймні, спробую.

Але зараз мої відчуття я можу висловити лише словами "я люблю тебе, Куба!" Якщо Ви ще в роздумах, куди поїхати і відпочити, прилітайте на Кубу…поки вона ще не стала комерційним курортом і ця поїздка буде особливою завжди у Вашому серці.