Пам’яті друга. Фотозгадка

У неділю в київському Палаці спорту трагічно загинув журналіст Юрій Данилов. Згадаймо його таким, яким він є. Точніше – був...

Не вберегли... Зараз не хочеться згадувати про діячів, через халатність яких Україна втратила одного з кращих спортивних журналістів. Раз люди мають нахабство публічно запитувати, що робить журналіст на місці події через годину після матчу, то ні совістю, ні розумінням там не пахне. Нині не про них. Ми втратили Друга. Друга, який не вмів бути злим, а коли й злився, то миттєво теплішав при зустрічному жарті.

Не маючи наміру ідеалізувати Юрія Данилова, можна сміливо сказати, що він був людиною надзвичайної доброти. Він не вмів ненавидіти, але уникав людей нещирих. З ними він просто не спілкувався. З тими ж, кого підпускав до себе, був безпосереднім настільки, що не звертав уваги на не завжди доречні іронічні підсміювання.

Юра належав до вимираючого виду спортивних журналістів. До тих, хто любить спорт у собі, а не себе у спорті. Спорт був смислом його життя, а життєвий ритм формувався залежно від розкладу матчів і змагань. Звісно, то була його робота. Але ось парадокс – якихось статків за 17 років своєї діяльності Данилов не заробив. Не тому, що не міг, а через те, що не був захланним і не вмів йти по головах. Через те, що людська мораль не те що переважала жадобу наживи, а втамовувала її повністю.

Юра ніколи не жалівся. Більше того, він був задоволений життям, яке його не завжди ласкало сонячними промінцями. Даня жив в своє задоволення. Жив для мами, яка тепер залишилася одна. Для дружини Олі, яку безмежно любив і постійно "провисав" у розмовах з нею на телефоні під час нетривалих відряджень.

Жив для хокею. Жив хокеєм. Іноді, коли Юра з неприхованою байдужістю ставився до нецікавих для нього видів спорту, над ним кепкували. Мовляв, для чого ти сюди прийшов чи приїхав. Але при хокеї виникав інший Данилов – серйозний, зосереджений, прискіпливий до кожної дрібниці. І, мабуть, то була взаємна любов. Оскільки вона давала натхнення, щоб жити і творити.

Любов, яка врешті вбила. Зрештою, що ті покидьки, через нелюйство яких загинув журналіст Юрій Данилов, мають до хокею? Для них то товар, нагода заробити. Певен, що запитавши Юру, чи хоче він закінчити життя так, як воно власне й закінчилося, почув би ствердну відповідь. Українська збірна, в які виступають його справжні друзі, переконливо виграла домашню олімпійську кваліфікацію. У Києві вперше зіграли ті, ким завжди гордився – Федотенко і Понікаровський. Відчувалося, що для Данилова ті події були Подією, душевним піднесенням. Він записав чимало матеріалів і був задоволений собою. Він отримав натхнення, щоб далі жити й творити. Але доля розпорядилася по-іншому.

Вічна пам’ять тобі, Юро. Дякуєм, що ти був...