Водно-моторний фестиваль у Тернополі: про "спорт у собі" і "себе у спорті"

Водно-моторний фестиваль у Тернополі: про 'спорт у собі' і 'себе у спорті'

"Ternopil powerboat fest 2013. Part 3" – саме так на розмаїтій подарунковій продукції величали нинішню дефіліяду під назвою "Водно-моторний фестиваль" її тернопільські організатори. Щось в тому є, адже в 2011-му "Файне місто" приймало чемпіонат Європи, а торік – чемпіонат світу з водно-моторного спорту. Саме в Тернополі в далекому 1987-му водно-моторний мундіаль проводився вперше. Власне, через спогади про ту подію уродженець Тернополя, президент Федерації водно-моторного спорту України Віктор Шемчук й ініціював повернення цих неординарних змагань до рідного міста. Після того ж, як Міжнародний водно-моторний союз (UIM) сертифікував трасу на Тернопільському ставі на п’ять років, місцеві можновладці билися в груди й обіцяли проводити змагання найвищого ґатунку щороку, в період між Днем незалежності України і Днем міста Тернополя, який припадає на 28 серпня.

Ось і отримав Тернопіль у 2013-му слідом за водно-моторними Євро та мундіалем свято під назвою "Фестиваль", або, кажучи по-простацьки, змагання ради змагань. Приміром, майстри аквабайку, як і торік, проводили на Тернопільському ставі етап чемпіонату України. Представників водно-моторного спорту на цей раз назбиралося мало. Шість катамаранів класу RN2000 розігрували Кубок Євразії, а п’ять – класу S550 змагалися за титул чемпіона Східної Європи.

Видео дня

Іншими словами, оригінальність у виборі назви змагань аж випирала. Горді галицькі керівники змирилися і з причетністю до Євразії, і зі східноєвропейським статусом. Дарма, що географічний центр Старого Світу знаходиться саме на території України. Статусу міжнародного Фестивалеві надав приїзд двох російських спортсменів. Один з них – москвич Олександр Курносенков – переміг у кільцевих перерегонах на аквабаку. Інший представник сусідньої країни – Юрій Глущенко (на фото) з Омська – став другим після Дмитра Лебедя з Дніпропетровська у класі катамаранів RN2000.

Решта іноземців, як запевняють організатори на чолі з мером Тернополя Сергієм Надалом, не змогли доїхати через проблеми з проходженням кордону. Причому однакові труднощі спіткали з одного боку росіян, а з іншого – представників Литви, Латвії, Естонії та Польщі. Варіантів причин такої масової неявки три: перший – на українських кордонах чиниться якесь неподобство; другий – неприїзди іноземців стали наслідком містичного збігу; третій – організатори, зекономивши гроші на іноземцях, займаються банальним окозамилюванням.

Але менше з тим, що таке водно-моторний спорт для Тернополя? Найперше – то промоція міста в очах українських і іноземних гостей, спроба привабити до краю туристів. І справді, з поверненням водно-моторних змагань місто причепурилося. Повністю реконструйована набережна, відновлена діяльність фонтанів, весь центр Тернополя якісно освітлений. На Тернопіллі варять, мабуть, найсмачніше в Україні пиво, що в поєднанні з зовнішньою привабливістю створює містові особливий шарм. Шкода лишень, що рештою принад краю піарники обласного центру нехтують. Тернопілля – то велика кількість старовинних замків, печери і водоспади. Однак ті ж замки треба довести до божого вигляду, а на це в запалі боротьби за владу часу не вистачало ні старим комсомольцям, ні молодим патріотам. Як наслідок, дожилися до того, що навесні цього року розвалилася одна з веж Червоногородського палацу ХІХ століття.

Взагалі, стосовно водно-моторного спорту в Тернополі думки доводилося чути різні. Рибалки, приміром, бідкаються, що через цю подію риба зі ставу потікає, а та, що залишиться, повиздихує. Місцева інтеліґенція висловлюється філософськи: "Коли чуєш ревіння скутерів, загострюються шизофренічні симптоми". Один зі спортивних естетів натомість зрівняв видовищність водно-моторного спорту зі штовханням ядра. Проте здебільшого пересічні тернополяни щорічним приїздом цих змагань пишаються, кажуть, що для міста це велика честь. Не дивно, що відвідують гонки навіть ті люди, які спортом не цікавляться взагалі. Їм дивитися перегони на воді цікаво навіть не дивлячись на те, що розібратися з деталями подій на змаганнях складно. Найперше тому, що диктори-інформатори здебільшого не обтяжують себе не лише розповідями про тонкощі виду спорту, а й навіть не повідомляють, хто ж у черговому заїзді переміг. "Щоб інтрига зберігалася аж до вечірнього нагородження" – більш недолуге пояснення видумати, мабуть, складно.

Разом з тим, ті ж оратори домагаються від глядачів надмірної активності і стурбовано бідкаються, що люди, мовляв, надто мовчазні. "Та люди б гуділи, якби тут виступав бодай один тернопільський спортсмен, – зауважує жартома один з організаторів чемпіонату світу-1987, колись тренер водно-моторник Володимир Сингаєвський. – Ми, ветерани нашого виду спорту, тривалий час робимо спроби достукатися до місцевої влади, аби для початку виділила нам приміщення, де б можна було зберігати скутери і глісери. Лодки нам обіцяють презентувати друзі з різних міст України. Приміром, спеціально для мого вихованця Володимира Гончаровського людина з Бурштина Івано-Франківської області придбала глісер "Фольксваґен". "Я б вам віддав, – каже. – Та на жаль, у вас нема бази". Так і стоїть глісер в Бурштині".

"Два роки тому, під час проведення чемпіонату Європи дехто наобіцяв нам залоті гори, – каже призер чемпіонату СССР, чемпіон України Володимир Гончаровський. – Нам мали виділити базу в районі пивзаводу й кількох юніорів, які б змагалиця в класі JT250. Обіцяли, що допомагатиме мер міста. Та заглохло все на тому, як Федерація водно-моторного спорту прислала людину, яка, за моїми спостереженнями, має у спорті віддалене розуміння. Шкода, бо тоді вже знайшлися люди, естонці обіцяли надати корпуси, іллічівці – двигуни. Працювати теж є кому. Зі старої, совєцької школи залишилося два тренери – Володимир Сингаєвський та Ігор Раюк. Звісно, долучилися б до роботи й ми, колишні гонщики. Нас у Тернополі шестеро".

Володимир Сингаєвський (в центрі) і Володимир Гончаровський (справа) діляться враженнями від Фестивалю

Після того, як у Тернополі зникла школа з водно-моторного спорту, Володимир Сингаєвський майже 20 років торгував на базарі, зараз вийшов на пенсію. Володимир Гончаровський досі працює водієм-дальнобійником. Вони кажуть, що водно-моторний спорт не може бути прибутковим за визначенням, але натомість готує гарних спеціалістів і водіїв. За часів СРСР за розвиток виду відповідав ДОСААФ. Нині спортсмени-технарі не потрібні нікому – ні бізнесменам, ні владі.

У влади своя логіка. Під час торішнього чемпіонату світу мер тернополя Сергій Надал разом з Віктором Шемчуком, який зараз є очільником Львівської облдержадміністрації і до Тернополя приїхати не зміг, тішили обіцянками про відкриття дитячо-юнацької школи з водно-моторного спорту. Через рік, коли градоначальникові пригадали те красномовство, Сергій Віталійович цинічно заявив: "А чомусь немає людей, які готові купляти за свої гроші човни". Що ж, як тут не пригадати ще одну обіцянку? "Торік пан Шемчук подарував Тернополю два човни. Яка їхня доля?" – запитую. "Одни човен невдовзі розбився на змаганнях, а інший нам мали привезти з Литви, однак через проблеми на кордоні прибалтійці до Тернополя не приїхали". Ось лишень чому "подарунки" торік залишили Тернопіль, пан мер не пояснив.

Втім, не будемо лукавити. Під час Фестивалю один тернополянин водами Тернопільського ставу, всівшись на аквабайка, таки вишивав. Звуть його Сергій Надал (на фото справа). Під час першого дня змагань Сергій Віталійович навіть, так само ефектно, як пан Путін кидав через плече прийомом з дзюдо молодого тяжа, виграв показову гонку. Взагалі, складається враження, що тернопільський мер збирається перевершити в силі народної любові до себе Уґо Чавеса, а у власному спортивному гарті зазіхає на лаври Олександра Лукашенка. Тільки Олександр Григорович перемагає з хокейною ключкою, а Сергій Віталійович – за кермом водного байка. При цьому згадувані вище оратори супроводжували спортивну комедію закликами: "Подивіться, який сильний у нас мер! Давайте його підтримаємо!"

Таке враження, що пан Надал спав і мріяв, щоб Фестиваль водно-моторного спорту перетворився в свято культу його особи. І справді, для місцевої преси він був ньюсмейкером №1. Правда, коли "виграв гонку", у воду за традицією професійних спортсменів чомусь не стрибав. Часом не тому, що тернопільські епідеміологи нещодавно били у дзвін, мовляв, вода у Тернопільскому ставі зацвіла, у ній з невідомих причин завелися якісь інфекції, від яких страждає флора і фауна водойми? "Невідомими причинами" місцеві мешканці називають злив з каналізаційних труб від нещодавно побудованих будинків. Та кого це цікавить при такому святі? Навпаки, товстий шар чогось гидко-зеленого поверх води вздовж берегів при розсіканні спортивними човнами створював вражаючий зовнішній ефект.

Зрештою, спортсменам до того діла нема. Ці люди своєю фанатичною віддачею й безкорисливою любов’ю до справи заслуговують на всіляку увагу та підтримку. Взяти, скажімо, лідера загального заліку чемпіонату України з аквабайку Анну Ламах з Сумів. Протягном десяти років вона займалася біатлоном, а коли залишила найпопулярніший зимовий вид спорту і народила доньку, знайшла себе в іншій іпостасі. Каже, що спершу підтримувала цим заняттям форму, а тепер їзда на аквабайку приносить величезне моральне задоволення. До Тернополя вона приїхала разом з донькою, до того вигравши етапи української першості в Кураховому Донецької області і в кримській Поповці. Щоб стати чемпіонкою України, Анні (на фото) треба вдало виступити на заключному етапі в Києві.

Славні ж в минулому тернопільскі водно-моторники особливо радіють за новоспеченого переможця кубка Євразії Дмитра Лебідя з Дніпропетровська. "Батько Дмитра – Микола Лебідь – то мій близький друг, – каже пан Сингаєвський. – Вони там досі в мікрорайоні Мандриківка живуть і тренуються. Точніше, Микола зараз хворіє, осткільки п’ять років тому безпосередньо під час змагань переніс інсульт". "Дмитро Лебідь показав прекрасний результат, випереджав суперників майже на півкола, – ділиться враженнями Володимир Гончаровський. – Мене лише бентежить, що немає масовості. Раніше у класі R2 стартувало 22-24 лодки. Коли вони всі разом влітали в один поворот, то було надзвичайне видовище".

Дмитро Лебідь (на фото), який вдома працює в сфері авторемонту, а водно-моторним спортом займається понад 25 років, виграв три з чотирьох заїздів тернопільського Фестивалю. Міг перемогти й у четвертому, проте зізнається, що на фініші зумисне зійшов, щоб не вмішуватися в розбірки суперників за друге-третє місця.

"Звісно, виграв не без долі вдачі, однак основна складова перемоги – важка праця, – каже Дмитро. – Радий перемогти саме тут, у Тернополі. Мені подобається це місто, те, як тут проводять змагання. З точки зору організації і прийому нічого схожого не бачив ніде. Тому не дивлячись на матеріальні труднощі, завжди з великим задоволенням їду до Тернополя. Пригадую, як ще зовсім маленьким у 1990-му приїздив сюди на свої перші змагання. Щоправда, проводилися вони тоді не в центрі, а в районі пляжу. Єдиною складністю під час змагань у Тернополі є специфічна, не схожа на інші водойми вода. Вона тут, мабуть, щільніша, через що двигунам важко прокручувати гвинти. Але такі труднощі відчуваю не лише я. Треба знаходити правильні регулювання, налаштування і все буде гаразд".

Найдраматичнішою ж була боротьба в класі катамаранів S550. Головним претендентом на перемогу вважався чинний чемпіон України Андрій Матусевич з Черкас, який виграв перший етап і боровся за першість в четвертому. Втім, на останньому колі Андрій на одному з віражів зіткнувся з Юрієм Спиридоновим з Євпаторії і завершив змагання достроково. Катамаран до берега підганяли з допомогою "моторки". Андрій зняв окремі деталі з лодки вручну, аби вони не розлетілися, поки катамаран підійматимуть на крані. Коли Матусевич пірнув під лодку, росіянин Юрій Глущенко, котрий підійшов, щоб допомогти, не помітивши "маневру" друга, на мить стривожився: "Де він подівся?" Та через лічені секунди Андрієва голова визирнула з води.

"Якщо людина не розуміє, то що я можу вдіяти? – пояснює Матусевич подробиці свого зіткнення кореспондентові "Обозревателя". – Найприкріше, що Спиридонов – хлопець фактично з нашої команди. Якщо пілоти вирівнюються на поворотному бую, то за правилами, якщо існує зв’язаність в два корпуси, пілот, який начебто знаходиться попереду, має залишити місце тому, хто позаду. Спиридонов цього не зробив. Шкода, що не переміг, адже до фінішу залишалося півтори прямих і я йшов першим. Не скажу, що після зіткнення злякався – на це просто не вистачило часу. Взагалі, страх буває лише на старті. В гонці на це нема часу. Тепер ось мушу залагоджувати наслідки зіткнення. Поломки дуже серйозні. Лише один капот коштує 300 євро. Приблизно стільки ж треба витратити на запчастини".

Цікаво, що змагався Матусевич на катамарані, на якому в 2011 році чемпіоном Європи на Тернопільському ставі став литовець з українськими коріннями Едґарас Рябко. На тій першості континенту, як і на чемпіонаті світу-2012 Андрій був присутнім у Тернополі в статусі механіка черкаської команди. До приходу в водно-моторний спорт Матусевич здобував звання майстра спорту з морського багатоборства та тріатлону. Ганятися на воді Андрій почав майже випадково. "Хлопці займалися в сусідньому елінгу, – розповідає. – "Заходи до нас, поїздиш з нами" – кажуть. Може, вони подумали, що це жарт, бо дуже здивувалися, коли я через тиждень прийшов і спитав, де мій човен. В основному гроші в свої виступи вкладаю сам, хоча цьогоріч нашій команді дуже допоміг львівський "Електон". Водно-моторний спорт – це хобі. Основне моє місце роботи – викладаю фізичне виховання в Черкаському державному технологічному університеті".

Скориставшись несвідомою осічкою Матусевича (на фото), чемпіоном Східної Європи в класі S550 став Володимир Євтушенко з Дніпродзерджинська. Не виключено, через рік його ім’я з’явиться на алеї слави водно-моторного спорту, поруч з Тернопільським ставом. Перші дві "зірки" на ній з’явилися торік – на плитах увічнили імена чемпіона світу-1987 Олексія Ішутіна з Росії та дворазового чемпіона планети в класі "SuperSport" Віктора Шемчука. Минулої суботи з’явилася третя плита – на честь чемпіона світу-2012 в класі F500 Маріана Юнґа зі Словаччини. Щоправда, відкриття зірки вийшло трохи незграбним. Організатори не попіклувалися про полотно, яке зазвичай стягують з відкритої пам’ятки. Компенсувати цей недолік один з керівників Федерації водно-мотороного спорту вирішив оригінально. Він знайшов гоночного шолома, який поставили поверх плити. Як відомо, шолом поверх плити в гоночному світі має сумну символіку. Коли чиновникові про це натякнули, він вдав, що не розуміє, про що йдеться.

Та й не було коли розуміти, бо поряд з’явився пан Надал. Сергій Віталійович, приглянувшись, прочитав уголос "Маріан Юнґ", а потім запитав керівників Федерації, яку країну представляє зірка. Ті почали перешіптуватися: "Откуда он?" Коли ж хтось з журналістів надав підказку, настало миттєве прозріння: "А, так! Він же зараз у Польщі змагається!" Відразу ж стало зрозуміло, що це нісенітниця. І справді, на сторінці Маріана в мережі "Фейсбук" красується свіже фото, датоване 24 серпня, з Меморіалу Душана Кошута в словацькому Тренчині. Воїстину, шкода, що професіоналами керують любителі...